Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
мартынчик шпоры.docx
Скачиваний:
60
Добавлен:
04.09.2019
Размер:
294.87 Кб
Скачать

34.3 «На розпутті» роль і місце

Уже перші повісті Б. Грінченка з інтелігентського життя стали набутком української літератури. Вагома суспільна проблематика, широке коло героїв, які представляють різні верстви міста і села, яскраві ліричні й драматичні сцени, сильний дискусійно-публіцис-тцчний струмінь роблять їх цікавими документами доби. Вони гідно позвивали й продовжували багату українську й світову повістярську традицію і стверджували високу оцінку О. Кониського. І все ж таки письменник відчував (враховуючи досвід і свій, і інших українських майстрів прози, зокрема І. Нечуя-Левицького), що "...тип позитивний українського інтелігента ще й не виробився до пуття". Повість «На розпутті» Бориса Грінченка написана у 1891 році. Повість написана на реальному ґрунті. Серед молодих інтелігентів — люди різних напрямків, поглядів. Назва повісті символізує загальне суспільне становище, зокрема становище української освіченої верстви, якому письменник приділяє головну увагу.

35. Особливості укр. Поезії 80-90-х рр. ХіХст

Кінець ХІХ ст. – один із найцікавіших і найскладніших періодів не лише в літературі, а й у суспільному житті. Суспільство втрачає духовні орієнтири, не знає, у що вірити та куди йти. А література, не задовольняючись формами критичного реалізму, теж немовби опинилася на роздоріжжі. Перед письменниками та поетами стояло завдання осмислити кризу в соціальному середовищі та мистецтві і віднайти шляхи подальшого розвитку культури. Зароджується філософська поезія (І. Франко). Серед теоретичних проблем, висунутих літературним процесом 90-х років ХІХ ст. і початком наступного, можливо, центральною є проблема визначення художнього методу, проблема поєднання традицій та новаторства в літературі. країнська поезія вказаного періоду назагал мала літературний фольклоризм перманентною ознакою. Завдяки художнім спробам цих літераторів українська поезія завдячує відсутності певної відчуженості від народної поезії. В українській літературі цього часу широке спілкування з фольклорною традицією тривало, попри зростання антитетичних до процесу факторів. Було чимало епігонів народної пісні, жарту: в цьому випадку фольклор ставав не «силою», а залишався – не з власної вини – «слабкістю» поета, не сприяв формуванню індивідуального стилю. Та якби не він, невідомо, досягли б ці «менші боги літературного Олімпу» поети й того рівня, на якому писали, чи ні. Містицизм і релігійність, культ долі, фантастика і національна міфологія, життя народу й історична минувшина – це тільки головні з тих ідейно-художніх капілярів, через який здійснювалося спілкування між «книжною» і народною словесністю в добу класичного романтизму. Поети цього періоду: І. Франко, Я. Щоголев,І.Манджура, О. Кониський, П. Грабовський.

36. Творчий портрет Якова Щоголева

Я́ків Іванович Що́голев (Щоголів) (1824-1898) — український поет, представник українського романтизму. Яків Щоголів, якого звуть «спізненим романтиком», оспівував у своїх поезіях давні часи, давній побут, красу природи (зокрема тієї, якої не торкалася ще людська рука). У своїх віршах Щоголів часто тужить за своїми дитячими літами, які щасливо провів під оком дбайливої, ніжної матері. Краса рідних краєвидів — недалекий степ, водяні млини, пасіки, ріка Ворскла — все це чаром поезії овівало ніжну душу хлопчини й відбилося згодом у його поетичних творах. У 1883 році він видав збірку поезій «Ворскла»; а 1898 року, у день його похорону, вийшла його збірка «Слобожанщина». Поезія Щоголева багата різноманітними мотивами. Є в нього багато таких віршів, в яких він опирається на народні вірування у відьом, вовкулаків, лоскотарочку, у квіт папороті («Климентові млини», «На полюванні», «Ніч під Івана Купала», «Рибалки», «Вовкулака», «Лоскотарочка»). Вони стилізовані на взірець народних пісень. У деяких творах («Ткач», «Кравець», «Мірошник») Щоголів оспівував ремісницький побут та ремісницьку працю.

Щоголів був одним з представників Харківської школи романтиків, і велика кількість його поезій присвячена романтичному зображенню іст. минулого України, насамперед Запорізької Січі й Козаччини («Січа», «В степу», «Запорозький марш», «Орел», «Орлячий сон» тощо), образам запорожців. Козакофільська романтика Щ. перейнята песимістичною тугою за минулим, за зниклою «останньою Січчю». Низка поезій Щ. присвячена образам укр. природи («Травень», «Осінь», «Степ», «Після бурі» тощо). Окремі вірші Щ. позначені соц. мотивами («Струни», «Завірюха», «Пожежа», «Маруся», «Бурлаки» та ін.). Багато його віршів покладено на музику, і вони увійшли в пісенний нар. репертуар («Пряха», «Черевички», «Зимовий вечір»). Посмертні вид, творів Щ.: «Твори. Повний збірник» (X. 1919), «Поезії» (К. 1926), «Твори», І — II (1930), «Поезії» (К. 1958), «Твори» (К. 1961).

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]