1.соц-екон. становище укр земель перед реформою 1861.

Найголовніша особливість соціально-економічного розвитку цього періоду-швидкий занепад феодально-кріпосницької системи господарювання. Ознаками цього процесу були:

а) розвиток товарно-грошових відносин і проникнення капіталістичних елементів у сільське господарство;

б) руйнування селянських господарств шляхом скорочення земельних наділів або переводу селян на місячину (тобто повна ліквідація селянського господарства);

в) занепад кріпосницької мануфактури і початок з 30-х років XIX ст. промислового перевороту.

Розвиток товарно-грошових відносин приводив до зростання товарності сільського господарства, поглиблення спеціалізації окремих районів України в сільськогосподарському виробництві. Наприклад, південь України спеціалізувався на вирощуванні пшениці, а також на тонкорунному вівчарстві. Правобережжя - на вирощуванні цукрового буряка.

Внаслідок товаризації сільського господарства йшов процес розшарування поміщицьких господарств. Великі поміщицькі господарства Правобережжя і Півдня, як правило, найкраще пристосовувались до ринку, в той час як дрібні та середні в значній мірі зберігали натуральний характер. Внаслідок цього вже на середину XIX ст., через їх нездатність до господарювання в нових умовах, поміщики заклали кредитним установам за борги близько 7 тис. маєтків.

Криза кріпосницької системи господарювання проявлялась також в Інтенсивному руйнуванні селянських господарств. Прагнучи до більш високих прибутків, поміщики скорочували надільну землю, якою користувались селяни,  і намагалися примусити їх більше часу працювати на панщині. Панщина охопила до 90 відсотків селянських дворів. Крім того, досить часто селян позбавляли надільної землі і переводили на так звану місячину.

На Правобережжі, де поміщиками були польські пани, яким царський уряд не довіряв після повстання 1830 р., була проведена інвентарна реформа. Її мета - залучення українського селянства на бік царської влади у випадку нового польського повстання. В промисловості на початку XIX ст. неподільно панувала кріпосницька мануфактура: частково це були державні підприємства, а більшість становили поміщицькі мануфактури з відсталою технікою і технологією. Проте вже у 30-х роках XIX ст. в промисловості починається технічний переворот, який веде до утвердження фабрично-заводського виробництва. В цих умовах кріпосницька мануфактура виявляється нездатною  використовувати вдосконалену техніку і технологію виробництва. Підневільна праця кріпосних селян була непродуктивною. Фабрики і заводи з машинною  технікою і вільнонайманою працею, ефективність виробництва на яких була вищою в кілька разів, швидко витісняють мануфактури з традиційних галузей промисловості. У першій половині XIX ст. значно пожвавлюється торгівля, особливо ярмаркова. Найбільші ярмарки були на ті часи в Києві (Контрактовий), в Ромнах (Іллінський), у Сумах (Введенський), у Бердичеві (Онуфріївський), в Єлисаветграді (Георгієвський) та ін. Отже, на середину XIX ст. феодально-кріпосницька система господарювання перебувала в глибокій кризі. Товарно-грошові відносини, які охоплюють всі сфери життя, капіталістичне підприємництво, що набирає сили, одночасно з промисловим переворотом руйнують старі соціально-економічні відносини. Ліквідація феодально-кріпосницької системи стає велінням часу.

2. Сусп.-політичне життя в Укр. У др..Пол 19ст.

На початку XIX ст. ініціатива щодо пропагування нових ідей та орієнтації суспільства належала царському урядові. Проте під кінець століття імперська еліта з усією очевидністю почала втрачати впевненість, цілеспрямованість і здатність пристосовуватися до обставин. Водночас джерелом суспільного руху, розкутого завдяки змінам 1860-1890 років, ставали ширші верстви суспільства і особливо інтелігенція. Зіткнувшись з пасивністю уряду, інтелігенція стала поступово переходити від простого висунення пропозицій до самоорганізації й намагань мобілізувати суспільство з метою втілення тих пропозицій, вдаючись при необхідності до революційних кроків.

Студентські товариства:

Антикріпосницькі виступи селян знаходили підтримку серед передової різночинної інтелігенції, особливо молоді. У середовищі студентів Київського університету 1854р. виникло таємне товариство "Друзі людства". За "Київської козаччини" його учасники в національному вбранні вирушили в села піднімати народ на боротьбу проти поміщиків. Харківському університеті 1856р. також утворилося таємне товариство, учасники якого виступали за визволення селян та повалення самодержавства. 1858р. частина його членів перевелася на навчання до Київського університету, але зберегла зв'язки з тими, хто залишився у Харкові. Студенти нелегально випускали рукописні журнали "Гласность" (у Києві), "Свободное слово" (у Харкові) та ін., організували недільні школи для неписьменного населення, де пропагували свої ідеї. У січні 1860р. більшість учасників товариства було заарештовано й засуджено до заслання.

Українофіли:

Наприкінці 50-х рр. XIX ст. імперська столиця стала духовним центром українського національного відродження. Імператор Олександр II на відміну від своїх попередників дозволив членам - засновникам Кирило-Мефодіївського товариства приїхати до Санкт-Петербурга. Тут було створено першу українську громаду. Провідну роль у ній відігравали М.Костомаров, В.Білозерській, П.Куліш.У  Санкт-Петербурзі почали друкуватися антикріпосницькі вірші Т.Шевченка, повісті молодої письменниці М.Вілінської, твори Г.Квітки-Основ'яненка, І.Котляревського, П.Куліша.  У 1861-1862 рр. Виходив суспільно-політичний та літературний журнал, перший в Російській імперії український часопис "Основа".

"Москвофіли" та "народовці" (дві антагоністичні суспільно-політичні течії, що виникли у другій половині XIX - на початку XX століть серед інтелігентських кіл українського населення Австрійської імперії). 1861 р. "народовці" у Львові започаткували товариство клубного типу "Руська бесіда", що мало свої відгалуження чи не в усіх куточках Східної Галичини. 1867 р. було засновано (при матеріальній підтримці наддніпрянців ) літературний журнал "правда", а в грудні 1868-го - організацію "Просвіта", якій судилося стати родоначальницею густої мережі місцевих "просвіт". Галицькі просвітяни випускали художні й науково-популярні книги для народу, шкільні підручники, організовували народні читальні, видавали альманахи. 1880 р. було засновано друкований орган "народовців", першу щоденну газету "Діло" (проіснувала до 1939 р.). Тривалий час народовці обходилися без політичної організації. Лише 1885 р. вони заснували свій представницький орган - Народну раду.

Громади":

Напівлегальні гуртки, що з'явилися на поч. 60-х рр. XIX ст. складалися з представників української інтелігенції - вчителів, письменників, лікарів, ліберальних поміщиків. Займалися в основному культурно-просвітницькою діяльністю - несли в народ знання, пропагували українську національну ідею, ставили перед владою різні культурницькі вимоги.

До складу київської "Старої громади" на чолі з В.Антоновичем входили такі відомі прелдставники наукової і творчої інтелігенції, як М.Зібер, М.Драгоманов, П.Житецький, О.Кістяківський, О.Кониський, І.Лучицький, М.Старицький, П.Чубинський та ін.

Народники:

Це рух різночинної інтелігенції в Російській державі, що знайшов широкий вияв і в Україні. Виник він наприкінці 60-х рр. 19 ст. і став вагомим чинником суспільно-політичного життя в середині 70-х рр. Народники були переконані у тому, що збереження колективістських традицій сільської общини в майбутньому призведе до соціалістичної організації суспільства. Селянство народники вважали рушійною силою революції на шляху суспільства до соціалізму. У 1876 р. в Петербурзі було утворено нелегальну законспіровану організацію, яка координувала й узгоджувала діяльність окремих народницьких гуртків. У 1878 р. вона дістала назву "Земля і воля" У 1876 р. група народників на чолі із Стефановичем, Дейчем і Бохановським організували у Чигиринському повіті таємне селянське товариство і намагались підняти селян на повстання.