26.Прозова спадщина г.

Проза Грінченка — найбільш відомий читачеві доробок. Поділяється на малу й велику.

Цікавою є мала проза письменника. У центрі уваги творів Грінченка початку XX ст. — не так подія.як почуття, внутрішній стан людини, її реакція на цю подію. мала проза надає перевагу висвітленню події через монопереживання, монобачення героя чи автора, а отже, самоцінності суб'єктивного.Основний конфлікт оповідань — конфлікт людини зі своєю совістю. Позитивний герой малої прози утверджує християнські заповіді в конкретиці народнопоетичного ціннісного кодексу: любов до землі ("Батько і дочка"), любов до ближнього ("Панько", "Павло Хлібороб"), до всього живого ("Пан Коцький"), не убий ("Хатка в балці"), не вкрадь ("Без хліба"), не зрадь ("Зустріч"). Елегійний, скорботний мотив забуття, швидкоплинності людського життя багатьох оповідань Б. Грінченка (як і деяких поетичних, драматургічних творів) осяває надія на людське добродіяння, любов до ближнього, покаяння як новонародження душі. Впадає в око також притчевість малої прози й Б. Грінченка — наслідування сюжету й основного структурного контуру, дидактизм ("Павло Хлібороб"). Тематичний діапазон досить широкий: це оповідання про дітей: «Олеся» (1890), «Грицько» (1890), «Кавуни» (1891), «Украла» (1891), «Дзвоник» (1897); про тяжке сирітство, поневіряння й самотність, через які у підлітка з'являється навіть думка про смерть, самогубство: «Сама, зовсім сама» (1885), «Ксеня» (1885), «Сестриця Галя» (1885).Чимало уваги приділяє Грінченко безрадісному становищу сільської школи, вчителів: «Екзамен» (1884), «Непокірний» (1886), «Хата» (1886). Образи дітей виведено і в оповіданнях «Чудова дівчина» (1884), «Олеся» (1890), творах з патріотичною ідеєю, де в гостросюжетній формі підноситься думка про потребу відданості своєму народові й країні.Справжніми перлинами серед оповідань Грінченка є твори про добре відоме йому село, сільську недолю — особливо про трагізм становища незахищеної, бідної і самотньої людини. Три такі твори проаналізував, високо оцінивши, С. Єфремов — «Без хліба» (1884), «Хата» (1886) й «Каторжна» (1888). До них можна додати ще кілька, зокрема «Підпал» (1893). Отже, в малих формах автор переважно послуговувався традиційними формами письма. Проте нові теми, нові образи, які з'являлися в його оповіданнях і повістях, новий, більш динамічний темп життя в кінці XIX — на початку XX ст., потребували нових стильових прийомів, нового типу зображення. В прозі дедалі більше утверджується імпресіоністична психологічна новела, в якій, відкидаючи описовість і докладну оповід-ність, головний акцент зроблено на внутрішньому стані людини, на її індивідуальній, осібній психології.

Велика проза Грінченка — це насамперед простір для роздумів про пошуки українською інтелігенцією шляхів суспільного прогресу, романне втілення її життя і діянь.

Перша повість Б. Грінченка "Сонячний промінь" (1890),

Перший великий твір присвячений діяльності народолюбної інтелігенції. Уперше надруковано в журналі «Зоря» — 1891 р.Тема: правдиве зображення праці інтелігента-культурника, небайдужого до долі власного народу; відтворення взаємин української інтелігенції із селянством, показ перших кроків до зближення представників українського національно-куль­турного руху кінця 80-х рр. з народом. Ідея: возвеличення праці, спрямованої на просвітництво на­роду, розвиток культури рідної мови, щирого почуття кохання; засудження підступності, жорстокості, прагнення принизити простий люд, тримати його в рабській покорі, залежності.Основна думка: «Не біймося, що нас мало. Все велике почи­нається з малого! Ставаймо до великого діла, і воно саме заста­вить нас вирости, зробитися дужими і того діла достойними...»; «...щоб учити по-вкраїнському і вважати вкраїнську мову за мову, а не за покидьок». Твір містить 10 розділів та епілог. Розповідь у повісті ведеться від третьої особи. Проблематика:

• кохання і ненависть;

• соціальні та економічні умови життя;

• мова, поважне ставлення до неї; чи є вона жаргоном щоден­ної праці, яка б не була тягарем, а приносила насолоду, ра­дість;

• батьки і діти;

• роль освіти у формуванні національної свідомості.

Сюжет. Марко Кравченко, студент останнього курсу історико-філоло-гічного факультету, віддається культурницькій роботі серед на­роду. Він щиро вважає, що єдиний спосіб допомогти народові — це просвіта, а найдоцільніший політичний лад — парламента­ризм. Прибувши в село на запрошення поміщика Городянського як репетитор його сина, Марко Кравченко веде бесіди із селя­нами, вчить їх грамоти, читає їм українські твори.

Але надії Кравченка прислужитися рідному народові зазнали краху: до його культурницьких дій насторожено поставилися самі селяни; довідавшись про неблагонадійні заходи молодого вчи­теля, поміщик звільняє його з посади; від важкої вчительської праці гине і реальний, земний «сонячний промінь» у житті Крав­ченка — донька поміщика Городянського Катерина, яка зреклася свого середовища й вирішила зблизитися з народом.

Повість постала на ґрунті національних проблем життя української інтелігенції. Тематично вона об'єднана багатозначністю символу сонячного проміння — незнищенної енергії життя, яку живить почуття великої, істинної любові. Сонячний промінь знань, просвіти в безвиході існуючої темноти життя фокусує глибока, жертовна любов Марка та його однодумців до народу. Сонячний промінь у житті Марка запалює велике кохання, любов Катерини, духовність якої він свого часу пробуджує і яка є земним втіленням світла ідеальних (у повісті як синонім ідейних) змагань людини на шляхах поступу. Через утвердження духовності як рушія поступу й емоційно-енергетичного джерела життя Грінченко порушує філософські проблеми ідеалу, мети й змісту життя. Як і в поетичній спадщині письменника, почуття любові, кохання є визначальними в ідеальних змаганнях людини, мірилом її духовності, самоцінності особистості.

Дилогія "Серед темної ночі" (1900) і "Під тихими вербами" (1901). Письменник показує, як серед темної ночі селянської неосвіченості, тяжкої праці задля шматка хліба й породженої цим озлобленості, жадібності, черствості, а також розтлінного впливу солдатчини й міста, відбувається на селі процес духовного звиродніння людини, деградація особистості. Руйнуються патріархальні основи, взаєморозуміння батьків і дітей, калічиться людська доля. Ці реалії життя тогочасного села роблять неможливим й особисте, родинне щастя людини. І під тихими вербами вірної любові чи краси товариських взаємин проростає зло неуцтва, темряви й забобонності, примножене громадянською та економічною безправністю селянина, владою грошей.У повісті «Серед темної ночі» Борис Грінченко зображує українське село в кінці XIX століття. У цьому художньо довершеному творі ЖИТТЯ трьох синів патріархального селянина Пилипа Сиваша, уособлює історичні долі різних прошарків тогочасного селянства. Старший син Денис «був з тих селян, що поза господарством нічого не бачать», отже, з усіх сил, не гребуючи жодними засобами, він прагне вийти в «заможні хазяїни»; середульший Роман відбивається від села в місто; менший син Зінько вибирає шлях,чесного, трудящого селянина.

Фінал повістей трагічний. "Пропащою силою" (злодієм) стає селянин Роман Сиваш (від природи допитливий, енергійний, гарний парубок). Назавжди скалічене життя красуні — наймички Левантини. Головний герой повісті "Під тихими вербами" Зінько Сиваш (поетична, романтична натура), котрий є речником авторських поглядів, гине, переможений обставинами нерозумно влаштованого суспільства, темрявою неуцтва й забобонності селян (ненавмисне отруєний найближчими людьми). Справа, за яку Зінько поклав своє життя й хист (протистояти соціальній несправедливості, просвіщати, обороняти селян, згуртувати їх на боротьбу за громадянські права), зі смертю героя зупиняється на півдорозі.

Загалом дилогія сприймається як картина жорстокої боротьби за виживання людини, пригніченої непосильною працею, економічною й політичною безправністю, культурною відсталістю у її застиглості, непідвладності гуманістичному поступові. Й це дає підставу до висновку про розчарування Грінченка в ідеях просвітництва, народницьких ідеалах.