Кримінологічна характеристика та попередження профе­сійної злочинності.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

1. Поняття та кримінологічна характеристика професійної злочинності

2. Причини та умови професійної злочинності.

3. Основні напрями попередження професійної злочинності.

1. Поняття «професійний злочинець», «професійна злочинність» були виділені з класифікації правопорушників, прийнятої на Гейдельбергському з'їзді міжнародного союзу криміналістів у 1897 році. Початкове поняття «професіонал» криміналісти поєднали з ознакою впертості, небажання злочинця відмовлятися від вчинення злочинів. Однак у практиці боротьби зі злочинністю термін «професійний злочинець» з'явився значно раніше. Уже в кінці XVIII ст начальник паризької таємної поліції Ф Е. Відок називав професійними злочинцями тих, хто систематично скоював крадіжки, шахрайства та інші злочини проти власності, демонструючи при цьому неабияку майстерність.

Російські вчені (С. Познишев, І. Фойницький) виступали проти вживання терміну «професійний», але більша частина криміналістів вважала такий термін вдалим, хоча таких злочинців ще називали «впертими», «хронічними», «невиправними»

Починаючи з Ч. Ломброзо, дослідники відзначали в поведінці професійних злочинців стійкий паразитизм і деяку інтелектуальність, жаргон і взаємодопомогу. В дореволюційній Росії, як і в інших країнах Європи, їх клеймували, виривали ніздрі. Пізніше почали реєструвати в спеціальних бюро. Однак зазначалося, що кількість професійних злочинців щодо основної маси правопорушників відносно невелика.

Після Жовтневої революції професійна злочинність вивчалась досить вибірково. Точки зору на неї були різними, але сходилися все ж таки на тому, що в ній переважають корисливі злочини, а злочинець-професіонал це той, хто кілька разів скоював злочини одного й того ж виду. Однак зазначалося й інше - професіоналом міг бути і не рецидивіст.

У 20-40 роки XX ст. кримінальний світ доповнився іншими злочинцями. З'явилася й нова каста, яка формувалася з рецидивістів і називалася «злодії в законі».

У радянській кримінології професійна злочинність визначалася як негативне явище минулого. Проте, дослідження спеціального рецидиву, способів вчинення злочинів, кримінальної субкультури (жаргон, татуювання), які проводилися стосовно професійної зпо- чинності, було не що інше, як вивчення її ознак. В останні роки такі відомі кримінологи як Гуров О. І., Карпець І.І., Кузнєцова Н. Ф., Антонян Ю. М., Алексєєв А. І., Долгова А.І., Зелінський А. Ф., Михайленко П. П., однозначно вказували на наявність у злочинності такого небезпечного її виду, як професійна. До професійних злочинців вони відносили кишенькових злодіїв, шахраїв, кілерів тощо. Разом з тим поняття професійної злочинності ще не було.

«Професіоналізм» означає заняття чимось як професією. В даному випадку йдеться про кримінальний професіоналізм.. Його доцільно визначати через ознаки, характерні для професії взагалі. Під професією розуміють вид трудової діяльності (занять), що потребує певної підготовки, і який є основним джерелом існування. Це поняття передбачає чотири ознаки - вид занять, певну підготовку, отримання матеріального доходу і зв'язок індивіда з соціально-професійним середовищем. Це поняття охоплює і такі категорії, як «спеціальність» і «кваліфікація». Перша містить комплекс теоретичних знань і практичних навичок, що створюють можливість займатися якоюсь діяльністю. Друга визначає якість підготовки спеціаліста в цілому.

Названі ознаки притаманні і кримінальному професіоналізму, під яким треба розуміти різновид злочинної діяльності, що є для особи основним джерелом існування, потребує необхідних знань і навичок та обумовлює контакти з антисоціальнім середовищем. Таким чином, кримінальний професіоналізм має чотири ознаки:

1) стійкий вид злочинного заняття (спеціалізація);

2) певні знання і навички (кваліфікація),

3) злочини як основне джерело для існування;

4) зв'язок з антисоціальним середовищем.

Кримінальний професіоналізм обумовлюється систематичним веденням антисуспільного способу життя, вчиненням злочинів у вигляді промислу, і в цьому зв'язку об'єктивно утворює масив діянь, які неможливо віднести до жодного виду злочинності - рецидивної, групової, неповнолітніх тощо. Сукупність вказаних ознак може охопити лише частину злочинців і злочинів, які належать до того чи іншого різновиду. Звідси виникає запитання, як називати масив злочинів, скоєних злочинцями-професіоналами? Якщо виходити із загальноприйнятих назв (рецидивна, групова), то сукупність злочинів, скоєних професійними злочинцями, треба назвати не інакше, як професійна злочинність.

Сучасна професійна злочинність характеризується чітко вираженою корисливою спрямованістю. Спеціалізація «шліфується» систематичним вчиненням однорідних злочинів, спрямованих на задоволення тих чи інших потреб особи, що формує у неї певну звичку, яка переходить потім у норму поведінки з чіткою установкою на обрану діяльність. Про стійкість обраного виду діяльності може, зокрема, свідчити рівень спеціального рецидиву, а в ньому - спеціалізація кримінального середовища. За даними вибіркового дослідження, спеціальний рецидив кишенькових злодіїв становить 80%, квартирних злодіїв - 66,2%, шахраїв - 80%, грабіжників і розбійників - 60%.

Серед професійних злочинців є значна кількість осіб, які скоюють злочини у вигляді промислу, але не притягнуті з різних причин до кримінальної відповідальності. Дослідженнями встановлено, що найбільше таких осіб серед ігорних шахраїв, кілерів, рекетирів, «цеховиків» і наркоділків.

Вибіркове вивчення способу життя ігорних шахраїв, які перебували на обліку в одному з відділень міліції (з них більше половини раніше не судимі), показало, що протягом 10 років вони систематично займалися протиправною діяльністю. Деякі шахраї постійно удосконалювали свою «майстерність», стали «авторитетами», охоронцями злодійських кас чи організаторами злочинних угруповань. Також з 800 вивчених учасників організованих груп 60% не були судимі, хоча, систематично вчиняли однорідні злочини протягом 1-2 років. Тому іншим показником обраного виду протиправної діяльності є кількість вчинюваних злочинів, тобто «кримінальний стаж». Злочинець може десь працювати, і одночасно скоювати злочини у вигляді промислу. Але при поєднанні різного роду занять одному з них, як правило, віддається перевага. Серед викрадачів приватного майна, наприклад, на момент арешту не працював кожний третій, причому 11,6% з них ніколи ніде не працювали.

Особливо велика питома вага тривалий час не працюючих серед кишенькових злодіїв (59,6%), ігорних шахраїв (70%), осіб які вчиняють крадіжки з проникненням у житло (47%).

Якщо говорити про стійкість певного виду злочинної діяльності, то не можна не сказати про ще одну ознаку - значну питому вагу злочинців-бродяг, яких треба віднести до маргінальної групи професійних злочинців. Органами внутрішніх справ щорічно затримується кілька тисяч бродяг, з яких до 70% раніше були судимі, в тому числі 80% - за крадіжки. Серед цієї категорії щорічно виявляється до 5 тис. злочинців, які знаходились у розшуку.

Окремі види злочинів, скажімо, кишенькові крадіжки, шахрайство взагалі не можуть бути вчинені без використання спеціальних прийомів. Крім того, злочинцям доводиться засвоювати систему умовних сигналів («маяків»), які подаються жестами, рухом голови, мімікою. Тому без тренування і спеціального навчання не може бути кишенькового злодія. Встановлено, що на оволодіння потрібними навичками він витрачає до півроку.

Сучасне кримінальне середовище має досить чітку ієрархію. Воно ділиться на «злодіїв у законі», «авторитетів», «ділків», «принижених» тощо. При цьому кожна така категорія має ще і свій поділ. Так, «злодії у законі» поділяються на «нових» і «старих». Зв'язок між злочинцями існує не лише для спілкування. Він потрібний і для організації спільних дій, оскільки низка посягань носить груповий характер. Велику роль у встановленні криміна-льних зв'язків відіграють традиції, «закони» та інші неформальні норми поведінки професійних злочинців. Багато таких норм може розповсюджуватися не лише в певних районах але й у масштабі країни. Існування неформальних правил поведінки в кримі-нальному середовищі пояснюється специфікою протиправного способу життя.

У професійних злочинців існує спеціальний жаргон, а також система прізвиськ і татуювання. Жаргон деяких категорій злочинців налічує майже 10 тисяч слів і виразів. Його можна поділити на три основні групи: 1) загальнозлочинний жаргон - ним користуються як звичайні злочинці, так і професійні; 2) «тюремний» жаргон - характерний для місць позбавлення волі; 3) спеціальний жаргон - властивий тільки професійним злочинцям.

Дослідження показали, що більшість професійних злочинців мають прізвиська, які сприяють маскуванню справжніх імен. Татуювання теж досить поширене серед кримінальних елементів. Навіть серед осіб, вперше засуджених, питома вага татуйованих ся- гає 60%. Разом з тим татуювання не відіграє такої комунікативної ролі, як прізвиська і жаргон.

Професійні злочинці, створюючи замкнуту кастову спільноту і перебуваючи поза законом, запроваджують такі норми міжособових відносин, які сприяють не лише їх безпеці, а й відтворенню. З часом ці норми переростають у звичаї і традиції, які передаються з покоління в покоління. Живучість цих традицій - об'єктивне явище, обумовлене захисною реакцією професійних злочинців на соціальний контроль.

Професійну злочинність не можна ототожнювати з рецидивною. Звичайно, вони мають багато спільних ознак, проте слід зважати на таке:

1. професійним злочинцем може бути й не рецидивіст (тобто особа, що не має правових ознак попередніх судимостей, про які йшлося при розгляді рецидивної злочинності). Професійний злочинець може не мати судимості (особливо часто це спостерігається серед кишенькових злодіїв, шахраїв, карточних шулерів, злочинців у сфері економіки);

2. і навпаки, злісний рецидивіст може не бути професіоналом, що часто й спостерігається на практиці (особливо це стосується ситуативних рецидивістів, які вчиняють злочини "широкого профілю" і, звичайно, не може взагалі йтися про злочинний професіоналізм рецидивістів-хуліганів, ґвалтівників, тобто осіб, які вчиняють некорисливі злочини).

Основні характеристики професійного злочинця (за відомим російським кримінологом О. Гуровим).

1. Стійкий вид злочинної діяльності (спеціалізація), що зумовлюється систематичним вчиненням однорідних злочинів. У результаті у злочинця формуються певні звички, які стають нормами його поведінки з чіткою установкою на вибрану злочинну діяльність (розрізняють понад 100 видів злочинної професійної діяльності). Характерним тут є наявність певного злочинного стажу, який не завжди пов'язаний зі спеціальним рецидивом.

Часто чинником спеціалізації є легальна робота, якою прикривається злочинний професіонал або яка є необхідною сходинкою до такого професіоналізму (особливо це характерно для економічної злочинності).

2. Необхідні знання і практичні навички (кваліфікація). Вони особливо важливі в епоху технічного прогресу, досягнення якого використовуються як злочинцями, так і у сфері захисту від злочинних посягань. Під кваліфікацією маємо на увазі:

• спеціальні прийоми злочинної діяльності, які потребують як теоретичних знань (скажімо, психології потенційних потерпілих), так і практичних, відпрацьованих до автоматизму навичок (наприклад, використання "ляльки" шахраями). На формування необхідних елементарних навичок "серйозний" кишеньковий злодій витрачає щонайменше півроку, навчаючись у визнаних професіоналів "козлятників". Наприклад, в Італії існують школи кишенькових злодіїв, випускники яких здають три іспити. Це так зване шліфування. При цьому злочинці постійно шукають нові ефективні прийоми найменш небезпечного вчинення злочинів, удосконалюють системи міжособистісного взаємозв'язку, а також зберігання здобутого у злочинний спосіб (злочинні спеціалізації розглянемо далі);

• поділ злочинної "праці" (внутрішньовидова спеціалізація), що зумовлюється таким: сприяє вчиненню злочинів, які потребують різних знань, навичок, умінь; гарантує вищий рівень ефективності і знижує рівень ризику викриття (наприклад, розподіл обов'язків у "бригадах" викрадачів автотранспорту).

3. Вчинення злочинів як засіб існування (як правило, основний), причому безбідного, яке не можна порівнювати із забезпеченістю людей, що живуть за рахунок найманої праці.

4. Постійний зв'язок з кримінальним середовищем (кооперація). Професійний злочинець потребує більш-менш професійних контактів з колегами, бо в цьому разі триває і. поглиблюється його криміналізація, плануються і відпрацьовуються нові злочини, відбувається обмін досвідом, підбираються співучасники; злочинець почувається у відносній безпеці; проводить дозвілля.

Для успішного протистояння діяльності правоохоронних органів, які ведуть боротьбу із злочинністю, представники професійної злочинності виробили особливі кримінальні норми відносин (на волі й у місцях позбавлення волі), які є не просто даниною традиціям і звичаям злочинного світу, а найраціональнішою відповіддю у боротьбі за виживання кожного зло-чинця і всіх злочинців разом. До таких норм можна зарахувати безперечний авторитет злочинних ватажків, скликання злодійських сходок ("хевра", "стрілка") для вирішення питань поділу території і об'єктів прикладання "діяльності" окремих формувань, "розборок" із зрадниками, створення своєрідної каси взаємодопомоги ("общак") для подання допомоги на перших порах злочинцям, які повернулись з місць позбавлення волі або перебувають там, а також їх сім'ям, наявність системи конспіративного зв'язку з вказаними місцями ("підігрів") та ін.

Поглибленню криміналізації, забезпеченню безпеки і проведенню відпочинку сприяє й особлива кримінальна субкультура, тобто блатна атрибутика: спеціальний жаргон, кримінальні прізвиська, татуювання різних частин тіла, кримінальний фольклор, "блатне" дозвілля (так зване вузьке розуміння кримінальної субкультури).

Усе це напрацьовувалося роками, постійно модернізуючись. Особливі зміни спостерігаються останнім часом.

Злочинець-професіонал — це особливий тип злочинця, для якого вчинення злочинів є засобом існування і який у процесі злочинної діяльності здобув необхідні знання, сформував навички, що забезпечують йому максимальний успіх при мінімальному ризику, постійно контактує із злочинним середовищем і вважає себе його невіддільною часткою. Професійна злочинність є окремим видом злочинності, що становить сукупність злочинів, які вчиняють злочинці-професіонали.

Професійна злочинність поділяється на корисливу й корисливо-агресивну.

До професійних злочинців зараховують здебільшого крадіїв, розбійників, шахраїв, фальшивомонетників і розкрадачів.

Розрізняють такі формування професійних злочинців (згідно з термінологією КК України):

• злочинна група — це дві й більше осіб, які заздалегідь домовляються про спільне вчинення злочину (або кількох злочинів);

• організована злочинна група — це три і більше осіб, які беруть участь у підготовці чи вчиненні злочину, попередньо зорганізувавшись у стійке об'єднання для вчинення злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій між учасниками групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи;

• злочинна організація — це стійке ієрархічне об'єднання кількох осіб (три і більше), члени якого або структурні складові якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп (ст. 28 КК України).

Різновидом злочинної організації є банда (ст. 257 КК України), яку можна визначити як замкнуте формування тісно взаємопов'язаних тяжкими й особливо тяжкими злочинами членів, озброєних вогнепальною зброєю, в основі злочинної діяльності яких лежать напади на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб і здебільшого супроводжуються вбивствами, нанесенням тяжких тілесних ушкоджень, катуванням потерпілих.

2. Детермінантами, які обумовлюють існування професійної злочинності, зокрема,є:

1) суперечності у сфері потреб людей і можливостей їх задоволення;

2) зубожіння переважної більшості населення і високий рівень безробіття;

3) недооцінка суспільної небезпеки професійної злочинності і, як наслідок, відставання

форм і методів профілактичної роботи правоохоронних органів у цьому напрямку.

3. Попередження професійної злочинності має низку специфічних рис, хоча ґрунтується на загальній для профілактики злочинності основі.

Кримінально-правовій боротьбі з професійною злочинністю сприяло б:

1) вдосконалення інституту сукупності злочинів з метою індивідуалізації покарання і правильної кваліфікації діянь. Необхідно закріпити в законі реальну й ідеальну сукупність злочинів При реальній сукупності доцільно надати судам право призначення покарання шляхом рівного чи часткового складання покарань у межах, встановлених для даного виду покарання;

2) для посилення відповідальності осіб, які вчиняють повторні злочини, не утворюючи реальної сукупності, ввести в ряд статей Кримінального кодексу кваліфікуючу ознаку - «вчинення злочинів у вигляді промислу»;

3) з метою об'єктивної оцінки скоєного, особи злочинця й індивідуалізації покарання, варто було б у переліку обтяжуючих обставин передбачити спеціалізацію особи на вчиненні певних злочинів;

4) удосконалення низки норм кримінально-виконавчого законодавства, зокрема:

а) заборонити переведення з однієї колонії в іншу «злодіїв у законі», інших професійних злочинців. Створити для цієї категорії засуджених спеціальні колонії;

б) диференціювати режим і умови утримання засуджених які перебувають у республіканській, міжобласних лікарнях, виключивши можливість контактів неповнолітніх з професійними злочинцями;

в) створити централізований облік професійних злочинців за їх спрямованістю.

В числі організаційних заходів попередження професійної злочинності корисно було б:

а) розробити регіональні спеціальні плани боротьби з професійною і організованою злочинністю;

б) на базі оперативно-розшукових підрозділів органів внутрішніх справ створити службу особистого пошуку для боротьби з професійними злочинцями у громадських місцях і місцях зосередження кримінальних елементів.

Загалом, посилення боротьби з професійною злочинністю потребує розробки таких заходів, які б дозволили зробити економічно невигідними вчинення злочинів. Сприятиме цьому й удосконалення кримінально-процесуального і цивільного законодавства, яке регулює питання відшкодування шкоди, спричиненої злочинною діяльністю.