НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ПИСЬМОВЕ ЗАВДАННЯ
З дисципліни: “Основи наукових досліджень”
Напрям підготовки: 6.020303 “Філологія”
Виконала: студентка 2 курсу ГМІ
спец. 6.020303;
Молот Марія Андриївна
Перевірила: доцент кафедри
англійської філології і перекладу
СІТКО Алла Василівна
Київ 2013
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………….…..……..….3
1. ЗАХІДНІ ТРАДИЦІЇ У ПОГЛЯДАХ НА ПРИРОДУ ГЕРУНДІЯ………...…...4
2 ГРАМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ ГЕРУНДІЯ НА УКРАЇНСЬКУ МОВУ…………………………………………………...…………12
ВИСНОВОК……………………………………………………………….………..19
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………...…..20
ВСТУП
В англійській мовній системі герундій займає особливе місце. Він дає змогу уникати громіздких підрядних речень і полегшує створення коротких стислих зворотів. Щоб поглибити знання з теорії та практики перекладу ми ставили за мету дослідити основні функції та застосування граматичних трансформацій при перекладі герундія українською мовою.
В англійській мові, сучасній і не тільки, виникають проблеми при перекладі герундія та герундіальних конструкцій. Таким чином, багато вчених-лінгвістів досліджують способи перекладу герундія за допомогою лексичних трансформацій. Найбільш гідними уваги є праці В. Карабана, Г. Верби та Л. Верби.
Актуальність нашої розвідки зумовлена відсутністю єдиного підходу щодо розуміння категоріального статусу герундія у сучасній англістиці, зокрема у працях зарубіжних дослідників, та необхідністю систематизувати погляди на природу герундія з метою окреслити шляхи подальших пошуків. Тому детальне дослідження герундія потрібне не лише для всебічної характеристики історії англійської мови, але й для створення повної картини розвитку досліджуваної неособової форми дієслова. У зв'язку з цим метою пропонованої статті є з'ясування тлумачень стосовно статусу герундія у західній лінгвістиці.
Категоріальний статус герундія завжди був приводом для теоретичних дебатів значної кількості зарубіжних дослідників англійської мови, оскільки паралельно в мові існує морфологічно омонімічна дієслівна форма - дієприкметник теперішнього часу. За таких обставин, звичайно, виникає проблема розмежування цих дієслівних форм або, навпаки, об'єднання їх в одну граматичну категорію. Як правило, герундій та дієприкметник теперішнього часу об'єднують під загальною назвою «-ing-форма», хоча працям західних дослідників останніх років бракує чіткості у дефініціях досліджуваної дієслівної форми, що, звичайно, пояснюється появою нових нетрадиційних підходів щодо аналізу мовних явищ.
1. Західні традиції у поглядах на природу герундія
Аналізуючи природу герундія у західних розвідках, спершу звернімося до класичних історичних граматик. Так, О. Єсперсен у своїй праці «Growth and Structure of the English Languages 1905 року не називає досліджувану нами форму інакше, як ing. Звичайно, це дослідження сфокусовано більше на історії походження та становлення -ing-форми, проте терміна «герундій» автор уникає: «Thanks to these extensions the ing has clearly become a most valuable means of expressing tersely and neatly relations that must else have been indicated by clumsy dependent clauses». У «Філософії граматики» 1924 року цього ж мовознавця з'являється ціла глава, присвячена інфінітиву та герундію, однак термін «герундій» О. Єсперсен вжив лише по відношенню до латинського герундія, англійську ж неособову форму визначав як «ing».
Голландський дослідник англійської мови Г. Поутсма, даючи визначення герундію, називав його іменною формою дієслова, проміжною між інфінітивом та віддієслівним іменником, яка має менш чітку дієслівну природу, ніж інфінітив, але більш чітку дієслівну природу, ніж віддієслівний іменник.
У більшості новітніх зарубіжних досліджень категоріальний статус герундія інтерпретується у рамках синтаксичної теорії, тобто розглядається з позицій його функціонування у реченні. Відтак, головним чинником у визначенні категоріального статусу герундія на сучасному етапі є його синтаксична функція у реченні. Нещодавній конфлікт щодо коректного аналізу англійського герундія виник після появи двох робіт із синтаксису, які запропонували радикально протилежні підходи до аналізу його синтаксичної природи та розуміння архітектури граматичних категорій загалом. Мова йде про роботи Р. Хадлстона і Дж. Пуллума (2002) та Б. Аартса (2006).
Р. Хадлстон і Дж. Пуллум обґрунтовують ідею об'єднання герундія та дієприкметника теперішнього часу у єдину категорію «gerund-participle». Для традиційної граматики ця нова граматична категорія є чимось на кшталт революції, адже традиційно герундій вважається спорідненим з іменником, а дієприкметник - з прикметником та прислівником. Водночас автори виступають проти традиційного способу опису підрядних речень з позиції функціональної аналогії з частинами мови.
У книзі Б. Аартса Syntactic Gradience герундій інтерпретується як випадок «перехресної розбіжності» (переклад наш - В. Г.), який поєднує риси двох головних категорій - іменника та дієслова. Така позиція, на перший погляд, здається близькою до традиційного аналізу герундія як змішаної структури, проте лише частково так, адже автор припускає, що синтаксис герундія може бути проаналізований на основі синтаксису іменної групи, але сам герундій редукується до перехресної між дієсловом та іменником категорії.
Х. де Смет будує свій аналіз на визнанні традиційних зв'язків герундія з іменником та дієприкметника з прикметником і прислівником. Водночас він не зовсім відкидає й запропоновану Р. Хадлстоном і Дж. Пуллумом суперкатегорію «gerund-participle», пояснюючи появу конфліктуючих поглядів неоднозначністю лінгвістичних даних. Дослідник визнає синтаксичні категорії внутрішньо багаторівневими та багатофокусними, впорядкованими навколо певних кластерів, завдяки яким можливе узагальнення на кількох рівнях. Двома такими кластерами усередині категорії ing-clauses є традиційний герундій та дієприкметник. Аналіз семантики -ing, на думку дослідника, забезпечує докази на користь об'єднання герундія та дієприкметника.
Намагання знайти уніфіковану семантичну характеристику -ing-форми призвело до двох головних припущень у когнітивній літературі: 1) -ing - так званий атемпоральний суфікс, іншими словами темпорально та аспектуально нейтральний; 2) -ing -імперфективний, оскільки зображає лише внутрішню фазу процесу, а не його початок чи завершення, але це припущення не знайшло підтримки серед дослідників. Історичні докази статусу -ing-clauses як єдиної лінгвістичної категорії, на думку Х. де Смета, є найбільш інтригуючими, і наводить три типи історичного розвитку, які можна зарахувати як докази: обмін формальними рисами, атракція за аналогією та неоднозначність/неясність. Отже, більшість висновків, які робить автор, все ж є на користь злиття аналізованих неособових форм дієслова під загальною назвою -ing-clauses, проте для того, щоб уникнути громіздких назв типу «-ing-форма в іменній позиції» або «-ing-форма у прикметниковій позиції», 148 все ж схиляється до традиційних термінів. Так, Х. де Смет вважає що, якщо -ing-форма стоїть у реченні у іменній позиції, то це є герундій (he thinks that just saying sorry fixes the problem), а якщо займає прикметникову або прислівникову позицію, то, відповідно, є дієприкметником теперішнього часу (But at least he ran away crying out loud and holding his stomach.
Е. Редфорд описує -ing-форму як герундій за умови, якщо вона вжита в реченні у функції підмета, додатка до дієслова або прийменника, і якщо має суб'єкт у родовому (присвійному) відмінку. Так, «writing» є герундієм у реченні «She was annoyed at my writing to her mother», оскільки герундіальна конструкція вжита у функції комплемента до прийменника та має суб'єкт у родовому відмінку «my» Коли ж -ing-форма вживається у сполученні з допоміжним дієсловом прогресивного аспекту be, то, відповідно, є дієприкметником теперішнього часу.
Цікаве визначення герундія дає німецький дослідник англійської мови Х. Басман. Власне, він тлумачить герундій як дієприкметник теперішнього часу, вжитий у якості іменника, тобто у такій функції в реченні, яку зазвичай виконує іменник. Дослідник наводить приклад речення, де герундій виконує функцію підмета: Reading spynovels was his favorite pastime.
Автори онлайнового проекту «Gutenberg's The Grammar of English Grammars)) виокремлюють у реченні «слова, які керують та якими керують» (governing words / governed words - переклад наш - В. Г.). Так, вони стверджують, що словами, які керують, можуть бути іменники або дієслова, дієприкметники або прийменники, а словами, якими керують, можуть бути іменники або займенники, дієслова або знову ж дієприкметники, але в певній модифікації. Саме такою модифікацією дієприкметника, на думку авторів, і є герундив, адже такий термін вживають автори на позначення досліджуваного нами явища. Термін «герундій» автори використовують по відношенню до латинської мови. Відтак, герундив є дієприкметником, який може керувати додатком, як і будь-який дієприкметник, проте сам завжди керується прийменником.
Значна кількість зарубіжних лінгвістів приділяють увагу формам на -ing перш за все через те, що в англійській мові є кілька афіксів з фонологічною формою -ing. Цей факт викликав дискусії з приводу того, наскільки багато морфологічно окремих елементів вони насправді репрезентують та як працюють у словотворі.
Список синтаксично та семантично окремих контекстів, де функціонує суфікс у формі -ing, досить великий. Дж. Пуллум та А. Цвікі указують на вісім словотвірних процесів, які дають початок словам на -ing та двадцять п'ять синтаксичних конструкцій, які вимагають дієслова із закінченням -ing. Серед слів з -ing-закінченням прийменники (according to), підрядні сполучники (providing, concerning), віддієслівні прикметники (charming), віддієслівні іменники кількох видів (housings, meetings, drinking), відіменникові іменники (sheeting, towelling), відприкметникові іменники (golding, sweeting), віддієслівні елементи складних іменників та прикметників (dancing girl, bicycle riding, good-looking).
Вищезгадані дослідники стверджуть, що -ing багатофункціональне явище в англійській мові. У цьому контексті відокремлюються дієслівний інфлективний суфікс від словотвірного суфіксу (чи суфіксів) для утворення іменників, прикметників та прийменників, які мають однакову форму. Отже, спрацьовує традиційний погляд на те, що суфікс, який має відношення до деривації (з відповідною семантикою) слід відрізняти від зовнішньо ідентичного суфікса, який має стосунок до інфлективної реалізації морфосинтаксичних категорій (без жодних семантичних наслідків). Така недостатність категоріальної специфікації суфікса -ing робить його унікальним серед дериваційних афіксів, дещо категоріально нейтральним.
У той же час, розрізняючи дериваційну та інфлективну -ing-форму, Дж. Пуллум та А. Цвікі погоджуються з Дж. Мілсарком щодо об'єднання усіх випадків інфлективної -ing-форми, зокрема захищають позицію, яку вже давно займає Р. Хаддлстон, стверджуючи, що не слід морфологічно розрізняти герундій та прогресивну форму дієслова. Так само як Р. Хаддлстон ці лінгвісти використовують термін «gerund-participle», яку вважають найбільш звичайною та найбільш надійною формою у парадигмі англійського дієслова, адже кожне дієслово, яке має неособові форми, має форму «gerund-participle», більше того, немає жодної нестандартної форми «gerund-participle», навіть у таких нестандартних дієслів, як be, go, have.
Надзвичайну цікавість у колі лінгвістів викликали дані А. Xьюстoн щодо морфофонемного чергування -ing та -in' у розмовній мові. Ці дані можна розглядати як аргумент на користь аналізу всіх інфлективних -ing-форм скоріше як випадків єдиної граматичної (морфосинтаксичної) категорії, ніж як сукупність окремих суфіксів, які випадково мають ідентичну морфофонеміку та дуже схожі видові характеристики. В. Лабов, ґрунтуючись на даних А. Xьюстoн стверджує, що -in'-реалізації віддається перевага у прогресивних формах та у дієприкметниках, у меншій мірі - у прикметниках, ще менше - у герундіях, і найменше - в іменниках типу ceiling or morning.
За визначенням M. A. Белангер у сучасній англійській мові -ing-форма має як іменний характер, так і дієслівне керування, що дає можливість артиклям, прислівникам, комплементам та прикметникам видозмінювати його.
Початок обговорення та вивчення герундія в працях представників генеративної граматики датується серединою 20 століття. Першими спробу дати визначення герундія в термінах генеративістики зробили Н. Xoмський та P. Ліс. їх праці містять спроби встановити походження герундіальних конструкцій від конструкцій, що лежать в основі «ядерних речень», і, таким чином, зблизити обидві. Наукові розвідки П. Poзeнбаума аналізують присутність герундія на глибинному рівні речення. Спроби пояснення природи подвійного феномена -ing-форми робили Б. Фрейзер, А. Марантц, Г. Xаpлі та P. Нойер.
У зарубіжній лінгвістиці герундій також розлядають як номіналізацію, маючи на увазі, що його внутрішня структура є клаузальною, а зовнішня - такою, як у іменній фразі
Н. Xoмський, серед різноманітних номінативних виразів, виокремлює два особливо важливі, майже пропозиціональної форми - «gerundive nominals» та «derived nominals» (або «gerundive nominalizations» та «derived nominalization») Трансформації, які продукують gerundive nominals, використовуються вільно, проте існують обмеження щодо формування derived nominals. Структури, у яких вони з'являються, так само як і їхня внутрішня структура та морфологічні властивості такі ж, як у звичайної іменної фрази. Все це ніяким чином не характерно для gerundive nominals.
С. П. Ебні, аналізуючи V-ing у сучасній англійській мові, розрізняє такі типи цієї форми: 1) Present Participle (після прогресивного be, у якості іменних детермінантів у пре-або постпозиції, у підрядному обставинному), 2) (Argumental) Acc-ing (John singing the aria), З) PRO-ing (singing the aria), 4) Poss-ing (John's singing the aria) 5) Ing-of (John's singing of the aria) Традиційно (2) - (5) типи визначають як герундій, проте (2) - (4) відрізняються від (5), оскільки Ing-of виявляється простим віддієслівним іменником і не має стільки дієслівних характеристик, як Acc-ing, PRO-ing та Poss-ing. Дослідження С. П. Ебні у більшій мірі сконцентровано на герундії типу Poss-ing, оскільки, зазначає автор, цій конструкції притаманні одночасно як риси речення, так і риси іменної фрази. Припущення про те, що головним елементом іменної фрази є функціональний елемент (не лексична категорія) «D» (determiner) дало поштовх появі гіпотези про те, що структура іменної фрази співвідноситься зі структурою речення, головним елементом якого є флексія (mflection). Ґрунтуючись на тому, що і D, і Infl є функціональними категоріями, С. П. Ебні пропонує аналізувати іменні фрази у спосіб, який він назвав DP-analysis (DP - determiner phrase). Уведення такого аналізу в англійську мову призвело до миттєвого вирішення проблеми Possing та іменних фраз загалом: вони мають більш схожу на речення структуру, ніж вважали раніше.
Д. Xіндсіл у своєму дослідженні користується класифікацією С. П. Ебні, проте об'єднує Acc-ing, PRO-ing та Poss-ing типи герундія під назвою «verbal gerunds», а Ing-of називає «nominal gerund» . Узагалі, поділ на «verbal gerunds» та «nominal gerunds» є характерним для сучасних зарубіжних розвідок (P. Малуф, Д. Xіндсіл, M. Ван Ламбалген, Ф. Xeмм). Так, P. Малуф зробив спробу пояснити різницю між «nominal gerund» та «verbal gerund» з точки зору семантики. Він вважає, що важливою рисою «verbal gerund», на відміну 150 від «nominal gerund», є те, що «verbal gerund» має такий самий комплемент (додаток), як і дієслово, від якого він утворений, тобто герундіальна конструкція має такий самий внутрішній синтаксис, як і дієслівна фраза з тим самим дієсловом, від якого утворився герундій. Verbal gerund, як зазначає дослідник, має чотири основні риси, першою з яких є вищезгадана якість. Іншими рисами є те, що verbal gerund визначається прислівниками, а не прикметниками; сама конструкція має зовнішню реалізацію іменної фрази; наявність суб'єкта біля герундія необов'язкова, проте, якщо він є, це може бути іменна фраза з іменником або у родовому, або у знахідному відмінку. Отже, ці якості притаманні Acc-ing, PRO-ing та Poss-ing. Відмінними рисами, очевидно, є відмінок суб'єкта герундіальної конструкції, у тому сенсі, що Poss-ing більш схожа на іменну групу, а Acc-ing - на речення. З цього дослідник робить висновок, що Poss-ing та Acc-ing є різними семантичними типами verbal gerund, а саме, Poss-ing має номінативну семантику, а Acc-ing -пропозиційну [там само]. В іншій роботі Mixed categories in HPSG Р. Малуф інтерпретує verbal gerund як транскатегоріальну або просто змішану конструкцію, що містить лексичні елементи, які є ядерними членами більш, ніж однієї категорії одночасно. Отже, verbal gerund знаходиться між двома категоріальними полюсами та демонструє суміш іменних та дієслівних властивостей.
У працях румунської дослідниці англійської мови А. Корнілєску сучасний стан поглядів на проблему описаний наступним чином: існує поділ на full gerunds та half gerunds. Підмет full gerunds стоїть у родовому чи присвійному відмінках, а підмет half gerunds - у знахідному. Іншими словами full gerunds - це ті ж самі Poss-ing, а half gerunds - Acc-ing. Більше того, герундій може не мати підмета. Такі герундії дослідниця називає PRO-ing. Четверту групу у класифікації А. Корнілєску складають віддієслівні іменники із закінченням -ing, які мають виключно іменні риси. Традиційно їх називають verbal/deverbal nouns або Ing-of-конструкціями.
Дж. Іствуд у праці Oxford Guide to English Grammar називає герундій -ing-формою дієслова, зауважуючи, що -ing-форма може бути як герундієм, так і активним дієприкметником, залежно від того у якій функції вона вжита у реченні. У деяких контекстах, зазначає автор, важко сказати, чим є -ing-форма, проте це не завжди важливо, важливіше коректно вжити форму, ніж правильно її назвати.
Німецька дослідниця англійської мови М. Сейс на конференції 2GG8 року у Сіднеї представила наступну класифікацію -ing-форм: -ing-форми поділяються на такі, що 1) мають змішану характеристику (mixed properties) - це POSS-ing та DET-ing, та ті, що 2) мають чисто дієслівну характеристику (purely verbal properties) - це ACC-ing та PRO-ing. Наприклад: POSS-ing: We object to his joining the club. DET-ing: No joining the club. ACC-ing: We о^є^ to him joining the club. PRO-ing: We object to joining the club. Різні підкласи -ing-форм мають різні характеристики, по-різному поводяться в умовах координації, екстракції, синтаксичного виносу, можливостей квантифікатора. POSS-ing та DET-ing поводяться як іменні елементи (nominals) за цих умов, в той час як ACC-ing та PRO-ing поводяться як речення (clauses). Отже, різні конструкції потребують різного аналізу, а саме, аналізуючи -ing-форми, слід брати до уваги, що ACC-ing та PRO-ing не порушують лексичну цільність та фразову ендоцентричність, а POSS-ing та DET-ing - навпаки .