51.Процес розвитку сільського буржуа в драмах “Глитай, або ж Павук” та “Олеся”: Бичок – Балтиз.

Над драмою «Глитай, або ж Павук» Кропивницький почав працювати задовго до 1882 року – року за¬вершення першого варіанту п'єси. Написання його бу¬ло прискорене дозволом властей виставляти ук¬раїнські спектаклі. Головним героєм твору є сільський глитай (багатій) Йосип Степанович Бичок, який заради наживи готовий на все – і на шахрайство, і на крадіжку, і на будь-який інший злочин. Задля цього у нього завжди потрібні свідки знайдуться. Цей «богобоязливий» чоловік може їх «цілий десяток купити». І суддя в Бичка «свій чоловік», бо отримав від нього «немалу суму» в позику, і становий його кум, і іншим у нього «є чим руку позолотити». У Бичка «погляд лисичий», та «вовча думка». Про це йому відверто каже інший персонаж драми – Олена. Бичок уважає, що за гроші можна купити все. «Та я за¬давив би себе своїми руками, коли б пересвідчився у тім, що з грішми я не матиму, чого схочу! – заявляє глитай. – Навіщо ж і гроші тоді, на бісового батька во¬ни, коли за них не можна купити увесь світ?» За допо¬могою грошей Бичок, мов павук павутинням, обплутує і своє село, і сусідні села та слободи. Бичок – це новий тип в українській драматургії XIX століття, що з'явився в результаті майнового розшару¬вання українського селянства в пореформений період. І Кропивницький першим серед вітчизняних письмен¬ників зобразив хижака такого масштабу в своїй твор¬чості. Центральним жіночим персонажем драми «Глитай, або ж Павук» є молода жінка Олена, що попала в Бич¬кові тенета. Олена палко кохає свого чоловіка Андрія Кугута, який змушений на цілий рік залишити її і поїха¬ти в далекий край на заробітки, щоб повернути борг глитаєві. Власне Бичок його і підштовхнув до цього кроку, бо задумав взяти Олену за полюбовницю. Після від'їзду Андрія Бичок своєю удаваною добротою та с.20 шахрай¬ством ще тугіше обплутує його дружину та тещу. Образ сільського глитая Йосипа Бичка, створений: «Взагалі автор постарався зобразити в драмі похмурими фарбами справжнє становище селянина, обездолюваного з одного боку невідповідними до йо¬го справжніх прибутків податками, а з другого – нещадними утисками глитаїв <...> Сумним наслідком обставин, які склались у такий спосіб, буває не тільки розорення, але нерідко й моральне падіння беззахисної сім'ї, яке викликає на злочин людину, навіть найспокійнішу. Тенденція, що її проводить автор, має деморалізуючий відтінок <...> Таку тенденцію особливо небезпеч¬но розповсюджувати друком зараз, коли заходи уряду якраз спрямовані як до морального, так і матеріально¬го піднесення сільського населення <...> На основі наведеного Комітет не бачить підстав до скасування своєї думки і вважає п'єсу непридатною ні до друку, ні до постави на сцені». Кропивницький кілька разів робив спроби обійти цензурні рогатки: міняв назву твору і, майже не зміню¬ючи зміст, надсилав до цензурного комітету. Так, спо¬чатку «Глитай...» став «Сельським благодітелем», потім – «Добродієм», але з того нічого не виходило. Цензу¬ра розгадала намір письменника. Тільки в 1900 році, суттєво переробивши твір, драматург нарешті одер¬жав дозвіл цензури до вистави п'єси. Це сталося лише завдяки особистому втручанню приятельки письмен¬ника, відомої і впливової в державних і громадських ко¬лах артистки Александринського імператорського те¬атру М.Савіної.