162. Хто фінансує Рідну Віру?

Родове Вогнище Рідної Православної Віри є цілком самодостатнім, в фінансовому забезпеченні, об’єднанням. Все, що ми маємо здобули чи заробили тільки завдяки власній голові та рукам. В 7514 р. Верховний Волхв закликав усіх Духовних провідників перейти на професійні принципи роботи. На IV Вічі Православних Вогнищан він проголосив, що Волхв, Жрець чи Відун повинні поставити собі за мету здобувати хліб за рахунок своїх духовних вмінь та знань і тільки в межах Рідної Віри.

Це означало, що потрібно було створити кладоряд (систему) самозабезпечення Духовних провідників. Оскільки велика кількість людей потребує духовних знань і вмінь, Верховний Волхв та Вітаюча Матінка Роду запропонували і створили Академію розвитку людини «Родосвіт», навчальний заклад, який в формі семінарів, тренінгів та круглих столів проводив навчання відичній психології, здоровому способу життя, цілительским практикам (біоенергетиці), травництву, бойовим мистецтвам тощо. Даючи людям знання і зцілюючи їх ми отримуємо їх вдячність, у тому числі і у вигляді фінансових пожертв.

На сьогоднішній день більшість Духовних провідників Родового Вогнища РПВ є викладачами АРЛ «Родосвіт», що дає їм змогу утримувати власні родини та, за рахунок десятини, здійснювати підтримку діяльності Духовного центру Родового Вогнища Рідної Православної Віри. Окрім того, за рахунок пожертв за навчання від студентів Православної Рідновірської Академії Віровідання здійснюється будівництво Духовного центру РВ РПВ «Родосвіт» в Медоборах та видання нашої духовної літератури. Ми вдячні за ті пожертви, що надходять від православних рідновірів та прихильників Рідної Православної Віри.

В той же час необхідно відмітити, що усі духовні провідники Родового Вогнища РПВ – самозарядні і забезпечують своє життя за рахунок тих духовних вмінь і знань якими вони володіють. Але для того аби діяла організація і будувались храми звісно необхідно набагато більше коштів. Ми молимось і працюємо над тим, аби питання фінансового забезпечення взяли на себе наші господарі, як те й годиться в відичному суспільстві.

163. У вас є Вчителі та Наставники, хто вони такі?

Нашими учителями є Волхви-Радетелі, живі носії слов’янського Звичаю. Це такі ж як і ми люди, але їхнє життя було цілком присвячено збереженню і переданню знань. Вчителями від яких ми отримали Радення Свароже є Куровський В’ячеслав Саверійович та покійний Якимів Велемудр Ярославович. В їхніх родах, в більшій чи меншій мірі берігся та передавався, в усній формі, Покон. Нині, Верховним Волхвом, Духовним вчителем православних рідновірів визначено Куровського Володимира Віталійовича, він є старшим учнем отця В’ячеслава та Першим Волхвом у Колі Волхвів.

164. Хто такий Духовний провідник в Рідній Вірі, які його якості та як отримують духовну посвяту?

В усякій справі земній, хто б її не робив, цінується якість. Якість гарантується тільки освіченістю (кваліфікованістю) виконавця справи. Тому кожен з нас коли, наприклад, болить зуб то звертається до зубного лікаря. Запорукою якості виконаних роботи є освіта та досвід. Адже ж ніхто із нас не йде до лікаря без освіти.

Природно, що людина довіряє досвіду і головне досвіду не тільки конкретного виробника, але так би мовити досвіду його ремесла (професії). Саме тому ми йдемо лікувати зуб в лікаря з медичною освітою, а не до самоука. І чим вищим є значення певної справи для людини, тим до більш кваліфікованого виконавця вона звертається. Тому, якщо зуб ще можна вирвати у коваля за допомогою плоскогубців, то при загостренні апендициту ми звертаємось виключно до хірурга. Бо ніхто не бажає втрачати життя через безграмотність іншого.

Точно таке саме правило діє в світі духовному. Ті хто прожив життя в селах добре знають, що знахарі, травники, бабки-повитухи, відаючі матері (відьми) отримали свої знаня від іншого знахаря чи травника. Немає жодного «діда» чи «бабки» які б самі по собі чи з книжок отримали свої знання. Такі «діячі», як правило, працюють виключно через газетні оголошення з метою підзаробити, а після кількох сеансів прийому їх уже ніхто й ніколи не бачить. Натомість сільські знахарі, як правило, походять з роду який завжди займався цілительством, тобто для них це є родове «ремесло».

Хоча ми сьогодні діємо за цим правилом неусвідомлено або поверхово усвідомлено, воно залишається вагомим чинником вирішення багатьох життєвих питань. Коріння правила знаходиться в духовному світі Віри Предків де довіряють лише знанням Бога, божій Віді. Тобто, людина звертається по допомогу лише до того виконавця який тягне свої знання від самого Бога.

Всяка варна (суспільний стан) походить від Рода-Рожанича, який дав їм відання свого призначення. В нашому Явному світі Род-Рожанич проявився як перший руштій (той хто є причиною руху) – Сварог і Лада. Вони існують як одна істота і немає одного без іншого, а тому в них двох перебуває одна сутність руштія. Сварог і Лада наповнили змелю людьми, від уст породили волхвів, від руки витязів, від бедра господарів, від ступні трударів (непосвячених).

Відтак Слав’яни відають, що Бог є одночасно досконалим волхвом, досконалим витязем, досконалим господарем та досконалим трударем. Знання всіх чотирьох варн походять від Сварога, приховані можливості всіх варн від Лади. Тому наші предки вірили і довіряли тільки тим волхвам, витязям чи господарям які знання свого ремесла отримали через передання від Сварога - Радення Свароже.

Слово «радення» походить із страрослов’янської мови наших предків і означає «світлі діяння». «Рай» - «світло», «світле місце»; «дення» від «дєяніє», тобто «діяння». З часом стало синонімом «піклування», а за свої походженням близьке сучасному слову «радість».

Перебувати в Раденні Сварожому можуть ті духовні провідники хто отримав посвяту родову (тобто походить із знахарського роду) або посвяту від живих носіїв Слав’янського звичаю (волхвів, відунів Рідної Православної Віри).

Обираючи духовного вчителя ми повинні порівняти його слова і плоди дій з Відами. Якщо діяння суперечать основоположним настановам відичних писань (Покону Рода Всевишнього, Еддам, Ріг, Яджру, Сама та Атхарва Віді) та Звичаю Слав’янському (неписаному Покону, сказам народним) тоді не слід, а ні слухати, а ні чим допомагати такому провіднику.

Радення Свароже передається з покоління в покоління, світле діяння наших Волхвів підтверджуються досвідом тисяч поколінь Волхвів, Відунів та Жерців Слав’янської Віри (Відичного Православ’я). Звертаючись по допомогу чи пораду до православного Волхва ми розуміємо, що всяке його духовне діяння є Божим знанням переданим через тисячі поколінь знахарів та цілителів від самого Сварога. Такий духовний провідник дасть вам саме те, що необхідно і не менше, вкаже шлях до Ирію Слав’янського, навчить бути володарем власної долі.

Ніколи не забуваймо, що провідники відокремлені від духовного об’єднання Слав’янської Віри не несуть жодної відповідальності за проведені ними обряди, зцілення чи ворожіння. Вони створюють обрядодійства, календарі та ритуали які ніким крім них самих не визнаються та не створюються, не підтверджуються відичними писаннями та звичаєм. Вони придумують неіснуючі імена Богів чи відмінюють (реформують) існування Богів-Предків, так ніби можна одним своїм бажанням відмінити існування у нас отців, дідів, прадідів, щурів та пращурів.

Радення Свароже – це безперервна лінінія духовного передання, яка тягнеться через тисячі поколінь Волхвів-Радетелів, від самого Сварога починаючи. Це відичне вчення про Бога, Людину, Світ та їх взаємодію, яке ніколи не відміняється і не реформується, а основуючись на відичних писаннях доповнюється і уточнюється. І відбувається усе це за правилом виведеним людиною з власного досвіту: «Усе нове є добре забутим старим».

Раденя Свароже, як відичне вчення, має визначені правила передання. Не всякий духовний провідник стає Радетелем, але без радення (світлої дії Сварожої) не буває досягнення Ирію. Тож, аби стати на шлях Радення Сварожого потрібно пройти школу духовного навчання. Воно проходить в кілька етапів: послух, діяння та научіння.

Послух означає буквальне слухання та виконання завдань які дає вчитель чи наставник. Не пройшовши духовного послуху годі сподіватись на глибоке пізнання Віди. Будучи послушником, Слав’янин працює із своїми навськими сторонами (підсвідомістю), навчається розуміти їх та скеровувати до сповнення світлого призначення. Духовний послух дозволяє подолати кривду гордині, яка є найбільшою перепоною на шляху до пізнання Бога, Світу, себе. Істина є багатогранною і не уміючи слухати відаючих людей важко знайти зерно істини в собі, бо не сприймаючи інших ми стаємо зухвалими та гордовитими. А тоді Віда зникає і народжується басур невідання.

Діяння, це час коли Слав’янин отримавши відичний світогляд стає до священнодіяння. В своїй варні, родині, народі, державі він втілює відичні правила життя та поведінки. Такі люди виступають своєрідними «вогнями» на світло яких йдуть душі наших кревників. Дух священиків (священнодіючих) горить Відогнем Божим і зігріває серця слабких, готує їх до духовного навчання, послуху. Священики відають, що робити, їх прагнення – навчитись виконувати своє призначення якнайкраще. Діючі – це Слав’яни, що шукають можливостей, а не причин.

Від священнодіяння шлях радення прямує до научіння, часу коли Слав’янин стає духовним вчителем і наставником.