113. Чи можна самому проводити обряди, без участі жерців?

Щоб проводити обряди Відичного Православ’я необхідно бути принаймні православним рідновіром. Наш Звичай навчає, що кожен рідновір для своєї родини може виступити родовим жерцем. Таким чином самому проводити родинні обряди не лише можна але і потрібно, втой час як громадські обряди проводять переважно відаючі, відповідно навченні священнослужителі. На даний час, поки Рідна Віра ще не стрепенулась на повну силу і не стала державним світоглядом на Русі, часто православні рідновіри запрошують жерців, відунів та волхвів Рідної Православної Віри окрім проведення загально громадських обрядів і для проведення обрядів родинних- вікових посвят, замовлянь,благословіть, очищень тощо.

114. На своїх обрядах ви інколи жертвуєте хліб у вогонь, хіба так можна?

Почнемо з того, що з’ясуємо значення поняття «жертва». Тлумачні словники дають таке визначення: це форма віросповідного культу, ціллю якої є встановлення зв’язку особи чи громади з Богами (Богом), шляхом принесення їм в дарунок предметів, які мають символічну чи справжню цінність.

Отже, жертва це дарунок Богам. Задамо собі наступне логічне запитання, яким шляхом цей дарунок передається? Способів жертвопринесення є кілька, в релігієзнавстві вони розділяються на такі:

-         жертва через прямий дар, відправлення дару в Інший Світ (в нашій традиції це зветься «треба», те що віддається безпосередньо Богам, а в науці – вотивні предмети, від votivus – присвячене Богам);

-         жертва через поїдання, спільну трапезу;

-         жертва через певні обмеження себе в свободі, благах тощо (наприклад говіння).

Намагаючись особисті антипатії та політичні вподобання перевести в площину Звичаю, нині виринала думка, що у Слов’янській Вірі може бути пожертва тільки через спільну трапезу. Натомість, це суперечить безлічі джерел. Ми не будемо змушувати себе перераховувати їх тут, достатньо хоча Н.Сумцова:

«З виникненням і розвитком землеробства в жертву стали приносити хліби різної величини і форми» [Сумцов Н.Ф. Символика славянских обрядов – М.,1996 – С. 237].

 Наші Предки, так само як і інші арійські народи, мали жертви через пряме дарування, маємо їх і ми, бо це невід’ємна частина світогляду.

У слов’ян було і є кілька видів треб:

- ті що передаються через згодовування священним тваринам;

- ті що передаються через воду;

- ті що передаються через вогонь.

Субстанція вогню завжди була для арійської спільноти священною. Вогонь розглядається як Божество (Огень Сварожич, Агні, Вулкан, Гефест тощо), а одночасно він був посередником між людьми і Богами. Говорячи про прадавнього індо-арійського Бога вогню Агні, М.Ілліаде зазначає: «через нього Боги отримують людські піднесення». [М.Эллиаде. Из истори веры и религиозных идей. От каменного века до элевсинских мистерий – М.,2008 – С.259]. Густинський літопис зазначає «Ему же [Перуну], яко богу жертвы приношаху и огонь неугасающий зъ дубового древия непристанно паляху». Літопис також пише, що жерця який через недогляд згасить вогонь, карали вважаючи це великою кривдою.

Дуже показовим для розуміння значення вогню є західноукраїнське слово «ватра», яке є результатом перестановки приголосних в слові «ворота». Ватра-вогонь, це врата- ворота в Інший Світ. Через вогонь наші предки і ми відправляємо у Інше покійників. Ось як описує цей обряд Ібн Русте в «Книзі дорогоцінних скарбів»: Коли хто-небудь з них [слов’ян] помирає вони спалюють його труп.

Пожертвування через вогонь було і залишається арійським звичаєм. Пригадаємо, як Я.Длугош описує обряд вогняного жертвоприношення у литовців: «вони споруджували з дрів ватру, на зведення якої кожен кидав поліно, в вогні вони спалювали самого красивого і знатного бранця». У Слов’ян це стародавнє обрядодійство збереглось в сюжетах спалення опудала Коструба чи Масляни.

Б.Рибаков в книзі «Язичництво Давньої Русі» пише, що нашими предками древлянами: «був створений комплекс для поховання своїх воїнів (крада і могильник з трупоспаленям) і для святкового спалення жертв (виділення наше)».

Вогняний жертовник відділявся навіть від печі. Ще в трипільських житлах обов’язковим елементом житла була піч, а «неподалік традиційно розміщувався жертовник» [Мицик В. За законом світового ладу – К.,2007 – С.138]. З такого факту В.Мицик робить ось який висновок: «Наявність у житлах вівтарів-жертовників,… дає підставу твердити, що кожна оселя трипільців-хліборобів була храмом для священних відправ, жертовних приношень» [Там же – С.139]. Давайте пригадаємо, що жертва, - це предмети які мають символічну або справжню цінність. Найціннішим у трипільців-хліборобів безперечно був хліб і було б дивним уявити, що вони жертвували Богам щось менш цінніше.

Варто нагадати, і про це пише Н.Сумцов, що звичай випікати ритуальний хліб у вигляді звірів чи птахів є залишком давнього звичаю жертвопринесення тварин. Підтвердженням звичаю пожертви хлібу через вогонь є пізній звичай (який вперше виникає у Бронзовому віці) заміни справжнього хліба на глиняний муляж. В культовій споруді Почепського селища на жертовнику виявлено «круглий оладок із глини» [Там же – С.142]. На жертовнику Трахтемирівського городища археологи знайшли – серпи, зернотерки, обвуглене зерно, муляжі хліба, посуд із домішками зерна (виділення наше). [Там же – С.143].

Вже неодноразово згадуваний нами етнограф Н.Сумцов пише більш ніж конкретно: «На нижчому рівні землеробської культури в їжу, а, отже, і для жертвопринесення вживалися або хлібні зерна, більш менш підсмажені, або хлібна кашка, тобто ті ж підсмажені хлібні зерна, лише в подрібненому і змоченому водою вигляді». Крім того, Н.Сумцов зазначає, що й індійські брахмани мали пожертви приготовлені з «борошна та масла» [Сумцов Н.Ф. Символика славянских обрядов – М.,1996 – С.238]

Але, крім такої, суто академічної доказової бази, ми звичайно звернемось до світогляду Рідної Віри. В вірознавчій книзі Сварожого Радення «Відичне Православ’я: наш шлях до Бога» зазначається: «Слово „обряд” складається з двох частин: „об” означає „всезагальність” кругової дії, а „ряд” певну її послідовність». Тобто, обряд це повторення людиною космічних дій, що саме собою ладує світ, творить в ньому порядок. Обряд жертвопринесення покликаний поєднати рід земний з Родом Небесним (Богами-Предками). Здійснюючи пожертву хліба Громада, чи окрема Душа, уподібнюється Родині Божій чи Богу-Творцю (Сварогу).

Крім того, зерно пшениці чи жита – це та пожертва, яку Матінка-Земля приносить роду людському, жертвує частиною себе. Кладучи зерно чи хліб до вогню, який є посередником між людьми і Богами, ми стаємо такими самими Богами бо жертвуємо без сподівання на відплату те найцінніше, що отримали своєю працею. Жертвуючи хліб ми жертвуємо частиною себе. Ось в тому і є велика таїна пожертви хліба.

Отже:

- жертвопринесення це обряд передання Богам дарунків, при чім найкращого з того що має людина;

- слов’яни передавали ці дари не тільки через спільну трапезу, але й через пускання по воді та через спалення;

- хліб безперечно жертвувався, це підтверджують середньовічні автори, археологія, а головне світогляд Рідної Віри.

Рідна Віра це СВІТОГЛЯД, тобто наше бачення світу, розуміння призначення в цьому світі та взаємодії з ним. Через обряд відбувається священне спілкування Душі з Богами, не плутаймо обряд зі сценічною постановкою, де кожен новий режисер буде вносити свою мезонсцену чи відміняти цілі сюжетні лінії.