14. Хто такий Спас Мамай?

Через триста років після падіння Руської Землі (Київської Руси), запровадження чужинської віри, 6848 р. від Сотворення Миру – Сварог і Лада послали до нас велику і праведну душу. В ті часи світогляд болю і страждання*, під личиною християнства та ісламу мов хвороба розповзався по Землі. Багато витязів підпали під улесливі слова проповідників духовної нетерпимості і ворожнечі. Саме в ці смутні роки в Родах Славних народився мужній жрець-витязь, що його нарекли родовичі Мамаєм⁶.

Цей великий муж, об’єднав Вірою і Відою Праві слов’ян та тюрків, нащадків Сварога та нащадків Тенгрі. Всеправедний Спас Мамай, нащадок прадавнього скитського роду ніс людям Покон і закликав до едності з Родом Всебогом. Він прийшов аби знову вказати Шлях, ствердити, що Рідні Боги завжди залишаються у захисті і обороні роду славних та оскільки настав час Ночі Сварожої – усі ми маємо бути твердими і праведними у своїх помислах. Розпочався час випробування Віри і Віди, доба великого переродження, коли слабкі і ниці душі будуть відкинуті у колороді, а істинно славні піднесені і возвеличені у Праві.

Об’єднуючи навколо себе сповідників Старої Віри Мамай творив могутню військову силу, він поєднав звичаї степових синів Тенгрі та Онуків Дажбожих. Саме Мамай знову закликав до виконання святого обов’язоку на варну витязів –козацтво, аби невпинно і відважно боронило воно рідні землі від чужинців. Так і сталось, ще довгі століття по відході Спаса, вони з честю несли своє покликання. Навіть християнські чорноризці, які нищили усі згадки про відичну культуру Руси, не змогли приховати велику духовну суть Спаса Мамая. Незважаючи на спотворені літописні відомості у «Сказанні про Мамаєве бойовище»: «цар Мамай, побачивши свою погибель, став призивати богів своїх: Перуна і Салавата, і Раклія і Хорса», козаки завжди знали правду і свято чтили славетного Спаса. До сьогодні, тисячі і тисячі його образів висять у славянський домівках як священний оберіг, ознака зв'язку і єдності з Рідними Богами.

15. Що таке вище призначення і як його зрозуміти?

Вище, божественне призначення – це та ціль і духовна мета для досягнення якої людина народжується в Світі Білому і отримує тіло. Наше призначення закладається Всебогом і нашею душею у попередніх втіленнях. Саме тому душа народжується у певному народі, роді і отримує відповідне тіло. Наше тіло і положення у світі допомагає допомагає душі згадати те призначення яке вона собі визначила перебуваючи у світі духовному і пройти ті життеві уроки які нам потрібно пройти для досягнення вищої мудрості і сили.

Тільки сповнюючи своє призначення кожна людина може бути насправді щасливою. Тут ми ведемо мову не просто про професію та родину, а правильне втілення і проявлення власної життєвої суттності. Бо наявність у людини сім’ї та престижної професії і роботи, ще не означає, що людина щаслива і перебуває на своєму місці.

Призначення завжди випливає з варни кожної людини та тих конкретних вчинків, які людина (душа) здійснила в попередніх втіленнях. Накопичуючи в собі добрі та лихі вчинки, думки і бажання людина творить програму наступного свого втілення. Наприклад, людина, яка щиро сповняє заповіти Предків і заповіді Богів, шанує свій рід, родину та будує Вітчизну природнім чином народжується в наступному житті волхвом чи правителем, аби на вищому рівні втілювати свої благородні душевні якості. Та людина, як нехтує родинним життя, байдужа до Бога та Рідної Землі, в наступному житті народжується або твариною, або серед племен які Бога розуміють найпростіше, а Вітчизна для них не більше ніж там де є їжа і прихисток. Призначенням такої душі буде пройти свій урок, усвідомити чому таке з нею сталось і допомогти своїм родичам переосмислити буття, тобто, допомогти цьому племені піднятись на інший рівень розуміння Бога і Всесвіту.