56. Ви вірите в одного Бога чи в багатьох?

Ми віримо Богу Єдиному і Багатопроявному, тому який проявлений видимим Всесвітом. Хіба можна сказати, що Всесвіт не єдиний, що він не складає собою цілісности? Але, одночасно, Всесвіт наповнений сонячними системами, зірками та планетами. Він єдиний у своїй багатопроявності. Так само Род Всебог, він єдиний у своїх дітях-проявах – Сварогові та Ладі. Як ярісна, справедлива, чоловіча сила Род Всевишній проявляється в Сварогові, як любов, лад і жіноча ніжність Род Всевишній проявляється у Ладі.

Наші Боги, це діти Сварога і Лади, старші Родичі. Вони наповнили життя тими силами і красою, яку ми можемо бачити довкола себе і навіть тим, чого ми не здатні побачити. Від них, великих Родичів, походимо ми – рід земний, тварини, рослини та прах (мінерали).

57. Скількох Богів, дітей Рода, ви вшановуєте?

Є така приказка, чим більше мов знає людина, тим більше вона культурна, бо всяка мова це образне відображення всього історичного досвіду якогось народу. Так само і з Богами. Чим більше Богів ти відаєш, тим більше Божественної благодаті в тобі прибуває. Бо, кожен Бог є насправді певним ликом, гранню Рода Всебога, гранню Всесвіту, які людина відкриває і пізнає в собі. Межі пізнання немає, Боги народжуються разом із розгортанням Всесвіту. Окрім того, кожен вишній Бог це водночас і втілення одного з законів Всесвіту (буття). Тож чим більше ми знаємо Богів тим краще розуміємо світобудову.

Колись наші Праотці звали Бога-Отця Тваштаром (давні Арії), Папаєм (скіфи), кельти його іменували Єзусом, греки Зевсом, латиняни Юпітером, германці Тором, балтійці Дієвасом, ми ж, як і тисячу літ тому, звемо його Сварогом. Чи є потреба рахувати Богів? Ні, ми вважаємо такі дії божевіллям, бо, як неможливо порахувати зорі в небі, так неможливо у повному обсязі збагнути усі грані Рода Всебога.

Тому, ми прагнемо пізнати якнайглибше Бога, який є в наших душах так само як у зовнішньому Всесвіті, але ми ніколи не візьмемось порахувати Його прояви, бо це є безглуздям, марною справою.

58. В яких писемних джерелах згадуються Слав’янські Боги?

Перш ніж відповісти на це справді важливе запитання, треба означити, що Рідна Православна Віра це живий звичай корінного народу Євразії (Слов’ян), який охоплює не тільки письмові джерела, а й народну творчість, що виражена колядками, веснянками, купальськими та обжинковими піснями, приказками, віруваннями, сказаннями та міфами. Головним способом передачі знань Рідної Віри ми вважаемо особисту духовну практику –радіння та повчання і настанови Волхвів – живих проявів праведності. Писмові джерела для нас е вторинними.

Окрім того, писемні джерела, в яких згадуються Слов’янські Боги, чи їхні імена, відносяться до часу християнізації Руси, написані християнами, тому довіряти їхнім характеристикам ми не маємо наміру. Та все ж, вони містять цікаві відомості про ті образи, які найсильніше береглись в народному світогляді, опосередковано показують Божеську сходовершу.

Імена наших Богів згадуються в багатьох давніх джерелах (літописах), з метою показати древність і витоковість Віри Предків, ми дозволимо собі згадати про найбільш знані в сучасному світі слов’янських Богів.

РОД згадується в «Слово про ідолів» джерелі ХІІ ст. хр. ери, хоча саме воно є перекладом грецького твору Григорія Богослова проти грецького язичництва, але містить вставки і про Слов’янську Віру. Також згадки про Рода є в «Слові христолюбця» (джерело XIV ст.). Надзвичайно цікавим є коментар до християнських Євангелій «О вдуновлении духа в человека», знайдений дослідником Н.В.Качаловим в Архіві іноземних справ, ось що там мовиться: «…Род седя на воздусе мечет на землю груды и в том рождаются дети» (рукопис датується XVIІ ст.). Повністю культу Рода та Рожаниць, вірніше їх критиці, присвячене джерело ХІІ ст. «Слово Ісаї пророка». Як засвідчує «Устав преподобного Сави» (XVI ст.) попам на сповідях архієреї рекомендували запитували у слов’ян «чи молились вони Роду і Рожаницям».

ДИВ – згадується в «Слові про похід Ігорів» (джерело ХІІ ст.), в «Ходінні Богородиці по муках» (джерело ХІІ ст.), в «Слові і одкровенні святих апостолів» (джерело XVI ст.).

СВАРОГ згадується в «Іпатіївському літописі», під 6622 (1114 р.) р. Слово «svarga» в давній мові Аріїв означає «небо».

ЛАДА згадується в польському Ченстохівському рукописі Яна з Михочина (джерело XV ст.), в працях автора XV ст. Яна Длугоша, в чеських глосах словника Mater Verborum (джерело ХІІІ ст.), а також в Густинському літописі (XVII ст.).

БІЛОБОГ згадується в Mater Verborum (джерело ХІІІ ст.) та «Історії Каменської єпархії» (джерело XVII ст.).

ЧОРНОБОГ згадується в «Слов’янській хроніці» Гельмольда (джерело ХІІ ст.), в Mater Verborum (джерело ХІІІ ст.), «Міснейській хроніці» Петра Альба (джерело XVI ст.) та «Історії Каменської єпархії» (джерело XVII ст.).

ПЕРУН, ХОРС, ДАЖБОГ, СТРИБОГ, СИМАРГЛ та МАКОША згадуються в «Повісті минулих літ» та практично в усіх східнослов’янських літописах, бо їхні кумири були встановлені в Києві при Великому князеві Володимирі: «поставив він кумири на пагорбі, поза двором теремним: Перуна дерев’яного, — а голова його [була] срібна, а вус — золотий, — і Хорса, і Дажбога, і Стрибога, і Симаргла, і Мокош». Надзвичайно цікаві згадки про Дажбога, Стрибога та Хорса є в «Слові про похід Ігорів» (джерело ХІІ ст.).

ВЕЛЕС вперше згадується в «Повісіті минулих літ» під 6415 (907) р., коли Великий князь Олег укладає мирний договір з греками-християнами. Потім неодноразово ім’я цього Бога згадується в період боротьби київських князів проти віри Предків та повалення кумирів наших Богів: «А Волоса ідола… велів в Почайну ріку скинути» («Пам'ять и похва князю Володимеру» джерело ХІ ст.). Дуже яскравою є згадка про Велеса в «Слові про похід Ігорів» (джерело ХІІ ст.), де він названий дідом Бояна, співця про славне минуле Русі. Найпізніша згадка відноситься до XVII ст. в пам’ятці «Сказание о построении града Ярославля»: «идолу и кереметь створена бысть и волхв вдан, а сей неугасимы огнь Волосу держа и жертвенная ему кури».

СВІТОВИТ згадується в «Слов’янській хроніці» Гельмольда (джерело ХІІ ст.), «Діянні данів» Саксо Граматика (джерело ХІІ ст.). Самий яскравий образ Свентовита (Світовида, Святовита), це кумир знайдений жителями с.Романівка (Хмельницька обл.) в ріці Збруч у 1848 р. Цей образ (кумир) точно відповідає опису Свентовита Саксо Граматиком: «кумир, з чотирма головами, на стількох же шиях».

СВАРОЖИЧ згадується в «Поучении против язичества» (джерело ХІІ-ХІІІ ст.), «Слові христолюбця» (джерело XIV ст.), «Хроніці» Тітмара Мерзенбургського (джерело ХІ ст.), в листі св. Бруно Кверфуртського до імператора Генріха ІІІ (джерело ХІ ст.). В згаданих джерелах Сварожич ототожнюється з Радегастом і це ім’я є одним з імен Сварожича.

КАРНА та ЖЕЛЯ згадується в «Слові про похід Ігорів» (джерело ХІІ ст.).

ЖИВА згадується в «Слов’янській хроніці» Гельмольда (джерело ХІІ ст.) та в працях автора XV ст. Яна Длугоша.