131. Що нас чекає в 2012-2015 роках християнської ери?

Нас чекає випробування, а за ним перехід до нового типу суспільних відносин. Такі висновки ми робимо з праць київського вченого М.Чмихова, який вивів цикли розвитку культур та цивілізацій. Зокрема, кожні 532 роки на землі Руси-України народжується новий рід, який дава назву всьому народу та виступав державотворчим провідником — сколоти, сармати, анти, русини, козаки, а кожна епоха (1596-річний цикл) народжує новий народ — шумери, арії, гали, слов’яни. Також кожні 7980 років відбувається цикл існування цивілізації. За розрахунками вченого у 2012-2015 р. збігаються всі три цикли 532-річний, 1596-річний, 7980-річний.

Коротко скажемо що саме відбуватиметься. Все абсолютно так само як і при попередньому переході 7980 років тому, тобто перехід від мисливства/збиральництва до скотарства/землеробства. Відбувалось переродження суспільної свідомості. Уявіть собі, людству, яке знало лише збиральництво та полювання, раптом, якісь диваки, кажуть, що тепер знайдене зерно дикої пшениці потрібно не їсти, а заривати в землю, впіймане козеня не з’їдати, а носити йому траву аби воно їло. Уявляєте, що відбувалось в свідомості тих людей?!!! Отож.

Приблизно те саме переродження і світоглядний шок чекає й на сучасне людство. Майбутнє належить тим, хто в час суцільного падіння нравів вистоїть і покаже твердість духу та Силу Переконання. Майбутнє належить тим, хто веде здорове духовне та тілесне життя, правильно мислить та харчується, сповнює своє призначення.

132. Хіба слов'яни не їдять гов'ядини, якщо в усіх селах є корови. Їх що тільки на молоко тримали? а бичків?

Найперше, слов’яни завжди були людьми здравомислячими але траплялись й у них часи затьмарення розуму. В ці часи справді могло бути поїдання м’яса в цілому та гов’ядини зокрема. Ба, більше того, ми переживаємо такий час коли людство не спроможне відмовитись від споживання м'яса. Тому годі намагатись змусити до цього усіх.

Але цілий ряд фактів свідчить, що звичай ставлення до корови, як до священної тварини не загубився у віках. Наприклад, ще півстоліття тому в слов’ян не було звичаю здавати корів на м’ясокомбінати чи забивати «на ковбасу». Ще живі наші родителі та діді, які можуть розказати про природну смерть годувальниць (так називають корів слов’яни). Померлих корів, як правило спалювали, зрідка віддавали матінці землі (закопували).

Корова є земним втіленням небесної Матері Замунь, космічної корови, що породила Молочний Шлях. З духовної, відичної точки зору - поїдання гов’ядини прирівнюється до людожерства.

Щодо бичків, їх також ніхто не з’їдав. Насправді ми забули, що ще донедавна биків та волів використовували в селах як тяглову робочу силу, бо кінь був значно дорожчим і використовувався витязями, в господарстві ж переважала велика рогата худоба.

133. Призначення пов’язане з варною, а що таке варна, як визначити свою варну?

В стародавній мові Аріїв, яку називають нині пракрит, а найближчою до неї є писемна мова санскрит, слово «варна» означає те саме, що в русько-українській «барва». У відичні часи суспільні стани притримувались своїх звичаїв, обрядів, в тому числі священних кольорів.

Варна об’єднує в собі людей з однаковим баченням особистого щастя і честі, це не тільки і не стільки суспільний стан, як спосіб взаємодії з Богом, світом та миром (людьми). Звичаєве відичне суспільство складається з трьох варн двічінародженних та суспільної групи невідаючих.

Варни називають двічінародженними бо ці душі справді проходять в світі два народження: від кровних родителів (мами і тата) та від духовних (вчителя і наставника). Невідаючі не мають духовних вчителів бо душі на цьому рівні не потребують Віди, знань та постійного спілкування з Богами.

Усі три варни є рівно гідними та потрібними для здорового і благодатного життя народу. Хоча варни і складають сходовершу вони не є підпорядковані одна одній, бо всяк сповняє своє, Богом дане призначення. Взаємодія варн це природне підтримання сили і могутності роду, але не механічне виконання розпоряджень одне одного.

Становлення душі розпочинається з невідання. Кожен з нас був свого часу невідаючим і пройшов сю школу. Особисте щастя невідаючого в тому аби мати постійну їжу, дах на головою, відпочинок та статеві стосунки, які не обов’язково повинні відбуватись в шлюбі та приносити дітей. Відповідальність невідаючий несе тільки за себе та свою родину, головна якість, яку потрібно виробляти в собі – працелюбність та послух. Якщо людина може жити саме таким чином, не буде страждати і прагнути більшого, така людина невідаюча і її шляхетність проявляється в неухильному послуху двічінароджених.

Вісі – перша варна. У нашій мові це означає «торгівець», «господар», «ратай», «трудар», «поселянин». На санскриті цьому слову відповідає слово «вайшья», Особисте щастя господарі бачать тому, щоб мати власну справу, розвивати її, накопичувати матеріальні та духовні багатства, одружитись і народити багато здорових дітей. Призначення господаря – ладувати простір довкола себе, для цього йому потрібні матеріальні ресурси та робочі руки. Тому, він створює багатодітні заможні сім’ї. Відповідальність віся несе не тільки за себе та свою родину, а також за своїх робітників і в важку годину допомагає їм, як своїм родичам. Якість характеру, яка допомагає вісі сповнити своє призначення та бути щасливим – щедрість. Якщо людина погоджується жити саме таким чином, не буде страждати і прагнути іншого, отримувати радість, така людина віся (господар, ратай) і її шляхетність в тому аби дотримуватись кону десятини.

Витязі – друга варна. Це слово походить від слова звитяжець, тойщо їде попереду і веде за собою. Особисте щастя витязя в тому, щоб вивчати закони Всесвіту та втілювати їх у власному житті та житті свого роду-народу, країни, держави. Але, витязі не лише ті хто бере безпосередню участь в збройній обороні Вітчизни. До варни витязів належать також ті, хто здійснює виконавчу владу в країні. Сьогодні ми їх називаємо чиновники. Вся державна і політична влада – це справа витязів. Відповідальність витязя поширюється не тільки на тих хто на нього працює, а за весь народ, він зобов’язаний боронити усіх членів суспільства. Якість характеру, яка допомагає витязю сповнити своє призначення – милосердя. Якщо людина погоджується жити саме таким чином, не буде страждати та уникати сповнення своїх обов’язків, а навпаки – отримуватиме радість, така людина витязь.

Відаючі – третя варна. Тобто люди які знають, відають, несуть знання про Всесвіт, духовні і тілесні світи. Відаючі у Рідній Православній Вірі можуть бути чотирьох головних рівнів – кудесники, жерці, відуни та волхви. Волхви – відаючі найвищої посвяти, духовні вчителі. Слово «волхв» близьке за значенням до староруського слова «волшебник», тобто людина, яка може здійснити диво. Волхвів сприймали чарівниками, бо вони могли зцілювати душу і тіло будь-якої людини, коли та дійсно прагнула оздоровлення. Щастя волхв отримує від усвідомлення вічної і божественної природи свого «я», від служіння усьому живому. Відповідальність волхва розповсюджується на всі живі істоти, на всіх людей, тому волхви завжди утримували мир і злагоду між народами. Якість характеру, що допомагає волхву стати щасливим від сповнення свого призначення – правдивість. Якщо людина погоджується жити саме таким чином, не буде страждати та уникати сповнення своїх обов’язків, а навпаки – отримуватиме радість, така людина волхв.