3. Права й обов'язки громадян

Конституція закріплює традиційні права і свободи громадян: недоторканність особи, що доповнюється недоторканністю житла і таємницею листування, свободою пересування по країні, свободою зборів і асоціацій (за винятком таємних і військових організацій), свободою совісті, слова, друку, маніфестацій і т. ін. На судову владу покладене гарантування прав і свобод.

Політичні права і свободи представлені дуже повно й широко. Громадянам надане виборче право, право утворення політичних партій тощо.

Соціально-економічні права і свободи — право на працю, що Республіка визнає за всіма громадянами й заохочує умови, що роблять це право реальним.

Конституція ставить в обов'язок державі надавати своїм громадянам безкоштовне початкове утримання тривалістю в 9 років.

Визнається право на утворення профспілок і на захист своїх інтересів з боку трудящих (ст. 39); на використання в цих цілях страйку (ст. 40).

Проголошення прав і свобод мають юридичне й політичне значення. Усі прості закони й акти виконавчої влади, що не відповідають конституційним нормам про права і свободи, підлягають анулюванню Конституційним судом.

Хоча в Конституції 1947 року прямо не йдеться про матеріальні гарантії прав і свобод, але покладені на державу обов'язки (наприклад, безкоштовна початкова освіта) не можуть бути реалізовані без матеріального забезпечення за рахунок бюджету.

4. Виборче право і система. Референдум

Активне виборче право на виборах у Палату депутатів, обласні, провінційні та комунальні ради надається італійським громадянам, що досягли 18-літнього віку, не позбавлені цього права за карні чи злочинні провини морального характеру, установлені законом. Мінімальний вік активного виборчого права по виборах у Сенат — 25 років.

Списки виборців складаються в кожному округу і переглядаються щорічно в проміжок між груднем і березнем. Закон не передбачає голосування за дорученням чи поштою.

Нижня палата італійського парламенту — Палата депутатів — включає 630 членів, що обираються на п'ять років.

Віковий ценз пасивного виборчого права для обрання в депутати 25 років, а в сенатори —-40. Сенат з 1963 року включає вдвічі менше число членів, ніж Палата депутатів, — 315, що обираються на п'ять років.

Якщо Палата депутатів включає тільки одну категорію членів, то Сенат може у своєму складі, крім того обирать ще дві групи членів: 5 членів, призначуваних Президентом Республіки за видатні заслуги перед Батьківщиною в соціальній, науковій, художній і літературній областях, і до складу палати по праву входять усі екс-президенти Республіки. Ці дві категорії осіб є членами Сенату довічно.

Володіння мандатом в одній палаті несумісне із заняттям місця в іншій. Якщо особа була відразу обрана в обох палатах, то вона має вибрати одну з них.

При формуванні Палати депутатів країна поділяється на 27 виборчих округів; Сенат обирається на базі областей, число округів при формуванні у такий спосіб верхньої палати складає 20. Виборчі округи мають границі областей.

Крім виборів, італійські виборці беруть участь у референдумах. Конституція закріплює право народної ініціативи (ст. 71), що не закінчується народним голосуванням, а розглядається парламентом.

Референдум передбачений Основним законом країни (статті 132 і 133) на випадок зміни територіальних границь усередині держави. Таке саме голосування проводиться при відділенні провінцій і комун від однієї області і приєднанні до іншої в межах області. З допомогою референдуму вирішується доля нових комун, можуть змінюватися їхні межі й назви.

Найбільш обмеженим, передбаченим ст. 75 Конституції, є інститут народного вето у відношенні чинного закону. Сама Конституція називає таке голосування референдумом.