7. Місцеве самоврядування та управління

Місцеве самоврядування та управління в штатах базується на підставі адміністративно-територіального поділу, що входить до компетенції штату. Тому системи місцевого самоврядування у різних штатах різноманітні.

Більшість штатів, крім двох, поділені на графства. Усього в США нараховується понад три тисячі графств. їх населення обирає цілий ряд посадових осіб: шерифа, прокурора (атторнея), скарбника. Під керівництвом останніх працюють муніципальні посадовці.

Міста виділені з графств і мають свою окрему систему самоврядування. У США існує три системи місцевого самоврядування. У більшості міст діє система "рада — управляючий". Населення обирає раду, яка, у свою чергу, обирає мера. Останній головує у раді і не займається управлінською діяльністю. Управління здійснює найманий за контрактом посадовець-менеджер. Друга система — це "рада — мер". Населення обирає окремо місцеву раду і мера, який здійснює управління містом. І, нарешті, третя система — "комісійна". Населення обирає комісію у складі 3—7 осіб, які виконують функції міської ради і відають окремими галузями управління.

Графства поділяються на тауни і тауншипи. Ці найменування склалися історично і на сьогоднішній день між ними фактично немає ніякої відмінності.

Компетенція органів місцевого самоврядування визначається конституціями і законами окремих штатів. Вона відповідає принципам місцевого самоврядування. Тобто прийняття і виконання місцевого бюджету, питання громадського порядку, надання соціальних послуг (муніципальне житло, лікарні, місцеві шляхи, здійснення контролю за місцевими органами управління тощо).

В адміністративно-територіальних одиницях (містах) населенням або місцевою радою обираються також різні ради і комітети з різноманітних питань. Наприклад, опікунські ради, шкільні ради, місцеві ради і т. ін.

Тема 12. Конституційне право великобританії

План

1. Особливості британського конституціоналізму.

2. Конституційно-правовий статус людини і громадянина.

3. Партійна система.

4. Організація і діяльність органів влади.

5. Державний устрій та організація влади на місцях.

1. Особливості британського конституціоналізму.

У Великобританії немає єдиного акту, який діє в якості конституції, але це не означає, що конституція в цій країні відсутня. За формою конституція має комбінований несистематизований характер, складається із двох частин – писаної та неписаної, як і всі галузі права цієї держави. Зовні конституційне законодавство здається не чітким, не визначеним.

Писана частина:

• Включає статутне право, тобто, прийняті в різні роки та навіть епохи акти Парламенту (закони)

• Конституційні норми містяться і в законах, в яких норми, які регулюють питання конституційного права становлять лише частину акта.

• Правові акти про правовий статус особи

• Конституційні норми знаходяться і в актах делегованого законодавства, які відносяться до урядової правотворчості.

Неписана частина:

• Важливою її складовою є конституційні угоди, юридично не зафіксовані, але, які регулюють питання державного життя (норми звичаєвого права). Звичаї являють собою складені на практиці правила, які регулюють питання взаємовідносин з урядом, Кабінетом міністрів, органів державної влади між собою.

Особливості британської конституції:

• За юридичною силою вона не відрізняється від звичайного законодавства, її сутність визначається принципом верховенства Парламенту, повноваження якого номінально не обмежені ніякими законодавчими актами.

• Відсутній який-небудь особливий порядок прийняття, зміни та скасування компонентів, які складають складову частину конституції, тобто вона відноситься до числа гнучких конституцій, так як може бути змінена із дотриманням звичайної процедури в Парламенті чи в умовах звичайного судочинства.

• Відсутність органів конституційного контролю, оскільки не можна порівнюючи акти, які одинакові за юридичною силу, визначати, який акт має перевагу та встановити, чи акт, який видається відповідає конституційним угодам, які ніде не зафіксовані. Тобто ієрархія в актах, які видаються парламентом, відсутня.

• Характер конституції обумовлює і те, що в якості джерела конституційного права визнаються і праці вчених-юристів, які вміщують необхідні узагальнення та аналіз писаних та неписаних норм конституції.