Землі України. Право на землю.

1.Поняття та види категорій земель

Основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є визнання її належності до відповідної категорії земель. Поділ земельного фонду країни на категорії передбачений Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 р. № 2768-III (далі - Кодекс). Стаття 18 Кодексу зазначає, що до земель України належать усі землі в межах її території (в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами) які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Отже, кожна земельна ділянка належить до певної категорії земель. Категорії земель України мають особливий правовий режим, встановлений як нормами Кодексу, так і іншими нормативно-правовими актами.

Категорія земель — це частина земельного фонду України, яка характеризується основним цільовим призначенням та особливостями правового режиму.

Вичерпний перелік категорій земель України визначає ст. 19 Кодексу. Згідно з цією статтею землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

1. землі сільськогосподарського призначення;

2. землі житлової та громадської забудови;

3. землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

4. землі оздоровчого призначення;

5. землі рекреаційного призначення;

6. землі історико-культурного призначення;

7. землі лісового фонду;

8. землі водного фонду;

9. землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Кожна категорія земель має особливий правовий режим, специфіка якого визначається переважно їх цільовим призначенням.

Правовий режим земель — це встановлений законом порядок використання та охорони земель.

Правовий режим земель можна поділити на:

- загальний, який властивий усьому складу земель України;

- особливий, властивий окремим категоріям земель;

- спеціальний, або конкретний, властивий конкретним земельним ділянкам.

3. Встановлення та зміна цільового призначення земельних

Встановлення цільового призначення земельних ділянок не входить до виключної компетенції певного органу влади. Згідно зі ст. 20 Кодексу, землі відносять до тієї чи іншої категорії на підставі рішень цілого ряду органів державної влади й органів місцевого самоврядування (відповідно до їх повноважень).

За загальним правилом встановлення цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які:

• приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання в користування;

• провадять вилучення (викуп) земель;

• затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Таким чином, цільове призначення земельної ділянки встановлюється відповідним органом влади при:

• прийнятті ним рішення про передачу ділянки громадянинові чи юридичній особі у власність;

• прийнятті ним рішення про передачу ділянки громадянинові або юридичній особі в оренду чи постійне користування;

• викупі ділянки для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

• вилученні її з постійного користування державної чи комунальної юридичної особи;

• прийнятті рішення про затвердження проекту землеустрою;

• прийнятті рішення про створення об'єкта природно-заповідного фонду;

• прийнятті рішення про створення об'єкта історико-культурного призначення.

Слід відзначити, що рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки, яка належить до особливо цінних земель, приймається в спеціальному порядку. Якщо ділянка особливо цінних земель розташована в межах населеного пункту, то рішення про зміну її цільового призначення рада приймає лише після погодження проекту відведення ділянки з Верховною Радою України. Цільове призначення особливо цінних земель, які розташовані за межами населеного пункту, змінюється за рішенням Кабінету Міністрів України після погодження з Верховною Радою України. Цей порядок зміни цільового призначення стосується таких земельних ділянок:

• земельних ділянок під ріллею та багаторічними насадженнями, якщо їх цільове призначення змінюється на таке, що передбачає використання ділянки для несільськогосподарських потреб;

• земельних ділянок, вкритих лісами першої групи, площею понад 10 гектарів, якщо їх цільове призначення змінюється на таке, що передбачає використання ділянки для нелісогосподарських потреб;

• земельних ділянок природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, якщо їх цільове призначення змінюється на таке, що передбачає використання ділянки для інших потреб;

• земель дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів, якщо їх цільове призначення змінюється на таке, що передбачає використання ділянки для несільськогосподарських потреб;

• земельних ділянок з сільськогосподарськими угіддями, що відповідно до ст. 150 Кодексу віднесені до особливо цінних земель (наприклад, чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах тощо), якщо їх цільове призначення змінюється на таке, що передбачає використання ділянки для несільськогосподарських потреб.

Власник земельної ділянки отримує новий державний акт на право власності на земельну ділянку із зміненим цільовим призначенням. Після цього відповідна рада чи орган виконавчої влади приймає рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки. Якщо прийнято рішення про відмову в зміні цільового призначення земельної ділянки, сільська, селищна, міська рада або відповідний орган виконавчої влади протягом 15 днів з моменту прийняття рішення письмово повідомляє про це її власника (з обґрунтуванням причини відмови). Власник земельної ділянки, якщо він не згоден з рішенням ради або органу виконавчої влади про відмову в зміні цільового призначення земельної ділянки, має право оскаржити цю відмову в суді.