4. Організація і діяльність органів влади.

Парламентська (конституційна) монархія конституційно закріплена в другій половині 18 ст., що призвело до розвитку інституту виборчого права та становлення парламентаризму.

Законодавчий орган - Парламент у Великобританії є двопалатним.

В нижню палату – Палату Общин входять 650 депутатів, які обираються строком на 5 років.

Віковий ценз для активного і пасивного виборчого права відповідно - 18 і 21 рік.

Вибори відбуваються за мажоритарною виборчою системою відносної більшості, обраним вважається той кандидат, який набрав у одномандатному окрузі більше голосів, ніж кожен із його суперників, навіть, якщо це й менше половини поданих в окрузі голосів виборців (тобто, на практиці можливою є ситуація, коли обрана парламентська більшість представляє меншість громадян з числа тих, хто взяв участь у голосуванні.

Керує Палатою Общин – спікер, який має широкі повноваження у сфері парламентської процедури, а саме по встановленню правил («правила спікера»), слідкує за дотриманням вимог Регламенту, керує парламентськими дебатами, підтримує організаційний порядок, організовує виконання внутрішньо парламентських рішень і т.д. Спікер не бере участі у дебатах і голосує лише тоді, коли голоси розділяються порівну.

Постійних комісії не мають спеціалізованої компетенції. Вони оновлюються кожен раз після передачі на розгляд нового законопроекту. Їх склад формується з врахуванням політичного представництва. Керівників, які є незмінними призначає спікер.

Спеціалізовані комітети створюються при необхідності вирішення питань стосовно законопроектів, які мають відношення до Шотландії та Уельсу. Значна частина комітетів здійснюють контрольні повноваження по відношенню до конкретних міністерств.

Верхня палата Парламенту – Палата Лордів формує невибрними способами та нараховує близько 1200 членів, які складають дві категорії: 1) вищі чиновники, духовні лорди та лорди з апеляції, які призначаються до складу Палати; 2) спадкові пери пожиттєві пери. Ця Палата виконує функції верховного суду.

У взаємовідносинах між палатами домінує Палата Общин, це стосується законодавчого процесу, хоча право законодавчої ініціативи і мають дві Палати.

Главою держави є монарх - королева (король), який формально володіє широкими владними повноваженнями, але в дійсності велику частину з них реалізує уряд. Тому часто говорять про «сплячі повноваження» британського монарха.

З 18 ст. повноваження монарха теоретично залишаються незмінними:

• призначає Прем’єр-міністра;

• керує адміністрацією держави;

• керує дипломатією;

• керує Збройними Силами;

• санкціонує прийняті Парламентом закони;

• оголошує розпуск Палати Общин;

• призначає членів у Палату Лордів.

Фактично монарх виконує символічні функції, є уособленням єдності королівства, представляє країну у міжнародних відносинах, що певною мірою полегшує відповідні обов’язки Прем’єр-міністра.

Важливе місце у механізмі здійснення державної влади займає уряд – Кабінет міністрів на чолі із Прем’єр-міністром. Його організація та структура винесені за рамки законодавчого регулювання.

Прем’єр-міністр пропонує членів уряду на призначення монархом без участі парламенту. Відставка Прем’єр-міністра завжди тягне за собою відставку уряду.

Силові структури перебувають під керівництвом вузького кола осіб (Прем’єр-міністр, міністр внутрішніх справ, міністр оборони та верховні офіцери та чиновники). Формально Верховним головнокомандуючим Збройних Сил є глава держави, йому належать виключні права по розташуванні Збройних Сил та призначенні офіцерів. Але прерогативи по управлінні Збройними Силами реалізуються Прем’єр-міністром шляхом особистих дій, в тому числі після консультацій із посадовими особами міністерств.

Міністерство внутрішніх справ займає вищий статус в ієрархії міністерств. Його глава входить до складу Кабінету і такий пост як правило довіряється одному із лідерів партії, яка формує уряд.

Особливий статус цього міністерства впливає і на характер його функцій:

1. керівництво діяльністю по підтриманню внутрішнього порядку, поліцейською службою та політичним розшуком;

2. управління місцями позбавлення волі та ряд функцій у сфері управління юстицією (міністр внутрішніх справ призначає директора публічних переслідувань, який виконує функції кримінального розшуку, займається питаннями організації судів нижчих інстанцій);

3. контроль над імміграцією;

4. інші функції у сфері внутрішніх справ, які не віднесені до компетенції будь-якого іншого міністерства чи відомства.

Судова система має специфічні ознаки:

1. застосування судових прецедентів;

2. вироблення процесуальних норм судом;

3. практика виборності судді, особливо нижчого рівня;

4. залучення присяжних засідателів (не в багатьох випадках)

Судова система є децентралізованою.

Вищою судовою інстанцією є Палата Лордів (щодо Англії, Уельсу та Шотландії (але лише щодо цивільних справ)).

Верховний суд Англії та Уельсу складається з трьох самостійних судових установ – Апеляційного суду (цивільний та кримінальний), Високого суду (відділення королівської лави – розглядає найбільш складні цивільні справи та апеляції на вироки магістерських судів, канцлерське відділення – у першій інстанції заслуховує цивільні справи, пов’язані з власністю та банкрутством, сімейне відділення – розглядає скарги на рішення із сімейних відносин) та Суду Корони (у першій інстанції за участю присяжних розглядає найбільш складні кримінальні справи, а також апеляції на вироки і рішення магістерських судів). Судді Верховного суду призначаються королевою довічно за рекомендацією лорда-канцлера, який його очолює.

До категорії нижчих судів відносять суди графств (цивільні справи) та магістерські суди (кримінальні справи).

Крім того діють і спеціалізовані суди, які утворюються за галузевим принципом (наприклад, Суд з розгляду скарг на обмеження свободи підприємців, промислові трибунали, тощо).

Судова система Північної Ірландії в основному аналогічна англійській.

Що стосується судової ситеми Шотландії, то вона має значну самостійність. Діє вища судова інстанція з кримінальних справ та вища судова інстанція з цивільних справ. Діють шерифські суди – на території кожного із шерифств, які розглядають цивільні та кримінальні справи. Нижчою інстанцією з кримінальних справ є окружні суди. Судді шотландських судів призначаються монархом за рекомендацією Державного секретаря зі справ Шотландії.