15. З якого стилю взято цей уривок? До якого підстилю він належить?

Мої батько Гаврило Батюк та мати Олександра Василевська (із Ставропольщини) – колгоспники. Батько – учасник війни, після демобілізації в 1946 році переїхав в Україну, на Сумщину. Працював зоотехніком, потім – головою колгоспу. Тут я й закінчив середню школу в 1956 році.

16. Проілюструйте жестами та мімікою наведений далі текст.

Пече мене сором на саму згадку. Одного разу... так, одного разу – і більш ніколи. Одного разу я озирнувся, бо чув на плечах слід чужих очей, слизький, холодний. Щось ішло за мною. Якесь пальто. Я звернув. Воно. Пішов тихіше. Так само. Став біля дерева. Здається, стало. Чи озирнулось? Ні. Я пішов швидше. Так наче бігло. Може, то серце? Хто його знає... Це дратувало. Набрався зваги, вернув назад, просто на нього. Стрілись очима. Мої байдужі, невинні, спокійні, а в нього гострі, як голки, й лукаві. В куточках сміх. Ну, добре. Що ж далі? Ти хитрий, я теж не менше. Натягнув нерви, як снасті у бурю і йду. Здається одстало. Чи озирнутись? Ні. Свищу. Байдуже (М. Коцюбинський).

17. Рольова гра. Підготовка студент­ської конференції: "Комунікація в сучасному суспільстві".

Методичні рекомендації до теми № 2

Спілкування – це спосіб буття людини в умовах взаємовідносин, взаємодія з іншими людьми. На думку фахівців, комунікативна компетентність належить до професійно значущих якостей в діяльності персоналу різних підрозділів правоохоронних органів.

Під поняттям комунікативної компетентності розуміють сукупність навичок та вмінь, необхідних для ефективного спілкування, а саме: вміння сприймати комунікативні сигнали, у тому числі й ті, які співрозмовник вважав би за краще приховати, вільне володіння власними вербальними та невербальними засобами соціальної поведінки, здатність розуміти внутрішні мотиви вчинків та логіку розвитку складних ситуацій мiжособистісних взаємин.

Етика професійного спілкування – це сукупність вироблених наукою, практикою й світовим досвідом морально-етичних вимог, принципів, норм і правил, дотримання яких забезпечує взаєморозуміння та взаємодовіру суб'єктів ділового спілкування, підвищує ефективність і результативність їхніх спільних дій.

Основними компонентами спілкування є: суб’єкти спілкування; засоби спілкування; потреби, мотивація та цілі спілкування; способи взаємодії, взаємовпливу; результати спілкування.

Психологічна природа спілкування – це єдність трьох сторін: спілкування як сприйняття (перцептивний аспект спілкування), спілкування як комунікація (комунікативний аспект спілкування) та спілкування як взаємодія (інтерактивний аспект спілкування).

Перцептивний аспект – процес сприйняття партнерами один одного, їх взаємного пізнання як основи для взаєморозуміння. Перцептивнi навички виявляються в уміннях визначати контекст зустрічі, розуміти настрій партнера за його вербальною та невербальною поведінкою, враховувати "психологічні ефекти" сприйняття під час аналізу комунікативної ситуації. Це пов’язано із сприйняттям зовнішнього вигляду, дій, вчинків людини та їх тлумаченням. Взаємна соціальна перцепція під час спілкування дуже суб’єктивна, що проявляється в не завжди правильному розумінні партнера по спілкуванню, його мотивів, установок на взаємодію тощо.

Комунікативний аспект – використання засобів спілкування, що поділяються на вербальні та невербальні. Хороший комунiкатор – це людина, що володіє багатством комунікативної техніки, яка використовується на різних рівнях спілкування.

В умовах людської комунікації можуть виникати специфічні комунікативні бар’єри. Вони мають соціальний або психологічний характер. Соціальний характер комунікативних бар’єрів проявляється в різному трактуванні одних i тих же термінів, подій, що породжується соціальними, політичними, національними, професійними відмінностями людей, їхнім світоглядом i переконаннями. Психологічний характер комунікативних бар’єрів проявляється в тому, що вони можуть виникнути внаслідок індивідуальних психологічних особливостей людей, які спілкуються (сором’язливість, скритність, некомунікабельність), або внаслідок особливих психологічних стосунків, що склалися між ними: неприязнь, недовіра тощо.

Інтерактивний аспект – взаємодія людей, що передбачає певну форму організації спільної діяльності (згода, пристосування або конкуренція, конфлікт). Серед можливих позицій, які займають партнери під час організації i здійснення спілкування, можна відмітити "прибудову" до партнера "зверху", "нарівні", "знизу" або відчужену позицію. Про продуктивність "прибудови" можна судити лише в контексті конкретної ситуації. Так, "прибудова знизу" доречна в деяких випадках (наприклад, за необхідності вибачитися перед партнером), але може трансформуватися в нещиру догідливість. Невтручання може в крайньому своєму вираженні стати відчуженням.

Культура мовлення – це досконале володіння нормами літературної мови, уміння користуватися її виражальними засобами в різних умовах спілкування відповідно до мети й змісту мовлення.

Мовна норма – це сукупність загальновизнаних, кращих, найбільш придатних мовних засобів, які вважаються правильними на певному історичному етапі.

Норми	Що вони регулюють
Акцентологічні норми	Наголошуваність слів у сучасній українській мові
Фонетичні норми	Правильну вимову звуків, звукосполучень у словах
Лексичні норми	Уживання слів у властивому їм значенні, правильне поєднання слів за змістом у реченні та словосполученні
Морфологічні норми	Правильне творення і вживання слів та їхніх форм
Словотворчі норми	Правильне творення нових слів відповідно до основних законів мови.
Синтаксичні норми	Правильна побудова словосполучень і речень
Стилістичні норми	Уживання мовних засобів відповідно до їхнього стилістичного забарвлення та стилю мовлення

УВАГА! У випадках звертання, коли перше слово є загальною назвою, а друге – власною, обидва іменники мають кличний відмінок: брате Олексію, колего Іване, пане Дмитре. Якщо перше слово звертання вказує на ранг чи посаду, то друге слово – власна назва вживається у формі називного відмінка: лейтенанте Петренко, професоре Лісницький, але: лейтенанте Іване Степановичу, професоре Дмитре Григоровичу.

Техніка мовлення:

Інтонація – це від лат intono – голосно вимовляти; сукупність фонетичних засобів, які слугують для вираження синтаксичних значень і емоційно-експресивного забарвлення. Головними компонентами інтонації є мелодика, фразовий наголос, паузи, ритм, тембр і темп. За твердженнями психологів, інтонація дає слухачам 17-20% інформації. Монотонне проголошення промови стомлює. Треба уникати також "нерішучої" інтонації: вона недопустима. Взагалі вчені підрахували, що слухачі не засвоюють 30-40% промови, якщо її інтонація не відповідає змісту. Тому промовець має сконцентруватися тільки на тексті виступу і тих думках та почуттях, які він хоче донести до слухачів.

Темп та мелодика мовлення – це основні компоненти інтонації. Мелодика – підвищення та зниження основного тону голосу, що слугує засобом оформлення думок і почуттів. Існує три типи мелодики: завершеності, незавершеності та питальна. Темп – швидкість або повільність протікання мовлення в часі й тривалість пауз між мовними відрізками. Оратора, який взяв невдалий темп, перестають слухати. Найоптимальніший для сприйняття темп: від 120 до 150 слів на хвилину. Необхідно зазначити, що найважливіші місця в промові слід виголошувати повільніше, а другорядну інформацію подавати в більш швидкому темпі (наприклад, вставні речення, дієприслівникові звороти і т. п.).

Артикуляція – це процес творення звуків. Правильні артикуляція й вимова, добра дикція – запорука успіху. Слід чітко й правильно вимовляти кожен звук, боротися з шепелявістю, гаркавістю, недбалою вимовою.

Пауза – це від лат. pausa – зупинка, припинення; більш або менш тривала зупинка в мовному потоці. Паузи можна поділити на дихальні, логічні та психологічні. Дихальні паузи використовуються, щоб набрати дихання. У цей момент ви відпочиваєте самі і даєте відпочити аудиторії. Але треба слідкувати за тим, щоб ці паузи збігалися з паузами логічними. Логічні паузи відбивають структуру тексту і в першу чергу розділові знаки. Психологічні паузи використовуються для того, щоб звернути увагу слухачів на щось або підготувати їх до якогось важливого моменту; при переходах від однієї думки до іншої, щоб підкреслити якусь думку.

Міміка як засіб спілкування характеризується тим, що за допомогою рухів м’язів обличчя виражаються емоції та почуття людини, які можна контролювати або мобілізувати для виразу емоцій і впливу на співрозмовника.

Жести як засіб спілкування характеризується об’єднанням міміки, рухів рук і тіла. Жести поділяються на механічні, ілюстративні та емоційні. Механічні жести – це жести, що супроводжують промову без зв’язку з її змістом, тобто робляться автоматично. Усім відомі такі приклади, коли оратор, навіть не замислюючись над цим, робить одноманітні рухи рукою, поправляє зачіску, тре перенісся і т.п. Ілюстративні жести – це жести, які зображують те, про що йдеться. Наприклад: потяг рушив, і при цьому лектор робить рух рукою уперед та ін. Ані механічних, ані ілюстративних жестів допускати не слід. Вони тільки відволікають від промови, а іноді навіть створюють комічне враження. Емоційні жести – це жести, що підсилюють виразність промови, прикрашають її, допомагають у виділенні основних думок. Головне, щоби ці жести у промовця були природними.

Поза як засіб спілкування характеризується тим, що постава співрозмовника може посилювати, доповнювати або спростовувати значення фрази.