Методичні рекомендації до теми № 3

Робоча група – це складний соціальний і професійний організм, що характеризується здатністю до саморегуляції, наявністю вертикальних, діагональних і горизонтальних зв’язків та таких ознак, як: розділення функцій між співробітниками, закріплене в правилах або інструкціях; посадова ієрархія, порядок підлеглості; лояльність кожного співробітника по відношенню до своєї команди; система позитивних і негативних санкцій (звідси особлива роль керівників в робочій групі).

П’ять типів взаємовідносин у середині колективу: 1. Невтручання: низький рівень турботи керівника й про справу й про людей. Керівник багато робить сам, не делегує своїх функцій, не прагне до серйозних досягнень. Головне для нього зберегти свою посаду; 2. Тепла компанія: високий рівень турботи про людей, прагнення до встановлення дружніх відносин, приємної атмосфери, зручного для співробітників темпу роботи. При цьому керівника не особливо цікавить, чи будуть при цьому досягнуті конкретні та стійкі результати; 3. Завдання: увага керівника повністю зосереджена на рішенні ділових завдань. Людський чинник або недооцінюється, або просто ігнорується; 4. Золота середина: керівник у своїй діяльності прагне оптимально поєднувати інтереси справи й інтереси персоналу, він не вимагає дуже багато від співробітників, але й не займається потуранням; 5. Команда: найоптимальніший тип взаємовідносин у робочій групі. Керівник прагне максимально враховувати інтереси справи й інтереси колективу, об’єднати діловитість та людяність на всіх рівнях відносин.

Стадії розвитку колективу:

На першій стадії розвитку колективу переважає формальна структура: працівники звертаються відповідно до посад поведінковими стереотипами, придивляються один до одного, справжні почуття частіше за все приховуються, цілі та методи роботи спільно не обговорюються, колективна робота виявляється слабко.

На другій стадії відбувається переоцінка особистісних і ділових якостей керівника, складається думка про колег, починається процес формування угрупувань всередині колективу, можлива боротьба за лідерство. Розбіжності обговорюються більш відкрито, робляться спроби поліпшити взаємовідносини всередині робочої групи.

На третій стадії "притирання" закінчується, чітко переглядається неформальна структура, колектив досягає певної міри координації дій своїх членів.

Чинники, що визначають міру зрілості робочої групи, її здатність продуктивно функціонувати, можна умовно розділити так: технологічні чинники, які включають особливості спільного використання знарядь і предметів праці, наприклад: передових технологій, персональних комп’ютерів тощо; економічні чинники, тобто форми оплати праці, особливості форми власності й т.д.; організаційні чинники – відносини, що використовуються в системі "керівник – підлеглий"; ціннісно-світоглядна й психологічна сумісність працівників.

Групове об’єднання, яке виникає при цьому, може мати позитивну, негативну або конформістську направленість: 1) група сприймає кращі ділові та етичні якості своїх членів, проблеми вирішуються по-діловому, ініціативно й творчо; 2) велика частина енергії колективу витрачається на участь у конфліктах між різними угрупуваннями, неформальними й формальними лідерами, з’ясування відносин з іншими підрозділами. Виробничі проблеми якби відходять на другий план; 3) характеризується чисто зовнішньо, показною зацікавленістю працівників у результатах їхньої трудової діяльності, байдужістю до колективних зусиль; сфера інтересів співробітників знаходиться поза робочою групою: суспільно-політична діяльність, сім’я, особисті проблеми тощо.

Відносини субординації (лат. Subordіnatіo – підпорядкування) – відносини між суб’єктами управлінської діяльності, що показують безпосереднє підпорядкування одного іншому в процесі управління єдиним об’єктом. Відносини субординації є проявом вертикальних зв’язків.

До вертикальної комунікації належить комунікація зверху вниз і знизу вгору.

Комунікації зверху вниз вирішують п’ять основних завдань:

• ознайомлення працівників з цілями організації для усвідомлення ними важливості виконуваної роботи;

• викладення конкретних інструкцій щодо виконання робіт;

• забезпечення розуміння роботи та її зв’язку з іншими завданнями організації;

• надання інформації про процедури й методи виконання роботи;

• забезпечення підлеглих інформацією зворотного зв’язку про результати діяльності організації.

Комунікація зверху вниз допомагає пов’язувати різні рівні організації, координувати їхню діяльність. Поряд з тим комунікація зверху вниз має ряд недоліків:

• створення передумов для формування авторитарних системи;

• значне завантаження підлеглих;

• постійні втрати інформації внаслідок викривлень та помилкової інтерпретації.

Комунікація знизу вгору вирішує такі основні завдання:

• налагодження ефективного зворотного зв’язку;

• передача інформації від підлеглих до керівників.

У Статті 3 Закону України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" від 22 лютого 2006 року № 3460-ІV зазначено: Начальник – особа начальницького складу, яка має право віддавати накази та розпорядження, застосовувати заохочення і накладати дисциплінарні стягнення або порушувати клопотання про це перед старшим прямим начальником.

Начальники, яким особи рядового і начальницького складу підпорядковані по службі хоча б тимчасово, якщо про це оголошено наказом, вважаються прямими.

Найближчий до підлеглого прямий начальник є його безпосереднім начальником.

Особи рядового і начальницького складу, які займають рівні посади та не підпорядковані одна одній по службі, можуть бути старшими чи молодшими, що визначається згідно із спеціальним званням.

У разі спільного виконання службових обов’язків особами рядового і начальницького складу, які не підпорядковані одна одній по службі, старшою вважається особа, яка визначена начальником або займає вищу посаду. При рівних посадах начальником є старший за спеціальним званням.

Начальники в межах наданих їм повноважень можуть видавати накази, які є обов'язковими для виконання".

У Статті 4 зазначено: "У разі одержання наказу від старшого прямого начальника підлеглий зобов’язаний виконати його та повідомити про це свого безпосереднього начальника.

Скасувати наказ має право тільки начальник, який видав відповідний наказ, або старший прямий начальник.

Накази повинні бути законними, зрозумілими і виконуватися беззаперечно, точно та у визначений строк.

У разі одержання наказу, який суперечить закону, підлеглий не повинен виконувати його, про що повинен негайно поінформувати начальника, який віддав наказ, а в разі підтвердження цього наказу письмово поінформувати старшого прямого начальника".

Правила субординації при спілкуванні з керівником (основні підходи щодо формування ефективної взаємодії керівника з підлеглим): поважати чужу гідність; критикувати конкретні дії, а не особистість; хвалити при всіх, а відчитувати на одинці; не скаржитися на своїх підлеглих і, якщо треба, брати їхню провину на себе; своєчасно й відкрито визнавати свої помилки; висувати до всіх підлеглих однакові вимоги; звертатися до своїх підлеглих на ім’я та по батькові, незалежно від їх віку; недопустимо читати нотації й повчати персонал, якщо сам керівник не дотримується цієї вимоги; зберігати дистанцію, розділяти особисте й службове, не допускати панібратства; не приховувати від своїх підлеглих важливу для них інформацію; класти край пліткам і доносам.

Кожен керівник відрізняється своєю індивідуальністю, тобто наявними в нього діловими, моральними, соціальними та психологічними якостями. Однак всю різноманітність індивідуальних особливостей керівника можна звести до певних типів, користуючись такою класифікаційною ознакою, як відносини керівника з підлеглими. З цих позицій розрізняють три типи керівників: автократичний, демократичний та ліберальний.

Діагональна комунікація здійснюється між особами, які перебувають на різних рівнях ієрархії (наприклад, між лінійними та штабними підрозділами, коли штабні служби керують виконанням певних функцій). Такі комунікації характерні також для зв’язків між лінійними підрозділами, якщо один з них є головним з певної функції.

Горизонтальна комунікація здійснюються між особами, які знаходяться на одному рівні ієрархії. Такий обмін інформацією забезпечує координацію діяльності.

Неформальна комунікація – комунікація, яка не передбачена організаційною структурою. Практика свідчить, що значна частина комунікацій здійснюється неформально, за допомогою незапланованих керівництвом способів. У теорії та практиці менеджменту зарубіжних країн часто використовується термін "grаре-vіпе" – система розповсюдження чуток, неофіційних даних.