Практичне заняття № 7 – 8 Тема: характерні ознаки професійного спілкування під час допиту. Принципи професійного спілкування під час допиту
Мета: розвинути перцептивні, інтерактивні й комунікативні уміння в курсантів одночасно з корекцією їхніх ціннісних орієнтацій у сфері професійного спілкування; уміння розуміти монологічне повідомлення в рамках визначеної сфери й ситуації спілкування; засвоїти основні відомості про принципи професійного спілкування під час допиту, тактичні прийоми для вирішення конфліктів на допиті; розвинути діалогічне мовлення; володіння культурою усного професійного спілкування.
Наочність: таблиці, схеми, слайди.
Основні поняття: принципи професійного спілкування під час допиту, тактичні прийоми для вирішення конфліктів на допиті, використання наявної сукупності доказів на одному з допитів; тактика поступового пред’явлення окремих доказів; пред’явлення контрдоказів; деталізація показань допитуваного; замовчування доказової інформації; прийом використання психологічних особливостей допитуваного і його міжособистісних відносин; прийоми, спрямовані на використання соціально-позитивних рис особистості обвинуваченого; прийоми, спрямовані на використання соціально-негативних рис особистості; прийоми, орієнтовані на врахування соціально-психологічних та емоційних особливостей допитуваного; переконання; "вільна розповідь"; психологічний вплив; фіксація емоційних мімічних, пантомімічних проявів допитуваного; прийом використання стану емоційної напруги; ефект раптовості; повторний допит; постановка комплексу питань, спрямованих на орієнтацію мислення в необхідному напрямі; перехресний допит.
ПЛАН
Загальні положення тактики допиту.
Застосування тактичних прийомів для вирішення конфліктів на допиті.
Особливості допиту:
а) потерпілого;
б) свідка;
в) підозрюваного;
г) обвинувачуваного.
Особливості тактики допиту неповнолітніх.
Особливості тактики допиту іноземного громадянина.
Практичні завдання
1. Надайте відповіді на питання:
1. Схарактеризуйте основні принципи, спираючись на які здійснюються різні види допиту, а саме:
індивідуальний підхід до допитуваного й установлення психологічного контакту;
створення умов для вільної розповіді;
уточнення отриманих даних шляхом постановки питань допитуваному;
критичний аналіз і оцінка показань допитуваного;
повнота й об’єктивність фіксації результатів допиту.
2. Які групи питань використовують під час допиту? Застосування яких питань під час допиту заборонено?
3. Які способи оцінки показань у ході допитів Ви знаєте?
4. Що таке протоколювання?
5. Від чого залежить результат допиту, проведеного в умовах конфліктної ситуації?
2.Рольова гра "Допит підозрюваного (обвинувачуваного, свідка, потерпілого, неповнолітнього в якості свідка, іноземця в будь-якій якості)".
3. Рольова гра "Судове засідання", на якому розглядається цивільний спір про наявність права власності на майно (з використанням тактики допиту).
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ТЕМИ № 5
Загальні тактичні принципи ведення допиту:
1) Індивідуальний підхід до допитуваного й установлення психологічного контакту. Кожний допитуваний – це людина, яка має свої власні психічні, професійні та інші особистісні якості, яка опинилася у сфері кримінального процесу при конкретних специфічних обставинах. Слідчий, що вирішує завдання отримати по можливості повну й об’єктивну інформацію, не може не враховувати індивідуальних особливостей особистості допитуваного. Шаблоновий підхід тут неприпустимий, тому що він може перешкодити встановленню необхідних ділових взаємин, іменованих у криміналістиці психологічним контактом. Отримання слідчим при допиті повної й об’єктивної інформації можливо лише тоді, коли допитуваний, незалежно від будь-яких зовнішніх і внутрішніх факторів, буде готовий сумлінно співпрацювати зі слідчим, передаючи йому всю наявну інформацію про злочин і пов’язаних з ним обставинах.
2) Створення умов для вільної розповіді. Вільна розповідь як загальний тактичний прийом допиту, полягає в наданні допитуваному можливості самостійно викласти відомі обставини справи. Слідчий повинен сформулювати перше питання в загальній формі так, щоб надмірно не обмежувати особу, яка допитується. Слухаючи розповідь, слідчий не повинен без особливої потреби зупиняти допитуваного, перебивати, надаючи йому повну можливість показати свою поінформованість у тих межах, у яких він сам буде вважати доцільним. Вільна розповідь дозволяє: скласти уявлення про особистість допитуваного, його інтелект, темперамент, компетентність й т.д., а також ступінь поінформованості про обставини справи, бажання або небажання бути щирим на допиті; одержати інформацію про факти, що є важливі для справи, але знаходяться поза межами того кола питань, що передбачалося з’ясувати у цієї особи.
3) Уточнення отриманих даних шляхом постановки питань допитуваному. Слідчий не може обмежуватися одержанням відомостей, що викладаються в ході вільної розповіді. Його завжди цікавлять деталі, які вільно або мимоволі опускає допитуваний. Тому, вислухавши особу, що дає показання, і переконавшись у тому, що їм викладено все, що вважалося за потрібне, слідчий приступає до постановки питань. У криміналістиці розрізняють кілька груп питань. Ті, у яких формулюється суть обставин, що цікавлять слідчого, називаються основними. Якщо необхідно спонукати особу більш докладно викласти обставини справи, ставлять уточнюючі питання. Для перевірки ступеня поінформованості або щирості допитуваного ставлять контрольні питання. Вони стосуються якихось деталей, які повинні бути відомі особі, що правильно відповідає на основні питання. Питання, у формулюванні яких міститься бажана відповідь, є навідними. Щоб уникнути перекручування інформації з боку деяких осіб, що легко піддаються сторонньому впливу, навідні запитання при допиті свідків і потерпілих законом заборонені.
4) Критичний аналіз і оцінка показань допитуваного. Установлення істини в процесі розслідування, прийняття обґрунтованих процесуальних і тактичних рішень залежить від надійності інформації, якою оперує слідчий. Це зобов’язує його ретельно контролювати показання допитуваних. Є кілька способів оцінки показань у ході допитів: постановка допитуваному уточнюючих і контрольних питань, що дозволяють перевірити, наскільки докладно він знає факти, про які дає показання; зіставлення отриманих відомостей з наявними доказами й оперативно-розшуковими матеріалами; зіставлення відомостей, повідомлених допитуваним у різний час щодо тих самих обставин.
5) Повнота й об’єктивність фіксації результатів допиту. Повне й об’єктивне закріплення результатів допиту – важлива умова збереження доказовості інформації. Основним способом фіксації ходу й результатів певної слідчої дії є протоколювання. У протоколі фіксуються відомості про час і місце допиту, про допитуваного і слідчого, що провадить допит, про інших осіб, допущених до участі в слідчій дії, про ознайомлення допитуваного з його правами й обов’язками. Підлягають занесенню до протоколу питання, поставлені слідчим, і, по можливості дослівно, отримані відповіді. При оформленні протоколу може застосовуватися стенографія й машинопис. Важливим додатковим засобом фіксації є звуко- і відеозапис, що дозволяють з максимальної повнотою запам’ятати всю інформацію, отриману на допиті. Певні процесуальні й технічні складності заважають широкому їхньому застосуванню. Тому використати звуко- і відеозапису доцільно у випадках: коли показання допитуваного мають особливо важливе значення для справи, наприклад, викладаються найбільш істотні факти й обставини розслідуваного злочину; коли допитуваний схильний змінювати показання; коли явка до суду особи, що висвітлює важливі для справи обставини, може виявитися проблематичною або неможливою.