Застосування тактичних прийомів для вирішення конфліктів на допиті:

Результат допиту, проведеного в умовах конфліктної ситуації, залежить від наявності у слідчого достатньої поінформованості з того чи іншого факту, яку потрібно вивчити; від сили конфлікту, що виник між слідчим і обвинуваченим; від умов, в яких проходитиме спілкування з конфліктуючою особою, та обстановки, що складає відповідну атмосферу; від вірності використання доказової інформації; вміння слідчого застосовувати тактичні прийоми допиту, а також його особистих рис

Як свідчить практика, для викриття установки обвинувачених у одноепізодних справах, слідчі віддають перевагу використанню наявної у них сукупності доказів на одному з допитів. Оголошення всієї доказової інформації ефективно у разі заперечування вини з боку обвинуваченого і відмови давати показання. Психологічний ефект пред’явлення всієї інформації полягає у тому, що одночасно заперечуються всі чи майже всі міркування, які можуть бути висунуті, та створюється психологічний вакуум, що породжує припущення про повне розкриття злочину. Слід прагнути, щоб допит провадився за основними обставинами злочину, і кожне з питань підтверджувалось наявними доказами.

У тому разі, коли обвинувачений вперто не бажає давати правдиві показання, застосовується тактика поступового пред’явлення окремих доказів. Кожний такий допит хоч і не досягає мети відразу, але певною мірою впливає на обвинуваченого. Коли ж він похитнувся у своїй позиції, то наявні докази, з якими він раніше ознайомлений, та нові можуть бути пред’явлені в сукупності. Нейтральна інформація може бути повідомлена, щоб створити переконання про неминучість розкриття злочину. Вона емоційно впливає на допитуваного, спонукаючи до дачі правдивих показань. В таких випадках повідомлення не повинно містити неправдивих відомостей чи тверджень, основаних на здогадках.

Пред’явлення контрдоказів. Цей прийом допускає спростування кожного неправдивого показання конкретним доказом, який його заперечує. Слідча практика доводить, що декілька таких послідовних спростувань припиняють опір обвинуваченого.

Одним з прийомів допиту, застосовуваних до обвинуваченого, який визнає вину, є деталізація його показань. Він дозволяє простежити хід дій обвинуваченого та перевірити, як вони розвивались і наскільки логічно діяв обвинувачений. При такому допиті неможливо пропустити обставини, які мають значення у справі. Використання прийому максимальної деталізації показань ризиковане не тому, що важко неправдиве показання обміркувати до дрібниць. Слідчий, ставлячи допитуваному запитання щодо подробиць факту, змушений самостійно виявляти протиріччя у його показаннях. До того ж, треба звернути увагу: інформативними показниками можливої неправдивості показань допитуваного можуть бути, з одного боку, повні і детальні відповіді на всі без винятку запитання, а з іншого – повна неможливість відповісти на них.

Замовчування доказової інформації створює ситуацію, за якої допитуваний формує свою думку щодо незначної поінформованості чи повної необізнаності слідчого. Нічого не повідомляючи, він отримує доказову інформацію, при аналізі якої може дійти висновку про лінію поведінки, що прийняв допитуваний. Умисне замовчування породжує у допитуваного стан нерозуміння, особливо, коли він очікує повідомлення яких-небудь даних, щоб орієнтуватися у подальшій поведінці. У цьому разі слідчий може частково повідомити які-небудь дані, не акцентуючи на них уваги допитуваного. Виходячи з позиції останнього, слідчий може створити враження, що йому все відомо чи враження необізнаності.

Суть прийому використання психологічних особливостей допитуваного і його міжособистісних відносин полягає в урахуванні слідчим відомостей про характерологічні риси допитуваного, його домагання, самооцінку, систему його стосунків у сімейно-побутовій, професійній сферах, домінуючі мотиви поведінки, особливості перебігу психічних та фізіологічних проявів тощо.

Прийоми, спрямовані на використання соціально-позитивних рис особистості обвинуваченого, адресуються до справедливості, почуття особистої гідності, товариськості. Вони успішні, коли застосовуються до осіб, котрі раніше не мали судимість; неповнолітніх; осіб, які вчинили неумисні, необережні злочини.

Прийоми, спрямовані на використання соціально-негативних рис особистості. Під особистісними соціально-негативними рисами в цьому разі розуміють підвищену збудженість, мстивість та інші небажані в психологічній структурі риси. Сутність цього прийому міститься: 1) у переконанні суб’єкта в необхідності змінити свою поведінку щодо предмета конфліктної ситуації, яка виникла при розслідуванні, за допомогою роз’яснення йому змісту показань інших учасників справи; 2) шляхом повідомлення не відповідної уявленню суб’єкта думки близьких йому осіб про нього та його поведінку. Мета застосування цього прийому –одержання від допитуваного правдивих показань. При цьому останній має свободу вибору лінії поведінки, може усвідомлено не змінювати свого ставлення до предмета конфлікту чи змінити для слідчого в бажаному напрямі.

Тактичні прийоми, орієнтовані на врахування соціально-психологічних та емоційних особливостей допитуваного. Слід додержуватись спеціальних умов й допустимості їх використання: а) необхідність вибору впливу прийому на психофізіологічну систему допитуваного. Слідчий не може застосовувати прийоми навмання, тому в кожній ситуації потрібно прогнозувати ймовірність характеру впливу обраного до застосовування прийому; б) вплив на емоційну сферу не повинен заподіяти шкоду здоров’ю допитуваного; в) при застосуванні необхідно обов’язково виключити образу, приниження людської гідності тощо.

Найбільш ефективним прийомом у подоланні протидії розслідуванню є переконання – передання моральних, інтелектуальних, емоційних та інших уявлень від однієї до іншої особи, з метою зміни мотивів, якими керується у своїй діяльності особа, котра підлягає впливу. При цьому, маючи складну структуру та виступаючи як метод впливу на поведінку особи через її внутрішні спонукання, переконання створює мотиви вільного і усвідомленого визначення людиною характеру своїх вчинків і поведінки в цілому. Тому головна мета слідчого – змінити мотиви поведінки суб’єкта, його налаштованість на ухилення давати завідомо неправдиві показання. Застосовуючи переконання, необхідно пам’ятати: аргументи повинні бути зрозумілі допитуваному та мати обмежену кількість логічних зв’язків; слідчий повинен бути гранично емоційним; переконання потрібно повторювати та застосовувати в поєднанні з іншими доказами.

Ще використовується психологічний вплив – поєднання форсованого та уповільненого темпів допиту. Він заснований на інтенсивній зміні темпу запитань, що не дозволяє допитуваному ретельно обміркувати варіанти відповідей і сконцентрувати увагу на деталях, які характеризують неправдивість показань. При цьому рекомендується незначні запитання вимовляти у повільному темпі, а суттєві факти – у прискореному. Даний прийом створює передумови для підвищення емоційної напруги, порушує індивідуальну ритміку допитуваного, створює негативне збудження, внаслідок чого розвивається втома нервових центрів, знижується свідомий самоконтроль за поведінкою, мовою.

Фіксація слідчим емоційних мімічних, пантомімічних проявів допитуваного дозволяє гнучко варіювати тактику допиту, забезпечуючи регуляцію його стану і динаміку інформаційного спілкування, тобто відбуваються спостереження слідчого за допитуваним. Наприклад, якщо при з’ясовуванні якого-небудь питання слідчий спостерігає розгубленість, вираз тривоги, почервоніння обличчя та посилене потовиділення, то доцільно докладніше зупинитись саме на цьому питанні. Якщо слідчий помітив невпевненість, слід припинити спробу говорити неправду, викривши допитуваного наявними доказами. Враховуючи, що кожна людина має почуття особистої території і відчуває дискомфорт, коли відбувається вторгнення до неї інших, необхідно, щоб слідчий розміщувався ближче до обвинуваченого і між ними не було яких-небудь сторонніх предметів. Такий спосіб вторгнення на особисту територію, коли слідчий з кожним наступним питанням все ближче просувається до допитуваного, є ефективним засобом, що допомагає подолати психологічний опір.

Прийом використання стану емоційної напруги заснований на тому, що у особи суттєво знижується здатність повною мірою здійснювати свідомий контроль за змістом мовних повідомлень та поведінкою. Якщо допитуваний відмовляється від дачі показань або дає неправдиві, а спостереження слідчого вказують, що допитуваний перебуває у врівноваженому стані, доцільно шляхом повідомлення йому певної інформації ввести того в стан психічної напруги.

Ефект раптовості полягає у несподіваності для допитуваного появи фактів, які доводять неправдивість його показань. Тому раптовість оголошення чи пред’явлення доказової інформації дезорієнтують особу, яка дає такі показання чи відмовляється від їх дачі. Пред’явлення доказів, що викривають неправду, має характер подразника, який порушує обраний хід обміркування інформації, при цьому порушується продумана "логіка неправди" чи вибрана лінія поведінки, залишаючи особу беззахисною. Таке пред’явлення прямує за зовнішньопозитивним ставленням до одержаних показань, постановкою питань, спрямованих на їх доповнення чи конкретизацію. Ефект раптовості при цьому значно сильніший, коли прийом використовується відразу після встановлення неправди. Не завжди раптове пред’явлення доказів є результативним. В окремих випадках добре підготовлений до допиту обвинувачений має заготовлені "на випадок" версії і пояснення. Але і в таких ситуаціях слідчий має можливість помітити мимовільні реакції, які не мають ніякого доказового значення, але свідчать про результати цього прийому.

Тактичним прийомом є повторний допит за тими обставинами, за якими обвинувачений раніше не допитувався. Деталізація показань при повторному допиті може виявити невідповідність з першим, а протиріччя свідчити про їх неправду.

Постановка комплексу питань, спрямованих на орієнтацію мислення в необхідному напрямі – зосередження думок особи на факті, який може бути йому не відомий, але викликає припущення чи переконання, що він допомагає розкриттю прихованої обставини. Це здійснюється постановкою запитань щодо цього факту, акцентуванням його значення для розкриття злочину.

Одним з тактичних прийомів є перехресний допит. Його суть полягає у з’ясовуванні інформації про обставини, прямо не пов’язані з предметом допиту, але які мають значення для встановлення істини. Основна мета слідчого – одержати у допитуваного різну інформацію про злочинні дії, які відбувалися до злочину і слідували за ним. Слідчий ставить питання, спрямовані на одержання такої інформації, аналізуючи її, встановлює обізнаність допитуваного і приходить до відповідних висновків.

Отже, конфлікт виникає через усвідомлення неминучості викриття злочину та формування внутрішньоособистісної позиції протидії слідству. Використання психологічних знань, зокрема тактичних прийомів, може суттєво впливати на конфлікти. Творче застосування тактичних рекомендацій залежить від різних ситуацій, які супроводжують допит, а також від фактів, що зумовлюють допустимість тих чи інших прийомів, їх доцільність і практичну дієвість в конкретних умовах. В цьому разі відома стандартизація тактичних прийомів є тільки необхідною основою для їх творчого застосування і не суперечить ні індивідуальному, ні творчому використанню.

Професійне спілкування під час допиту неповнолітнього характеризується тим, що слідчий, обираючи тактичні прийоми допиту, повинен врахувати рівень розвитку неповнолітнього, відсутність життєвого досвіду та професійних знань, недостатнє логічне мислення, схильність до навіювання та фантазування. При допиті важливим є встановлення не примусового контакту з неповнолітнім свідком, створення при цьому доброзичливої обстановки. З цією метою, особливо в неповнолітнього свідка віком до 14 років, а також віком до 16 років, з’ясовуються (у формі, доступній їх розумінню) анкетні дані. При цьому можуть задаватися запитання на абстрактні теми. Встановивши необхідний контакт, неповнолітньому свідкові (віком до 16 років) роз’яснюється його обов’язок "говорити тільки правду" про відомі йому обставини. Після чого свідкові в простій для його розуміння формі задаються запитання. При цьому не можна допускати навідні запитання, підказки і т. ін. Допит неповнолітнього свідка віком до 14 років, а за розсудом суду – віком до 16 років проводиться в присутності педагога, а при необхідності – лікаря, батьків чи інших представників неповнолітнього (ч. 1 ст. 168 КПК України). Важливо, щоб ці особи не були зацікавлені в наслідках розгляду справи. Переривати неповнолітнього, як правило, не слід, крім випадків, коли він починає відхилятися від основних питань, дуже багато уваги приділяти несуттєвим деталям. Умовно допит поділяється на кілька етапів, якими приблизно можуть бути: сім’я, навчання, праця, коло друзів, відпочинок, поведінка.

Професійне спілкування під час допиту іноземного громадянина характеризується необхідністю подолання культурно-мовного бар’єра та дотриманням вимог ЗУ "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та ін.

Професійне спілкування під час допиту потерпілого характеризується тим, що потерпілому надається можливість у формі вільної розповіді викласти, ким, коли і які дії по відношенню до нього були зроблені. Далі слідчий шляхом постановки питань уточнює показання, звертаючи особливу увагу на одержання відомостей, з обліком яких будуть здійснюватися подальші слідчі дії, а можливо, і оперативно-розшукові заходи. Потерпілому не забороняється висловлювати свої судження щодо особистості злочинців, мотивів і цілей їх дій. Ця інформація враховується при висуванні слідчих версій. Важливою обставиною, що може впливати на обсяг і вірогідність інформації, одержуваної при допиті потерпілого, є його емоційний стан. Людина може бути занадто збудженою або пригнобленою, а тому, якщо не вдається зняти напругу, допит доцільно перенести, обмежившись одержанням найнеобхідніших відомостей.