6. Яка комунікативна ознака мовлення найбільше виявляється у кожному з поданих текстів: Дороги слов’янського письма

Наше слов’янське письмо – знайомі й звичні літери абетки – пройшло довжелезний шлях, поки дійшло до нас. Поклав початок цьому один дуже давній і беручкий народ – фінікійці, які жили за тридцять століть до нас. Їхнє письмо запозичили й вдосконалили стародавні греки. Слов'янська азбука була зроблена за зразком грецької. До 24 грецьких літер було додано ще 19 літер. На наші українські землі ця азбука прийшла тисячі років тому. Увесь цей час вона змінювалась і вдосконалювалася, аж поки не стала такою, якою ми сьогодні й користуємося (А. Коваль).

Не бійтесь заглядати у словник

Один мій знайомий поет і літературознавець якось жартуючи сказав: "Я волію читати словники, ніж поеми. У словнику ті самі слова, що і в поемі, але подані в систематизованому порядку". Це сказано жартома, але "читати словники" – не така вже дивовижна і дивацька річ, як може здатися. Один блискучий майстер слова, здається, Анатоль Франс, признався, що його улюблена лектура – словники. Той же Анатоль Франс, знов-таки шуткуючи, заявив, що вся його ерудиція – наслідок уважного прочитання відомих тлумачно-енциклопедичних словників.

Незабутній Михайло Якович Калиновий прекрасно знав англійську та французьку мови, але, перекладаючи з цих мов, "не вилазив", як то кажуть, із словників, шукаючи відповідників, найпотрібнішого для кожного випадку синоніма...

Словники різного типу – загальні двомовні, тлумачні, синонімічні, фразеологічні, термінологічні – потрібні і вчителям, і учням, і журналістам, і письменникам та перекладачам, і вченим, і просто читачам. Потрібні буквально всім. Неможливо уявити собі культурну людину, яка б не мала потреби в словнику, ніколи не заглядала до нього, ніколи не користувалась ним (За М. Рильським).

7. Виберіть із дужок найбільш доречне для контексту слово. Гроза

Прямо перед тобою садок (майорів, дрижав, тріпотів, тремтів, трепетав) кожною гілкою, (здригався, смикався, пересіпувався, двиготівся) кожним листком і був сповнений якогось зеленкувато-сивого (шелеху, шамотіння, шелесту), який то (потухав, примерхав, пригасав, примеркав) то знову набирав на силі. За садком на городі наче аж кипіла картопля й на сусідських городах вигойдувалась (хвилями, лавами, ріками), а вже далі стояла стіна дерев, які теж не були в спокої, а телесувались, і хіба що два грізні старі дуби зберігали статечність, та й у них, либонь, трусились їхні зелені жижки... Грім то (воркотів, бурчав, буркотів, мурмотав) (душевно, добродушно, сердечно, благодушно, беззлобно), а то враз озивався з таким запалом, що (інстинктивно, мимоволі, знехотя, мимохіть, нехотя) яблуні й груші в садку зщулювались, і по картоплі, підминаючи її білий цвіт, перебігав переляк. (Гупотіли, торохтіли, лопотіли, торохкотали) краплі дощу, стріляючи по листках, розсіваючись па водяну потеруху, і так добре було вдихати озонну (прохолодь, прохолоду, свіжість, холодок) грози – в голові і грудях виникав бадьорий холодок, і думки були наелектризовані, від них, здається, могли б появлятись тріскучі розряди, що кусають, мов кропива-жалива (За Є. Гуцалом).