Психологічна служба у системі освіти україни

Історія становлення та загальні засади діяльності психологічної служби.

Розвиток практичної психології значною мірою розв’язує проблеми гуманізації всієї педагогічної системи і призвів до виникнення служби практичної психології освіти в Україні. Але історія психологічної служби освіти в нашій країні нетривала, тоді як світова практика свідчить про її інтенсивний розвиток у другій половині XX ст. у Великобританії, Франції, США, Канаді, Японії1. У 1988 р. вийшла Постанова Державного комітету СРСР про введення посади шкільного психолога в усі навчально-виховні установи країни, і з даного часу починається власне організація психологічної служби освіти. Введення практичної психології у систему освіти сприяло постановці і розв’язуванню завдань переходу від уніфікованої освіти до варіативної освіти; від педагогіки “знань, умінь і навичок” до педагогіки розвитку; допомогло переорієнтації свідомості вчителя від школоцентризму до дітоцентризму; формуванню культури звернення до психолога як до міждисциплінарного фахівця в освітніх установах; розробці розвивальних, корекційних і компенсаційних програм навчання у дошкільній, загальній, додатковій, початковому професійному і спеціальній освіті; зробило можливим експертизу і проектування розвивальних умов.

На початку XXІ ст. в Україні склалася не тільки законодавча база для існування і розвитку служби, але і система підготовки та перепідготовки фахівців психологів-практиків. Діяльність психологічної служби у системі освіти забезпечується фахівцями, що закінчили вищий навчальний заклад за спеціальністю: “психологія”, “практична психологія” або що пройшли перепідготовку та отримали кваліфікацію “практичний психолог”. У 2005-2006рр. навчання у сфері практичної психології проводили 28 факультетів різних державних і недержавних ВНЗ. У даний час служба фрагментарно охоплює всю систему освіти від дитячого садку, школи, установ початкової професійної освіти до ВНЗ; від дитячого будинку, школи-інтернату до елітних приватних навчальних закладів.

Розвиток практичної психології сприяв переорієнтації освіти на індивідуальний розвиток особистості, зміну загальної освітньої ситуації в Україні. Служба практичної психології вже довела свою ефективність у розв’язанні широкого спектра таких проблем, як проектування розвивального способу життя особистості, складання психологічного портрета індивідуальності, надання психологічної допомоги у роботі з сім'єю дитини, забезпечення психологічною підтримкою у виборі життєвого шляху і професійної освіти, в тому числі у процесі професійної адаптації, а також у виявленні причин відхилень у розвитку особистості, головним профілактиці і корекції подібних відхилень. Практичний психолог сприяє гармонізації соціально-психологічного клімату в освітніх установах.

Сьогодні психологічна служба є необхідною складовою системи освіти, що забезпечує розвиток особистого, інтелектуального і професійного потенціалу суспільства. Найважливішими умовами ефективності роботи служби є правильне розуміння психологом і педагогічними працівниками суті їх професійної взаємодії в єдиній системі освіти, взаємодоповнення позицій психолога та педагога у підході до дитини, у розв'язанні проблем освітньої установи.

Психологічна служба здійснює свою діяльність у тісному контакті з батьками або особами, що їх замінюють, з органами опіки, інспекціями у справах неповнолітніх, представниками громадських організацій, що надають виховним установам допомогу у вихованні і розвитку дітей і підлітків. Для забезпечення успішної роботи служби необхідні творчі контакти з медичними установами.

Основні цілі служби - сприяння формуванню підростаючого покоління, становленню індивідуальності і творчого ставлення до життя на всіх етапах дошкільного і шкільного дитинства; розвиток здібностей та нахилів дітей, вивчення особливостей їх психічного розвитку, визначення психологічних причин порушення особистості та інтелекту, профілактика подібних порушень.

Однією з основних цілей психологічної служби освіти є забезпечення психічного, морального і духовного здоров'я учнів. Основу психічного здоров'я складає повноцінний психічний розвиток людини на всіх етапах онтогенезу. Турбота про психологічне здоров'я передбачає увагу до внутрішнього світу дитини, до її почуттів і переживань, захоплень та інтересів, здібностей і знань, її ставлення до себе, однолітків, дорослих, до навколишнього світу, подій, що виникають у сім’ї і суспільстві, до життя взагалі. Ця мета може бути реалізована тільки тоді, коли психологічна служба забезпечує спадкоємність психологічної уваги до дитини на різних вікових етапах роботи з нею, коли відбувається “стикування” уявлень, розуміння, умінь дорослих, що працюють з дітьми одного віку, і дорослих, що працюють з дітьми іншого віку.

Основні завдання психологічної служби освіти: 1) реалізація в роботі з дітьми можливостей, резервів розвитку кожного віку; 2) розвиток індивідуальних особливостей дітей інтересів, здібностей, схильностей, почуттів, ставлень, захоплень, життєвих планів та ін.; 3) створення сприятливого для розвитку дитини психологічного клімату (в дитячому саду, інтернаті, школі і ін.), який визначається передусім організацією продуктивного спілкування дітей з дорослими та однолітками; 4) надання своєчасної психологічної допомоги і підтримки, як дітям, так і їх батькам, вихователям, вчителям.

Основним засобом досягнення поставленої мети є створення сприятливих психолого-педагогічних умов для повноцінного проживання дитиною кожного вікового періоду, для реалізації закладеного у відповідному етапі онтогенезу можливостей розвитку індивідуальності, творчості, духовності. Сприяння психічному, психофізичному та особистому розвитку дітей на всіх вікових рівнях розвитку і є головне завдання психологічної служби в системі освіти. Тому діяльність психологічної служби освіти і спрямована на створення психолого-педагогічних умов, що забезпечують пізнання, психологічний, моральний і духовний розвиток кожної дитини, її душевний комфорт, що лежить в основі психологічного здоров'я. Але, звичайно, психолог створює необхідні умови разом з вчителями і батьками учнів.

Орієнтація на розвиток дитини визначає спрямованість психологічної служби освіти на:

- формування розвивального способу життя особистості в освітній установі;

- створення сприятливого для розвитку дитини психологічного клімату (в дитячому садку, інтернаті, школі і ін.), який визначається, з одного боку, організацією продуктивної взаємодії дітей з дорослими та однолітками, з іншого створенням для кожної дитини на всіх етапах онтогенезу ситуацій успіху у тій діяльності, яка є для неї особисто значуща;

- забезпечення повноцінного особистісного, інтелектуального і професійного розвитку дитини на кожному віковому етапі; реалізацію в роботі з дітьми можливостей, резервів розвитку кожного віку;

- забезпечення індивідуального підходу до кожної дитини; розвиток індивідуальних особливостей дітей - інтересів, здібностей, нахилів, почуттів, ставлень, захоплень, життєвих планів тощо;

- психолого-педагогічне вивчення дітей;

- профілактику і корекцію відхилень в інтелектуальному і особистісному розвитку;

- соціально-психологічну реабілітацію дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків, дітей і підлітків з відхиленнями у фізичному або розумовому розвитку;

- надання допомоги дітям, підліткам, педагогам і батькам в екстремальних і критичних ситуаціях;

- консультування батьків або осіб, їх що замінюють, з питань навчання, виховання і розвитку дітей, створення сприятливого сімейного мікроклімату;

- надання своєчасної психологічної допомоги і підтримки, як дітям, так і їх батькам, вихователям, вчителям.

У основу роботи психолога у системі освіти покладена певна система принципів. Основний принцип – це принцип індивідуального підходу. Робота психолога спрямована на виявлення індивідуальних особливостей особистості дитини, що розвивається, пошук способів її індивідуального розвитку та корекції, розв'язання індивідуальних проблем і труднощів у навчанні та поведінці. Другий важливий принцип - взаємодія психолога з педагогами і батьками. Психолог є членом педагогічного колективу та зацікавлений разом з батьками в досягненні загальної педагогічної мети - формування повноцінного члена суспільства. Третій фундаментальний принцип - принцип дотримання прав і обов'язків психолога, які регламентуються відповідними документами.

Крім загальних принципів виділяють і певні організаційні принципи роботи психолога. Це принцип різноманітності форм і методів роботи, який дозволяє уникнути, з одного боку, обмеженості і вузької спеціалізації професіонала, а з іншої - хаосу, безсистемності, слідування моді та некритичного ставлення до своїх обов'язків. Важливим є дотримання принципу моральності, що дозволяє психологу знайти золоту середину між моралізаторством і ігноруванням проблем моральності та духовності. Принцип спадкоємності, що орієнтує фахівця на засвоєння сучасного рівня науки, застерігаючи від зайвого консерватизму і закритості до інновацій і дбайливий підхід до опрацьованого попередниками досвіду. Наступний важливий принцип - принцип самоактуалізації, пошуку внутрішніх джерел розвитку, що дозволяє психологу активно протидіяти як внутрішнй пасивності, так і “згоранню” на роботі. Реалізація принципу професіональної співдружності, включеність у освітню спільноту здійснюється через професійні організації психологів (наприклад, асоціації, товариства), так і шляхом опрацювання професійної літератури, журналів та ін. Реалізація даного принципу дозволяє долати тенденції до самоізоляції і втрати професійного самовідчуття. Гнучкість, готовність до розумного компромісу, виділення пріоритетів в роботі, дійовий оптимізм та розумна самокритика доповнюють перераховані принципи і дозволяють психологу уникнути ригідності, труднощів емоційного характеру, песимізму, з одного боку, і догідництва, пристосовницького, непослідовності, зайвої самовпевненості та ейфорії з іншого.

Психологічна служба освіти – це не просто важлива частина цілісної системи освіти, вона інтегральне явище, що являє собою єдність наукового, прикладного, практичного та організаційного аспектів. Так, науковий аспект передбачає формування науково обґрунтованої концепції психологічної служби у системі освіти, виявлення реальних функцій та позиції психолога у системі стосунків у освітній установі, в обґрунтуванні і розробці технології роботи та інструментарію практичного психолога. Ця технологія повинна грунтуватися на науковому дослідженні психологічних умов розвитку особистості конкретної дитини у процесі навчання, і виховання, і розвитку. Шкільні психологи працюють з дітьми, з колективом класу, вчителями, батьками над розв’язанням конкретних проблем. Вони не займаються створенням нових методів і програм шкільної психологічної служби, дослідженням психічних закономірностей тощо. Цей матеріал постачає наука. Якраз науковий аспект передбачає опору на теоретичну концепцію (а в її основі фундаментальні положення про особистість, закономірності її психічного розвитку і формування в онтогенезі), яка визначає зміст, функції та модель шкільної психологічної служби. Практичний психолог зобов'язаний професіонально використовувати всі досягнення сучасної вітчизняної і зарубіжної психологічної науки.

Таким чином, науковий аспект шкільної психологічної служби визначає досягнення головної мети в її роботі, а саме: максимально сприяти психічному, особистому і індивідуальному розвитку дітей, забезпечення до кінця шкільного навчання психологічної готовності випускників до самовизначення в самостійному дорослому житті.

Прикладний аспект передбачає використання психологічних знань всіма працівниками системи освіти, як у плануванні, так і у здійсненні своєї діяльності. Це практичні психологи забезпечують безпосередньо в дитячих садках, школах і інших установах системи освіти. Основний принцип діяльності, наприклад, шкільної психологічної служби – це спільна робота психолога з педагогами і батьками.

Становище психолога у школі непросте. Він здійснює взаємодію з учнями різного віку, їх вчителями і батьками; причому головним у цій складній і різноманітній взаємодії є інтереси дитини як особистості, що розвиваються. Практичний психолог включається у роботу освітньої установи як фахівець у сфері дитячої, педагогічної та соціальної психології. Він несе відповідальність за те, щоб професійно забезпечувався процес психічного розвитку учнів та основні психологічні умови, які найбільшою мірою сприяють цьому розвитку. У самому загальному вигляді ці умови можна представити так: 1) найбільш повна реалізація вікових можливостей і резервів розвитку (опора на сенситивні періоди, врахування актуального та потенційного розвитку тощо); 2) розвиток індивідуальних особливостей учнів в межах кожного вікового періоду у процесі навчання і виховання; 3) створення сприятливого психологічного клімату (у класі, школі, педколективі) з урахуванням специфіки спілкування і взаємин в молодшому, підлітковому і юнацькому віці.

Організаційний аспект включає створення дійової структури психологічної служби освіти. Психологічна служба освіти створюється як єдина система у масштабах міста, області, регіону, а в перспективі - всієї країни. Керівним органом психологічної служби освіти виступає відділ психологічної служби органів (або психолог управління освіти відповідного рівня). На загальнодержавному рівні відділ психологічної служби Міністерства освіти та науки України.

Структура психологічної служби освіти включає:

• науково-методичний центр практичної психології при Міністерстві освіти і науки;

• центри психологічної допомоги (центри психологічної допомоги і профорієнтації) при обласному (міському, районному) відділі освіти;

• районні (міські, обласні) кабінети психологічної служби у відповідному управлінні освіти;

• практичний психолог, що працює в освітній установі.

Центр психологічної служби освіти – головна організація, що керує діяльністю психологів, які працюють в освітніх установах і психологічних кабінетах. Центр відповідає за науково-методичне та науково-організаційне забезпечення цих служб, за професійний рівень психологів, що працюють в даних службах. У Центр можуть звертатися батьки, педагоги та інші працівники освіти.

Центр складається з двох основних відділів - індивідуальної допомоги і психологічного забезпечення освітніх установ.

Психологічні кабінети (відділи) при районних, обласних, міських (залежно від структури органів управління народної освіти у конкретному регіоні), відділах освіти ведуть безпосередню роботу з психологами освітніх установ, контролюють та організують їх діяльність, надають методичну і іншу професійну допомогу.

Досить широкий обсяг роботи у психологів, що працюють у відділах освіти (міських, районних): організація циклів лекцій для вчителів і батьків з метою їх психологічної освіти; проведення консультацій для вчителів і батьків, зацікавлення їх психологічними знаннями та надання інформаційної допомоги; здійснення поглибленої роботи в якому-небудь класі (залежно від запиту до психолога); допомога у підготовці і проведенні педагогічних консиліумів; організація постійно діючого семінару для вчителів з вікової та педагогічної психології, психології особистості і міжособистісних стосунків; формування психологічного “активу” з числа вчителів шкіл району; участь в наборах у перші класи з метою визначення готовності дітей до систематичного навчання у школі.

Психологи беруть участь у роботі медико-психолого-педагогічних комісій та комісій з справ неповнолітніх, а також консультують адміністрацію освітніх установ з соціально-психологічних проблем управління, створення оптимального соціально-психологічного клімату в педагогічному колективі і з інших питань професійної діяльності. У штат кабінету крім психологів повинні входити також соціальні працівники, педагог, лікар-психоневролог.

Практичний психолог, що працює у конкретному навчальному закладі (дитячому садку, загальноосвітній школі, гімназії, дитячому будинку і ін.) вивчає дітей і консультує вихователів, вчителів, адміністрацію освітньої установи, батьків з проблем навчання, виховання, і розвитку сприяє підвищенню їх психологічних знань, розв'язанню професійних проблем. Обов'язки і права психолога-практика регламентуються відповідними документами.

Основні напрями і види діяльності практичного психолога системи освіти

Для психологічної служби освіти характерні два напрями роботи: актуальний і перспективний. У межах актуального напряму обговорюються та вирішуються злободенні проблеми, пов'язані з конкретними труднощами у навчанні, вихованні і розвитку дітей, з порушеннями в їх поведінці, з труднощами у спілкуванні (в тій або іншій системі стосунків) тощо.

У межах перспективного напряму реалізовуються перспективні програми з урахуванням індивідуальних особливостей дитини, її потенційних можливостей для гармонічного розвитку і формування її психологічної готовності до творчого життя у суспільстві. Це можливо тільки за створення сприятливих психологічних умов для розвитку всіх і кожного.

Обидва напрями пов'язані між собою, впливають один на одного; але визначальнішими є все-таки перспективний напрям в досягненні цілей шкільної психологічної служби. При цьому надзвичайно важливим моментом є здійснення практичним психологом узгодженості початкової і кінцевої цілей діяльності щодо дитини.

На початковому етапі взаємодії шкільного психолога з дитиною визначається готовність дитини до систематичного навчання у школі. Розроблено і використовується багато програм комплексного обстеження дітей. Результати дозволяють знаходити оптимальні для даної дитини способи навчання та виховання.

На кінцевому етапі взаємодії психолога з школярем метою є сформованість його психологічної готовності до життєвого самовизначення, яке включає особистісне, соціальне і професійне, моральне і духовне самовизначення. Тут йдеться не про кінцеве самовизначення старшокласників, що вже відбулося, а саме про психологічну готовність до такого самовизначення, яка включає в себе: «а) сформованість на високому рівні психологічних особистісних утворень, передусім самосвідомості школярів; б) розвиток потреб, інтересів, мрій, ідеалів, намірів тощо, що забезпечують змістовну виповненість, внутрішнє багатство особистості, серед яких центральне місце займають духовні цінності, моральні самонастанови, часові перспективи і ціннісні орієнтації; в) становлення індивідуальності як результату розвитку та усвідомлення своїх здібностей та інтересів кожним старшокласником.

Робота практичного психолога в системі освіти здійснюється у наступних основних напрямах: психологічна освіта, психопрофілактика, психодіагностика, психокорекція і консультація.

Психологічна освіта спрямована на залучення дорослих і дітей до психологічних знань. Просвітницька діяльність психолога може здійснюватися в різній формі (лекції, бесіди, семінари, виставки, добір літератури і ін.). Основне значення просвітницької роботи полягає в ознайомленні суб’єктів освітнього процесу з сучасним станом психологічної науки, основними закономірностями та умовами психічного розвитку дитини. Просвітницька діяльність психолога спрямована на формування уявлення про практичну значущість психологічного знання і психологічної допомоги дитині, що розвивається, а також на побудову педагогічного процесу з урахуванням вікових та індивідуально-психологічних особливостей учнів.

Психопрофілактична робота спрямована на формування у педагогів, дітей, батьків або осіб, їх що замінюють, загальної психологічної культури, бажання використати психологічні знання в роботі з дітьми або в інтересах власного розвитку; створення умов для повноцінного розвитку дитини на кожному віковому етапі; своєчасне попередження порушень у психологічному та особистісному розвитку.

Виділяються три рівні психопрофілактики. Перший рівень - первинна профілактика, спрямована на дітей, що не мають значних емоційних, поведінкових і навчальних проблем. Другий рівень - вторинна профілактика, робота з дітьми “групи ризику”, у яких виявлено появу відповідних проблем. Третій рівень третинна профілактика в роботі з дітьми з яскраво вираженими та запущеними навчальними, поведінковими та особистісними проблемами. На цьому рівні власне профілактична діяльність здійснюється одночасно з корекційною.

Залежно від типу освітньої установи, в якій працює психолог, психопрофілактична робота включає в себе:

• адаптацію дітей до дитячого садка, рекомендації батькам або особам, які їх замінюють, з надання допомоги дітям в адаптаційний період;

• обстеження дітей при переході з старшої групи у підготовчу з метою виявлення їх готовності до навчання, підготовка для батьків або осіб, їх що замінюють, і вихователів рекомендацій з ліквідації можливих відставань і пропусків у підготовці до школи;

• визначення психологічної готовності до навчання у школі для оптимального вибору навчального закладу, раннього виявлення здібностей, відхилень у розвитку та їх корекції;

• підготовка спільно з вчителем програми індивідуальної роботи з тими дітьми, які у цьому мають потребу;

• проведення психологічного обстеження дітей при поступленні в установу інтернатного типу з метою створення максимально сприятливих умов для розвитку дітей і соціально-психологічної реабілітації;

• попередження у дітей психологічного перевантаження і невротичних зривів, зумовлених умовами їх життя, навчання та виховання;

• створення сприятливого психологічного мікроклімату у навчально-виховній установі через оптимізацію форм спілкування педагогів з дітьми, педагогів з колегами і батьками, консультування працівників установи з широкого кола проблем.

За професійно грамотного розв’язання завдань психологічної служби і дошкільний, і шкільний психолог займаються в основному, психопрофілактичною роботою. Але якщо на одному з вікових рівнів умови розвитку дитини порушуються, на наступному рівні основна увага зосереджується на корекційній, спеціально розвивальній работі.

Психодіагностична робота - психолого-педагогічне дослідження дітей протягом всього періоду дошкільного і шкільного дитинства, виявлення індивідуальних особливостей їх розвитку, визначення причин виявлених порушень психічного та особистісного розвитку.

Для реалізації цих завдань практичний психолог:

• у разі необхідності проводить психологічне обстеження дитини з метою визначення особливостей її психічного розвитку, відповідності розвитку віковим нормам;

• проводить вивчення психологічних особливостей дітей, їх інтересів, здібностей нахилів з метою ранньої діагностики обдарованості, забезпечення індивідуального підходу до кожної дитини, допомоги у професійному і життєвому самовизначенні;

• діагностує психологічні причини відхилень у психічному, зокрема, інтелектуальному та особистісному розвитку дітей різного віку, причини порушення поведінки, з'ясовує рівень оволодіння необхідними навичками і уміннями;

• проводить діагностику спілкування дітей з дорослими та однолітками, виявляє психологічні причини порушення спілкування.

Психодіагностична робота психолога передбачає проведення і вивчення практичного запиту і формулювання психологічної проблеми, вибір методу діагностики і проведення дослідження, а також постановку психологічного діагнозу. Заключним етапом роботи можна вважати формулювання практичних рекомендацій.

Розвивальна і психокорекційна робота спрямована на активний вплив практичного психолога на процес психічного розвитку і становлення, формування і розвитку особистості дитини. Для здійснення розвивальної і психокорекційної роботи практичний психолог розробляє і здійснює:

• програми, спрямовані на розвиток особистості з урахуванням завдань розвитку дитини на кожному віковому етапі;

• програми корекції, срямовані на подолання відхилень у психічному та

особитстісному розвитку;

- програми психологічної допомоги дітям і підліткам, що виявилися в екстремальних і критичних життєвих ситуаціях.

Програми розвивальної і психокорекційної роботи включають психологічну та педагогічну частини. Психологічна частина планується і здійснюється психологом. Педагогічна частина розробляється психологом спільно з педагогом, батьками або особами, їх що замінюють.

Розвивальна та корекційна робота може проводитися у процесі спеціальної роботи практичного психолога з окремими дітьми, з групами дітей, в руслі виховних заходів, з участю батьків, осіб, їх замінюючих, інших родичів дитини.

Психолого-педагогічна корекція здійснюється у тих випадках, коли відхилення та порушення не є наслідком органічного пораження центральної нервової системи або психічного захворювання.

Консультативна робота психолога спрямована на надання допомоги у розв'язанні людиною певних проблем. Напряму цієї діяльності:

• консультування адміністрації, педагогів, батьків, осіб, їх що замінюють, з проблем навчання, виховання і розвитку дітей;

• консультування дітей, батьків, осіб, їх що замінюють, з питань вибору освітнього закладу і програми навчання при вступ до школи, при переході з одного рівня на інший;

• консультування працівників установ інтернатного типу для дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків, з питань соціально-психологічної реабілітації дітей;

• проведення спільних консультацій для працівників виховних установ для дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків (школи-інтернати, дитячі будинки), педагогів шкіл, в яких навчаються ці діти, представників організацій, що беруть шефство над цими організаціями з метою забезпечення наступності в роботі з дітьми;

• проведення індивідуальних і групових консультацій дітей з проблем навчання, розвитку, життєвого і професійного самовизначення, взаємин з дорослими і однолітками, самовиховання та інші.;

• консультування адміністрації установи при складанні плану навчально-виховних заходів з врахуванням як вікових особливостей дітей, так і тих, що зумовлені організацією життя, навчання і виховання в кожній конкретній установі.