Основні етапи розвитку психолога-професіонала та «кризи розчарування»

Всупереч буденним уявленням, психологи відносяться до криз не просто з розумінням, але і з повагою. Відомий вислів Л. С. Виготского про те, що «якби криз не було, їх слід було б вигадати спеціально, інакше ніяк не можна пояснити розвиток особистості дитини», це стосується не тільки вікового розвитку людини, але і психологічного становлення професіонала.

При цьому кризи мають два основні можливі «результати»: 1) сприяти особистісному розвитку; 2) спричинити особистісну деградацію, коли людина не може справитися з своїми внутрішніми суперечностями, які буквально «роз'їдають» людину зсередини. А якщо до цього додаються і зовнішні несприятливі обставини, то криза взагалі може закінчитися сумно.

Таким чином, головне – навчитися вчасно виявляти кризи та керувати ними. Сама криза – це своєрідний шанс для людини стати кращою, а для професіонала – перейти на наступний етап свого розвитку, адже недаремно говорять, що кожен наступний етап розвитку повинен бути вистражданим (заслуженим) людиною. Й навпаки, якщо людина якимось чином незаслужено виявляється на наступному етапі свого розвитку, то за це звичайно доводиться розплачуватися і їй самій, і оточуючим її людям (родичам, колегам або клієнтам).

У плані професійного розвитку можна привести дотепне зауваження В. П. Зінченко: «Кожен етап повинен вичерпати себе, тоді він забезпечить сприятливі умови переходу до нового етапу та залишиться на все життя. Класична тупість урядовця пояснюється ігровою дистрофією в дитинстві».

Для майбутнього психолога проблема полягає в тому, щоб вміло використовувати енергію своєї кризи (кризи навчально-професійного розвитку) та спрямувакти її в конструктивне русло. Можливо, формування у себе такого вміння є для студента-психолога навіть більш важливим результатом навчання на психологічному факультеті, ніж всі знання і решта вмінь, разом взяті. Хоч формально результат навчання виражається в екзаменаційних оцінках, складених заліках, одержаних балах, захищених курсових, дипломних, кваліфікаційних роботах.

Ще більш цікавим варіантом розгляду кризи професіонального розвитку є не просто використвання енергії кризи, але і постійний пошук для себе складних проблем, які треба якось вирішувати, тобто своєрідна побудова, проектування, планування криз або, якщо сказати по-іншому, «побудова» для себе «шансів професійного розвитку, а не просто «очікування» цих «шансів». Як відомо, творчу людину якраз і характеризує постійна неспокійність, коли вона весь час шукає все нові й нові (все більш і більш цікаві) проблеми і, саме вирішуючи їх, по-справжньому реалізує і розвиває свій творчий потенціал. Але чи всі студенти-психологи готові до такої навчально-професійної творчості? А якщо ні, то чи потрібно себе обманювати і, таким чином, суттєво ускладнювати собі життя? Але в тому-то і краса навчання у вищому навчальному закладі, що студент сам повинен приймати рішення щодо подолання чи неподолання чергової кризи, а також відносно пошуку для себе все нових і нових проблем.

Самі кризи професійного становлення можна розглядати і як постійні розчарування (кризи розчарування) у різних аспектах свого навчання і майбутньої професійної діяльності. Але найхворобливішим разочаруванням стає розчарування в самому собі, невпевненість студента в тому, що він правильно вибрав професію, що з нього вийде справжній професіонал та ін. По суті, це той самий шанс для особистого розвитку майбутнього фахівця, якого і треба використовувати по-справжньому.

Як відзначають самі дослідники професійного розвитку (Е.Ф.Зеєр, Б.Ліверхуд), саме зміна Я-концепції, зміна (або перебудова) ієрархії життєвих і професійних цінностей лежать в основі багатьох криз професійного становлення. Але як непросто переглядати ті цінності і сенси, які ще зовсім недавно здавалися такими важливими і грунтовними. Слід зауважити, що майже кожній молодій людині (і молодому фахівцю), тією чи іншою мірою доводиться мати ці хворобливі переживання.

Нерідко молоді фахівці відчайдушно чинять опір перспективі змінити вже встановлені погляди про навколишній світ, про свою професію і, головне - про самого себе, про своє місце у цьому світі і у цій професії. Найкращим захистом від такої перспективи є розчарування не в самому собі, а в навколишньому світі, включаючи і розчарування у своїй професії, і у своєму навчальному закладі (в своїй альма матері).

Умовно можна виділити приблизно наступні варіанти захистів-розчарувань:

1. Розчарування у своїх колись улюблених викладачах (на якомусь етапі студент раптом з'ясовує для себе, що викладач – це теж звичайна людина, із звичайним набором слабкостей і недоліків). Хоч на перших курсах навчання багато студентів бачать (дуже хочуть бачити) зразок досконалості і приклад для наслідування

2. Розчарування у предметі, що вивчається (в окремих психологічних дисциплінах або у всій психології відразу). Раптом студент збагне для себе, що психологія, з якою він познайомився з популярних книг або телепередач, насправді виявляється не такою захоплююче-розважальною і взагалі нецікавою.

3. Розчарування у свому навчальному закладі, коли студент раптом дізнається, що в інших закладах і викладачі кращі (солідніші і цікавіші), і бібліотеки кращі, і побут організований цікавіше, і спортивні змагання, і стажування за кордоном, і КВК, і дівча-хлопці симпатичніші тощо. По-своєму студент може виявитися правим, але, як відомо, «добре там, де нас немає». А творча позиція студента могла б виявитися в тому, що якісь проблеми, наприклад, пов'язані з організацією дозвілля і розваг, можна вирішити і своїми, власними силами.

4. Розчарування у перспективах своєї наступної роботи. Студент раптом зрозумів, що, швидше за все, він не зможе добре і вигідно влаштуватися за фахом або що йому довго доведеться задовольнятися дуже низьким заробітком, адже, як відомо, психологи багато не заробляють, особливо в умовах ринкової економіки.

У зв'язку з цим доречно привести вислів одного зарубіжного економіста і соціолога, Людвіга фон Мізеса, який, розмірковуючи про цінності і переваги ринкової економіки, відверто пояснює: «Якщо ви віддаєте перевагу не багатству, якого могли б добитися, торгуючи одягом або займаючись професійним боксом, задоволення від занять поезією або філософією, – ваше право. Але тоді, природно, ви не заробите стільки, скільки заробить той, хто служитиме більшості, бо такий закон економічної демократії ринку».

Але оскільки психологія, як і філософія з поезією, відноситься до творчих (і навіть благородних) видів діяльності, то даний вислів Людвіга фон Мізеса цілком можна застосувати і до роботи багатьох психологів. Хоч, звичайно ж, мало заробляти є образливо, і якщо психолог ображається із цього приводу, то з відчуттям власної гідності у нього все в порядку. Ну, а якщо гідність студента-психолога або молодого фахівця підказує йому, що гроші все-таки важливіше, то він може подумати і про професійний бокс, і про торгівлю одягом, і про інші прибуткові заняття.

Грунтуючись на спостереженнях за студентами і досвідченими фахівцями, ми можемо умовно виділити наступні етапи професійного становлення психологів:

1. Захоплено-романтичний, коли до серйозних розчарувань психолог ще просто не «доріс». Це по-своєму прекрасний та навіть необхідний для подальшого розвитку етап – це своєрідна «основа», емоційний «тил», який створює особливу, незабутню атмосферу першого знайомства з психологією.

2. Етап самоствердження, коли скоріше хочеться «дізнатись про що-небудь отаке» або оволодіти якою-небудь «екзотичною методикою». Теж дуже важливий та необхідний етап – це основа майбутньої професійної гордості і відчуття власної професійної гідності.

3. Перші розчарування, а вони будуть і в майбутньому. Це найвідповідальніші етапи. Оскільки тут розв'язується основне завдання: навчиться студент-психолог долати ці кризи розчарування або вони просто зламають його. Нагадаємо, що найважливішою умовою подолання таких криз є пошук нових особистих значень у вивченні і в подальшій роботі.

4. Спроби самостійного вирішення деяких психологічних проблем (теоретичних або практичних) з використванням вже відомих технологій та методів. Закінчується цей етап поступовим накопиченням негативного досвіду використання цих технологій і спробами працювати якось інакше (початок справжньої професійної творчості і формування свого індивідуального стилю діяльності).

5. Перші серйозні спроби працювати по-новому. Часто ці спроби також закінчуються розчаруванням в собі і прагненням все-таки довести свої ідеї до досконалості. Нерідко на цьому етапі наступає цікаве прозріння: студент раптом збагне, що для творчої роботи та імпровізації у своїй праці виявляється необхідним добре знання психологічної теорії та методології.

6. Звернення до теоретичних і методологічних основ психології, що на етапі навчання у ВНЗ у багатьох студентів звичайно викликає відверту алергію.

7. На основі оновленої теоретичної та методологічної бази виникає імпровізація і професійна творчість, у якій органічно поєднуються теорія і практика, наука і мистецтво.

Звичайно, що далеко не всі психологи переходять «повний цикл» такого розвитку, багато з них просто застрягає на якихось етапах зупиняючись у своєму професійному розвитку. Наприклад, психолог зупинився у своєму розвитку на захоплено-романтичному етапі (в якомусь значенні таким психологам навіть можна позаздрити, оскільки тут бачиться в рожевому світлі і, відсутні будь-які розчарування). Такі психологи можуть приносити навіть певну користь, бо вони усюди стверджуватимуть віру у всесилля психологічної науки і практики. З ними легко та упевнено відчувають різні клієнти, замовники та навіть ті психологи, які болісно долають свої кризи професійного розвитку, оскільки захоплено-романтичний настрій – цей, перш за все, настрій оптимізму і легкості, якого багатьом так не вистачає (у тому числі і серйозним психологам-професіоналам). У жодному випадку їх не можна засуджувати, бо вони знайшли для себе певний сенс у своїй роботі та їм просто немає потреби шукати якісь складніші та ризиковані сенси. Мабуть, з часом вони продовжать свій творчий пошук, а може, і не продовжать – це їх право вибору.

Нарешті, можна позначити ще одну можливу лінію професійного розвитку психологів – поступова зміна основного акценту на тих або інших предметах своєї діяльності. Умовно можна виділити наступні основні етапи в зміні основних акцентів в пошуку головного предмету своєї діяльності:

На початковому етапі це орієнтація на наявні традиційні проблеми психології (для психологів-теоретиків) або на проблеми клієнтів психологічних служб. Головне тут – показати свою здатність вирішувати ці проблеми і, таким чином, доводити свою корисність для оточуючих. Звичайно тут основна увага приділяється пізнанню різних психолюгічних реальностей, що часто сприймаються як об'єктивні реальності, тобто незалежні від суб'єктивної і світоглядної позиції самого психолога. На цьому етапі свого розвитку психолог не любить міркувати про моральність і професійну совість або розуміє цю совість дуже спрощено (не нашкодь, не скривдь клієнта, не підтасовуй об'єктивні факти та ін.).

На другому етапі поступово приходить розуміння того, що багато в чому ефективність досліджень або ефективність практичної допомоги залежить від методів дослідження. На цьому етапі поступово відбувається зміщення основної уваги із психологічних реальностей (з об'єктів дослідження і клієнтів) на самі методи. При цьому психолог все більше задумується не просто про пошук і використання методів, але й про їх модифікацію та навіть про їх самостійне проектування. Тут засвоюється принцип: які методи – такі й результати. У результаті професійна діяльність зорієнтовується на розв’язання дослідницьких або практичних проблем, тобто на інтереси того ж клієнта, але основні акценти все-таки змінюється. Більш того, на цьому етапі психолог починає розуміти, що й самі результати (істина) теж багато в чому залежать від методів, які використовуються, тобто психологічна реальність вже не постає чисто об'єктивною і ні від чого не залежною.

На третьому етапі у своїй роботі психолог поступово, набираючись досвіду, все більше спирається на свою власну інтуїцію і світоглядну позицію, яка стає важливішою, ніж самі методи дослідження чи практичної допомоги клієнту. Недаремно Е. А. Клімов писав, що методика – це «сукупність зовнішніх засобів професійної діяльності психолога», доповнена професійною майстерністю того, хто цю методику застосовує». Але окрім професійної майстерності, важливу роль відіграє загальнокультурний рівень, духовність та моральність професіонала, що особливо важливо саме в гуманітарних професіях, до яких відноситься і психологія. На даному етапі психолог все більше задумується над своєю особистістю, про те, яким чином його особистість зумовлює ефективність праці і як зворотнім чином впливає професійна діяльність на розвиток особистості. При цьому все більше і більше його починає хвилювати проблема сенсу своєї професійної діятельності, що є стрижнем особистого і професійного розвитку.

Нарешті, на четвертому етапі психолог все більше осмислює свою «місію», своє призначення і життєве покликання. Не тільки конкретні методи роботи, але і вся професійна діяльність розглядаються лише як засіб здійснення цієї місії. Тут професіонал фактично переростає традиційні межі своєї професії і прагне вже не просто розв’язувати конкретні проблеми, але і внести свій внесок у розвиток інших людей, груп, нації, загальнолюдську культуру. Саме так він починає ставитися до своєї діяльності з конкретними клієнтами, розглядаючи навіть «найдрібніші та «незначні» свої справи» як внесок у суспільний прогрес. Як пише В.Е.Чудновський, «проблема сенсу життя – це перш за все проблема якості життя, а не його маштабу».

Виділені етапи становлення психолога-професіонала співвідносяться з етапами розвитку внутрішньонаукової рефлексії: від онтологізму, зорієнтованого на пізнання об'єктивної істини, до гносеологізму, зорієнтованого на пізнання засобів пізнання, до методологізму, зорієнтованого вже на творення (і навіть «індустрію») цих засобів. Безумовно, у професійному розвитку практичного психолога завжди є щось загальне, але є й індивідуально неповторне.