4. Особливості побудови взаємостосунків студента-психолога ї з викладачами та адміністрацією факультету

У сучасних реальних умовах у взаємостосунках викладачів із студентами-психологами останнім важливо зрозуміти головну ідею - не чекати, поки викладачі спочатку «сподобаються» студентам, а потім самі «запропонують що-небудь цікаве» та «організують спільну діяльність». Якщо серйозно, то, звичайно, викладачі повинні все це зробити, зробити «перший крок» назустріч студенту. Але не всі викладачі готові на такий «перший крок», і тоді самі студенти повинні поступово узяти на себе ініціативу у цьому питанні. Для майбутніх психологів дуже важливо навчитися, не чекати, що їх хтось «розважатиме» або «організовуватиме», а самим проявляти ініціативу.

Тут виходить «замкнуте коло»: студенти поступили на психологічний факультет з надією, що їх всьому цьому навчать, а тут пропонується не «чекати» і самим показувати свої «організаторські і «комунікативні» здібності». Це один з парадоксів підготовки студентів-психологів. Врешті-решт, студенти ж прийшли саме на психологічне відділення, значить, якась внутрішня готовність до роботи з людьми у них вже повинна бути. Звичайно, офіційно саме викладачі та адміністрація факультету повинні виступати «ініціатором» побудови взаємин із студентами.

Через вічний брак часу (унаслідок необхідності постійно заробляти гроші) стало набагато менше студентських вечорів творчості, в яких брали активну участь і викладачі. Все це вимагає пошуку нових підходів в організації реальних (а не формальних) взаємин студентів-психологів зі своїми викладачами.

Можна виділити наступні проблемні моменти, що виникають у побудові таких стосунків:

1. Проблема поєднання ролей викладача, коли він може сприйматися студентами у різних своїх «іпостасях», що породжує плутанину та деяку невизначеність у стосунках. Можна виділити приблизно наступні такі ролеві позиції («іпостасі») викладача психології:

1) викладач - фахівець у своїй сфері. Тут не бажана крайня позиція, що не передбачає ніякого неформального (людського) спілкування. Хоча поспілкуватися із справжнім фахівцем для будь-якого студента б було дуже корисно;

2) викладач - вірний друг. Тут може виникнути проблема надмірного скорочення соціальної дистанції між викладачем і студентом, коли викладача взагалі перестануть сприймати як «фахівця», що, наприклад, трапляється в деяких сім'ях психологів, лікарів і педагогів: рідні їх не сприймають як «професіоналів» (з цієї причини не рекомендується лікувати або консультувати рідних і близьких. Хоча студент-психолог так потребує доброзичливого і «все розуміючого старшого друга»;

3) «викладач-психотерапевт: деякі студенти вважають, що раз викладач володіє технікою психотерапевтичної допомоги, значить він зобов'язаний вирішувати їх молодіжні проблеми або проблеми їх знайомих. Іноді викладач сам погоджується взяти на себе таку роль, але часто потім шкодує про це. Хоча деяким студентам психотерапевтична допомога викладачів іноді допомагає, але завдання викладача - інше, мабуть, навіть складніша, ніж психотерапія, що традиційно розуміється;

4) викладач - приклад для наслідування у всьому. Це не найскладніша позиція. Але студент дуже сильно переживає, коли раптом дізнається, що улюблений та шанований ним викладач в чомусь необізнаний, а то й має особистісні вади. Це може стати причиною чергової «кризи розчарування» у професійному розвитку вразливого студента і невідомо чим така криза може закінчитися. На самого викладача це накладає особливу відповідальність, адже дуже важко бути «ідеальним» і «зразковим», та ще коли за тобою уважно спостерігають обожнюючі і такі довірливі очі студента (або студентки). В студентських аудиторіях таке «обожнювання» звичайно не залишається непоміченим, що може стати причиною різних пліток і підозр. Для самого викладача це досить небезпечні ігри, але в даному випадку йдеться про студента - про можливу його переоцінку викладача як особистості і відповідних труднощів.

5) викладач - об'єкт насмішок. І школярі, і студенти часто мають задоволення в тому, що «перемивають кісточки» своїм вчителям і викладачам. Це нормальне явище. Це одна з форм осмислення того, чи «справжня особистість» проводить з ними заняття. А для молодої людини, що самовизначається, дуже важливий особистий приклад старшої людини (вчителя, викладача). Інша річ, що іноді такі обговорення своїх викладачів приймають грубу форму і навіть переносяться в реальне спілкування з таким викладачем. Звичайно, що грубі насмішки і причіпки часто стосуються викладачів, які цього хоч частково заслуговують (злі, некомпетентні, які дозволяють собі приходити на заняття «веселими»). І навпаки, до викладачів, які по-своєму люблять студентів і знають свій предмет, ставлення звичайно найдобріше, навіть не дивлячись на їх явні недоліки поведінки або одягу. Студентські анекдоти про викладачів сприймаються багатьма викладачами без особливих образ і навіть з вдячністю (“раз про мене анекдот придумали, значить я увійшов до історії факультету”). Але найпрезирливіше ставлення у студентів (і у школярів) до викладачів, про яких можна сказати, що вони «ніякі» (їм не цікаві ні студенти з їх проблемами, ні курс, який вони читають, вони самі собі не цікаві).

6) викладач-поліцейський. Студентам з їх неорганізованим вільним часом іноді потрібен строгий старший наставник, особливо, коли студент живе в гуртожитку і його нікому контролювати. Але студент все-таки вже доросла людина, і найголовніше для нього - швидше навчитися бути справжнім дорослим, а за постійного контролю і опіки це зробити дуже складно. І проте, деякі студенти з радістю сприймають таких «викладачів-поліцейських».

Для самого викладача тут виникає небезпечна в педагогічному плані ситуація, коли він замість того, щоб сприяти формуванню справжнього суб'єкта навчальної діяльності, спрощує для себе завдання і фактично перетворює студента на об'єкт зайвої опіки і контролю. Для майбутнього професіонала-психолога це явно «ведмежа послуга». Але якщо навіть студент усвідомлює небажаність такого до себе ставлення (надмірної опіки), то йому зовсім не обов'язково йти на відкритий конфлікт з викладачем. Як майбутній фахівець (у тому числі, як майбутній майстер врегулювання конфліктних ситуацій), він повинен сприймати все спокійно та навіть «терапевтично», а з «викладачем-поліцейським» триматися з гідністю, одночасно в чомусь навіть підіграваючи йому. Головне, щоб студент усвідомив ситуацію і контролював її.

2. Проблема незгоди з викладачем. Цілком можливі ситуації, коли студент вважає, що викладач не «правий», виказуючи на своїх лекціях якісь думки. По-перше, кожний, у тому числі і викладач ВНЗ, має право на свій погляд, навіть якщо він не співпадає з думкою деяких його колег-психологів або навіть з точкою зору офіційної пропаганди на гострі суспільні проблеми. По-друге студент, як самостійно думаючий суб'єкт навчальної діяльності, також може мати свою наукову або світоглядну позицію.

По-третє, у викладача все-таки є фактична перевага: саме він веде заняття, тому йому і належить «право першого голосу». Але якщо викладач - коректний фахівець, то він все-таки повинен дати незгідному з ним студенту хоча б стисло викласти свій погляд або сам заявити перед аудиторією іншу позицію студента. Але робити це краще або на перерві, або на окремому семінарі, коли з'явиться щаслива можливість порівняти та обговорити різні позиції, або на іншому занятті, заздалегідь підготувавшися у відповідь до реакції на зауваження студента. На жаль, головним часто стає не зміст обговорюваної проблеми, а різні супроводжуючі їх моменти.

3. Проблема рівноправної дискусії студента з викладачем. Цілком можливі ситуації, коли студент в якихось питанням розбирається краще за свого викладача-вчителя. Тому абсолютно природні і взаємно корисні і дискусії, і гострі суперечки. Але головне правило тут - попередня підготовка до таких суперечок і дискусій. Наукова суперечка, на відміну від «милого базікання» або суперечки неуків, повинна проходити тільки на основі логічно збудованих і перевірених аргументів, а також на основі взаємоповаги дискутантів. Однією з форм підготовки студента до такої суперечки є «внутрішній діалог» з викладачем. Початком коректної дискусії студента з викладачем є грамотно сформульоване запитання до викладача, а також чітко позначена власна позиція студента, щоб було зрозуміло, що студент зрозумів думку викладача і сам знає, в чому саме він з ним не згоден.

4. Проблема пошуку студентом наукового керівника. Іноді пошук доброго керівника може стати основою майбутньої успішної наукової кар'єри студента. Але часто надії на це не виправдовуються. У цьому пошуку студент часто робить такі основні помилки:

1) орієнтація тільки на модних і популярних викладачів (проблема в тому, що у них достатньо багато охочих стати їх учнями і у них просто не вистачає часу, щоб по-справжньому займатися зі всіма; крім того, такі популярні викладачі нерідко стають дуже зарозумілими та самі починають визначати для себе «улюбленців» і «безперспективних», а то і просто «знедолених»);

2) орієнтація на добрих і приємних у спілкуванні викладачів, а не на тих, хто високо компетентний в даній проблемі (в темі дипломника);

3) орієнтація на викладачів, що сильно захоплені своїми науковими проблемами і мало уваги приділяючих турботам і проблемам самих студентів; правда, якщо студент - достатньо самостійний починаючий дослідник, то йому набагато простіше буде знайти взаєморозуміння з таким викладачем, і викладач приділятиме час хоча б на обговорення змістовних проблемних питань диплому, а питання, пов'язані з оформленням і іншими «бюрократичними формальностями», студент повинен вже вирішувати сам;

4) вибір наукового керівника як можливого «психотерапевта» і «няньки» — в більшості випадків викладачі це не люблять, хоч іноді студент знаходить те, чого шукає; на жаль, у цьому випадку із студента, «опікуваного» таким «керівником», швидше за все, не вийде справжнього самостійного дослідника.

5. Проблема поєднання формальних і неформальних стосунків між викладачами і студентами. У стосунках «студент — викладач» надзвичайно важливо дотримуватись дистанції. Ми не маємо на увазі, що спілкування між ними повинно обмежуватися офіційним спілкуванням на навчальних заняттях, навпаки, студент має право бачити у викладачі людину, що ставиться до нього особистісно, неформально, з готовністю допомогти - і не тільки в навчальному плані. Разом з тим добрі людські стосунки, що виникають між студентом і викладачем, не повинні впливати на їх стосунки у навчальному процесі, наприклад, не повинні впливати на вимогливість викладача щодо критеріїв оцінки навчальної роботи цього студента, а це, у свою чергу, не повинно викликати у студента образи. Це - різні сфери спілкування: як двох людей, студент і викладач, що спілкуються на міжособистсному рівні, а власне як студент і викладач - на міжгруповому (тобто вони виступають як представники різних груп, у кожної з яких свої завдання).

6. Проблема «наведення порядку» у ВНЗ з боку студентів в їх стосунках з адміністрацією. Основні проблеми зводяться до кращої організації навчального процесу та побуту студентів. Студент може виказувати свої претензії з приводу невдало складеного розкладу, «поганих викладачів», застарілого дослідницького устаткування і технічних засобів навчання, обмежень їх прав тощо. Часто такі претензії студентів, та ще у вигляді колективних скарг і виступів, перетворюються у справжні конфлікти. Іноді претензії студентів до адміністрації і навчальної частини саме психологічного факультету можуть бути зв'язані з тим, що студент, що сприймає психологію як науку про «астральні матерії», не задовольняє своїх екзотичних інтересів. Про це спеціально доводиться говорити, оскільки деякі «найнастирніші студенти» не хочуть змиритися з тим, що їх вельми неординарні інтереси не знаходять розуміння з боку викладачів, що може навіть послужити причиною відсіву таких студентів. Тому головна проблема для студента, що з'ясовує свої відносини з адміністрацією, - це зрозуміти для себе, що важливіше – “навести порядок” у ВНЗ (з врахуванням того, що це «вічна проблема») або ж отримати якісну освіту (залучитися до наукового методу пізнання) та отримати диплом (формальна, але дуже важлива для майбутнього професіонала мета). Втім, студент, поза сумнівом, має право на те, щоб обговорити з адміністрацією існуючий стан справ, але це повинно бути конструктивно, а не огульно-критично, як часто відбувається. Причому, багато претензій до керівництва психологічних вузів можуть бути просто несправедливими. Це вимагає і від студентів, і від викладачів прагнення до взаєморозуміння і виявлення реальних можливостей позитивної зміни ситуації.

7. Проблема навчальної дисципліни і етикету (правил поведінки) в конкретному ВНЗ. Студент звичайно порівнює свій навчальний заклад з іншими ВНЗ, особливо його хвилюють реальні правила взаємин, що складаються між самими викладачами, між викладачами і адміністрацією, між викладачами і студентами, нарешті, стосунки між самими студентами. Осмислюючий ці правила студент нерідко приходить до висновку, що в чомусь в його «рідному закладі» стосунки «гірші», ніж в інших ВНЗ (про це студенти дізнаються від інших студентів або із засобів масової інформації). На формування професійної самосвідомості і просто на уявлення про себе як про сту дента «доброго вузу». Зокрема, це може стосуватися питань навчальної дисципліни. Ряд ВНЗ культивує так звані «вільні відвідування», що популярні серед студентів; в інших -дотримуються правил обов'язкових відвідувань всіх занять (окрім, зрозуміло, відсутності з поважних причин).

Як же доцільно студенту, з нашої точки зору, до цього відноситися? Зрозуміло, робота на навчальних заняттях - серйозна праця. Набагато привабливіше ходити на ті заняття, які студенту уявляються більш цікавими і потрібними. Варто пам'ятати, проте, що навчальні плани розробляються професіоналами, і має сенс довіритися їм відносно підбору навчальних дисциплін - сам студент за великим рахунком до таких оцінок не готовий, він мимоволі суб'єктивний. Крім того, як показує практика, далеко не всі студенти використовують вільний час за «вільних відвідувань» для самостійної роботи. Дуже вже багато спокус зайнятися чимось привабливішим, ніж навчання. Оскільки ВНЗ ставить завдання якісної підготовки професіонала (а зовсім не вигнання недбайливих студентів), обов'язкові відвідування відносно багатьох студентів виявляються важливим заходом, що дозволяє цю підготовку вести. Звичайно, є студенти, здібні до самостійної роботи; якщо така діяьність виявляється більш продуктивною, вони можуть поставити питання про індивідуальний план занять (що не означає можливості не відвідувати заняття взагалі: наприклад, лабораторні заняття, обов’язкові для відвідування. Іноді студенти мотивують свою відсутність на заняттях у того чи іншого викладача тим, що він «нецікаво» викладає матеріал. Зрозуміло, викладачі різні, і, поза сумнівом, це може бути приводом для обговорення. Проте варто розрізняти змістовність матеріалу і цікавість його викладання. Трапляється, що друге реалізується за рахунок першого.

8. Проблема міри взаємної відповідальності студентів і адміністрації за підтримку елементарного порядку у ВНЗ, естетичне оформлення навчальних аудиторій і різних приміщень і т.д. Часто можна спостерігати, як після занять в аудиторіях багато сміття, хоча на наступному за розкладом занятті у цій же аудиторії займатиметься інша група. Іноді бруд і безлад, що панує у ВНЗ, просто вражають іноземних гостей. Адже це теж елемент відчуття власної гідності, яка часто не формується у студентів.