5. Основні етичні принципи в роботі психолога

Умовно можна виділити два основні рівні етичних принципів. По-перше, очевидні (самоочевидні), і навіть в чомусь «банальні принципи», типу не «кричи на клієнта», не «бий клієнта», не «плюй в клієнта», не «нанось йому ран» і т.д. Такого роду правила є самі собою розуміючими, але, на жаль, іноді і вони порушуються. Наприклад, психолог-консультант невиправдано ображає клієнта, доводячи його до істерики, або використовує в деяких випадках абсолютно не адекватні методи (був випадок, коли один вельми «солідний фахівець» у профконсультації під виглядом «інновацій» застосував метод акупунктури, та ще в затемненій кімнаті, при свічках і з напівоголеним тілом приголомшеного підлітка). Тому виділення такого «самоочевидного рівня» все-таки правомірне. По-друге, це професійні етичні принципи. У психології на сьогоднішній день немає єдиної, загальновизнаної системи етичних принципів, хоч спроби створення таких систем неодноразово робилися і робляться. На підставі аналізу та узагальнення різних етичних систем можна виділити найбільш часто згадувані етичні принципи.

1. Не нашкодь! Стосовно багатьох напрямів практичної психології цей принцип відноситься швидше до очевидного рівня, це як саме собою зрозуміло. Було б дивним, якби профконсультанти робили звіт за свою роботу тим, скільком людям вони не «нашкодили». Оскільки професійне самовизначення по суті своїй конструктивне, на відміну від психіатрії і психотерапії, де успіхом вважається навіть стабілізація захворювання, то для профконсультанта можна було б позначити даний принцип трохи інакше: зроби краще.

2. Не оцінюй! Оскільки взагалі без оцінок (у тому числі і позитивних) працювати неможливо, іноді цей принцип уточнюють: не «навішуй ярликів»! Але можна було б сказати ще простіше: не вимовляй негативних оцінок вголос! А ще краще так організувати роботу, щоб на якомусь її етапі сам клієнт, «прозрів» і почав розказувати про свої недоліки, а психолог-консультант ще б і пояснював йому, що, мовляв, не «все так вже і погано».

3. Приймай людину такою, якою вона є. Цей принцип все-таки потребує особливого коментаря. Л. А. Петровська, аналізуючи підходи К. Роджерса, пише: «Коли у Роджерса йдеться про таку установку терапевта, як «безумовне позитивне прийняття», слід мати на увазі, що вона стосується відчуттів «клієнта» і зовсім не передбачає схвалення всієї його поведінки. Йдеться про визнання права клієнта на будь-яку завгодно гамму власних відчуттів без ризику втратити пошана психолога, терапевта». При цьому людина (клієнт) може володіти справді огидними якостями і «безумовне позитивне ухвалення» такого клієнта виглядало б просто самообманом (в К. Роджерса, тому і сказано — «не передбачає схвалення всієї її поведінки»). Щоб уникнути непорозумінь і спекуляцій у «тлумаченні», цей принцип слід дещо переформулювати: «Психолог зобов'язаний зрозуміти кожного клієнта», що довірився йому.

Крім того, деякі відомі психотерапевти, наприклад, В. Франкл, все-таки закликають допомагати людині в «самотрансцендентній», тобто забезпечувати для нього умови «виходу за межі самого себе», а не просто залишатися таким, яким вона вже є. «Якщо ми прийматимемо людей такими, які вони є, ми зробимо їх гіршими, — говорить В. Франкл. Якщо ми поводитимемося з ними як з тими, ким вони хочуть бути, то ми приведемо їх туди, куди їх слід привести». Вся логотерапія зорієнтована на це «бути - могти». Як видно, проблема «прийняття» і розуміння іншої людини не так вже і проста.

4. Дотримуйся професійної таємниці (принцип конфіденційності). Але і цей принцип не слід розуміти буквально. Наприклад, в умовах роботи психолога у школі все-таки доводиться повідомляти якісь результати своєї роботи (найзагальнішого плану) адміністрації, яка також має право знати, що саме робить психолог з ввіреними їй (адміністрації) учнями. Проте категорично забороняється повідомляти відомості про школярів, які можуть завдати їм хоч якої-небудь шкоди, навіть тоді, коли самі школярі заявлятимуть, що їм «все одно, що про них розказуватимуть». Але щоб з’ясувати, що може завдати шкоди клієнту і що не завдасть йому шкоди, потрібен досвід і професійне «чуття».

5. Поважай своїх колег по роботі, їх право на професійну творчість і самостійний вибір методів роботи. Критика і дискусії повинні проводитися аргументовано, тактовно і конструктивно. Ідеальний варіант конструктивної критики - допомогти своєму колезі зробити з поки що недосконалої нової методики (або психолого-педагогічного прийому) щось ефективне і цікаве. Але на це не кожен здатний, оскільки у цьому випадку доведеться подолати в собі заздрість щодо того, хто «наважився творити», а також вийти за межі існуючих стереотипів роботи і навіть у поки що слабій ідеї зуміти побачити перспективні моменти.

6. Не з'ясовуй стосунки з колегами по роботі у присутності клієнтів чи учнів. Звичайно, якщо таке з'ясування проводиться з Вами у грубій формі, то клієнт (учень, студент) зрозуміє, що Вас ображали, але і довіра до Вас також може дещо знизитися, оскільки Ви допускаєте щодо себе таке ставлення. У будь-якому випадку насамперед слід відвести свого колегу з очей клієнта в інше приміщення.

7. Принцип професійної компетентності: не передавай складні психологічні методики непідготовленим фахівцям і сам не використовуй методики, якими не володієш належним рівнем. Якщо ж виникає необхідність підключити до своєї роботи колег-суміжників (зацікавлених педагогів, соціальних працівників і ін.), то психолог повинен підготувати їх до самостійного використання деяких своїх методів і повністю відповідати за коректність їх використання в роботі.

8. Дотримуйся міри взаємного одкровення з клієнтом, не дозволяй йому розказувати про себе найпотаємніші свої таємниці (у кожної людини завжди повинен залишатися хоч невеликий тайничок душі, неприступний нікому), а також сам зберігай деяку дистанцію з клієнтом, інакше можна втратити його пошану та довіру.

9. Не віднімай у клієнта права самому відповідати за свої права і вчинки. Найважливішою метою психологічної допомоги є не просто розв’язання конкретної проблеми клієнта, але прагнення сформувати у нього здібності і відчуття відповідальності за свою долю. Тільки у тому випадку, коли клієнт явно не готовий до такої відповідальності (або психолог усвідомлює, що він сам не готовий у цьому допомогти даному клієнту), то тільки тоді психологу доведеться взяти основну відповідальність за прийняття рішення на себе. Але і ця відповідальність реально не замінює відповідальність самої людини за своє життя. Адже не психологу ж доведеться «тримати відповідь перед Самим Господом Богом» або перед Своєю Совістю.

10. Не виставляй свої знання напоказ, прагни допомагати клієнту спочатку самостійно формулювати ті або інші положення і висновки. Конкретно цей принцип може виявлятися хоча б в тому, що психолог повинен замовкати кожного разу, коли клієнт схоче щось сказати, навіть тоді, коли сам психолог «ще не договорив», і навіть тоді, коли клієнт хоче сказати «якусь нісенітницю».

11. Не дезінформуй клієнта. Іноді психолог заради «збереження честі мундира» або ради «підтримки свого «іміджу» говорить про те, чого сам не знає, боїться признатися в раніше сказаній неправді тощо. Це може призвести до схвалення клієнтом невірних рішень і сильно ускладнити для нього життя. Якщо умови експерименту вимагають дезінформації або обману досліджуваного, психолог повинен переконатися в тому, що це не приведе до скільки-небудь тривалого збитку для учасників дослідження, і у будь-якому випадку експериментальний характер і необхідність обману повинні бути розкриті по закінченні експериментальної програми». Але в психологічному консультуванні виникають ситуації, коли «відверта правда» (наприклад, «правда, сказана в очі») можуть сильно травмувати клієнта та ускладнити для нього життєву ситуацію. Даний принцип (відмова від дезінформації клієнта) вступає в деяку суперечність з іншими важливими принципами, наприклад, з принципом не «нашкодь!», або з принципом не «оцінюй клієнта!» (Не «навішуй на клієнта ярликів!»). Даний принцип перекликається з іншим принципом: Не «обманюй клієнта».

12. Принцип добровільної участі клієнта у психологічних процедурах. Повна реалізація даного принципу в умовах школи може привести до того, що значна частина учнів просто не приходитиме на психологічні і профорієнтаційні заняття психолога. Тому даний принцип можна поточнити: поєднуй принцип добровільності (у проведенні індивідуальних профконсультацій, особистих опитувальників, ігрових і психотерапевтичних форм роботи) з принципом обов'язковості (у проведенні загальних семінарів і лекційних форм роботи). Для самих школярів менше сумнівів з приводу того, куди «можна не ходити», а де «треба бути обов'язково». Природно, що у консультуванні дорослих клієнтів принцип добровільності повинен реалізовуватися більш повно (за винятком випадків обов'язкового проходження співбесіди з профконсультантом, де у клієнта також залишається право добровільно вибирати той або інший ступінь відвертості і глибини розгляду своїх проблем з психологом).

13. Поважай себе як людину і як фахівця. Часто можна почути наступні красиві слова: «Головний засіб роботи психолога — це його власна особистість». Але особистість є вищою цінністю і тому вона не повинна виступати як «засіб». Як засіб досягнення яких-небудь цілей і людина, і її особистість виступають лише за спотвореного розуміння ринкових відносин, коли все, що завгодно може бути товаром, засобом для збагачення або для отримання благ. Перефразовуючи фразу Е. Фромма «Я такий, який я вам потрібен», де людина самостійно бере на себе роль товару на «ринку осіб», можна було б сказати так: «Моя особа буде такою, якою вона потрібна для розв’язання ваших проблем, але не такою, якою вона потрібна мені для власного розвитку». Якщо спеціаліст-людинознавець до самому себе ставиться як до «засобу», то чи може він повноцінно допомагати іншим людям? А як засоби все-таки повинні виступати спеціальні психологічні методики, у тому числі і так звані внутрішні засоби професійної діяльності психолога (його знання, досвід, вербальні і невербальні засоби спілкування і ін.). Поважаючи себе, ми починаємо краще розуміти і поважати наших клієнтів.