Психологічна діагностика

Психологічна діагностика - це галузь психологічної науки, яка розробляє принципи, шляхи і прийоми розпізнання, оцінки та вимірювання індивідуально-психологічних особливостей особистості.

Структура сучасної психодіагностики включає:

• загальну теорію психологічного вимірювання;

• спеціальні теорії та методики вимірювання якостей та поведінки особистості;

• теорії та методики оцінювання.

Поняття «психодіагностики» з’являється в 1921 р. і введено Г.Роршахом, який так назвав створений ним “діагностичний тест, що грунтується на перцепції”. Зміст цього поняття незабаром суттєво розширюється і під психодіагностикою починають розуміти все, що пов’язане з вимірюванням індивідуально-психологічних відмінностей.

Витоки психодіагностики сягають у далеке минуле. Перші “тести” для визначення індивідуальних розбіжностей були відомі ще 4000 років назад. Історія стародавніх цивілізацій свідчать про це. Достатньо згадати, що у Стародавньому Китаї за 2200 років до народження Христа була створена система відбору чиновників, яка охоплювала широкий спектр “проявів особистості” – від вміння писати до поведінки в побуті. Вже Платон добре розумів значення природних задатків, що не тільки відрізняють людей один від одного, але й впливають на їх здібності до тієї чи іншої справи.

У кінці XIX ст. у психологію проникає і швидко завойовує популярність ідея вимірювання. Психологічна наука отримує можливість кількісного вираження індивідуальних відмінностей. Це посприяло зародженню психодіагностики, оформлення якої в якості самостійної галузі досліджень завершилась в 20-ті рр. ХХ ст. Значний вклад у становлення психодіагностики внесли праці Ф.Гальтона, Дж.Кеттела, Г.Еббінгауза, Е.Крепеліна, А.Біне та ін. піонерів дослідження індивідуальних розбіжностей.

Починаючи зі спроб “охопити числом операції розуму” (Ф.Гальтон, 1879), з перших тестів на інтелект психодіагностика пробує свої сили і в інших вимірюваннях індивідуально-психологічних особливостей особистості. Уже в 20-х рр. з’являються проективні методики та опитники.

Розвиток психодіагностики з самого початку тісно пов’язаний з появою і вдосконаленням математико-статистичного апарату, перш за все кореляційного та факторного аналізів. З допомогою психометрії психодіагностика обгрунтовує вимоги до вимірювання індивідуально-психологічних розбіжностей.

У 40-50 рр. у світовій психодіагностиці сформувались основні діагностичні підходи, були завершені розробки всіх найбільш відомих тестів (інтелектуальна шкала Векслера, тест Роршаха, ТАТ, опитник “Шістнадцять особистісних факторів”).

Завдання, які стоять сьогодні перед психодіагностикою складні і багатогранні. Нема жодної практичної сфери психологічного знання, де б психодіагностика була непотрібна.

Психокорекція (психотерапія)

На сучасному етапі оформилися декілька провідних напрямів у світовій теорії і практиці консультування і психотерапії. Серед них - психодинамічний напрям, що включає психоаналіз 3. Фройда, індивідуальну психологію А. Адлера, аналітичну психологію К.Г. Юнга, транзактний аналіз Е. Берна та ін.; гуманістичний напрям (роджеріанська психотерапія, гештальт-терапія, екзистенціальна терапія); біхевіоральний напрям (соціальне навчання, когнітивна терапія тощо).

Розглянемо коротко кожен із напрямів, зазначаючи його основні завдання, психотехніки та позиції у них психолога і клієнта.

Психодинамічна психотерапія. Психодинамічиа (глибинна) психотерапія зорієнтована на психоаналіз. Вона ба зусться на принципі визначального впливу минулого доспілу на формування світовідчуття, певної манери поведінки людини, її внутрішніх і зовнішніх проблем. Засновником психодинамічного напряму психотерапії був 3. Фройд. Суттю його психоаналітичного вчення є концепція неусвідомлюваного. Ним розроблені й спеціальні психотерапевтичні прийоми проникнення в неусвідомлюване.

Головною метою психоаналізу є виявлення і вивчення неусвідомлюваних сил, які зумовлюють життя та діяльність особистості. Робота психолога спрямована на усвідомлення клієнтом своїх глибинних внутрішніх процесів і оволодіння ними.

Закономірним явищем психодинамічної терапії є виникнення протидії клієнта психотерапевтичному процесові як неусвідомлювана реакція на можливість зіткнення з болісними внутрішніми переживаннями. Тому на перших етапах роботи прихильники цього напряму звертають на це увагу клієнта, а потім інтерпретують (у термінах психоаналізу) опір клієнта та його конкретні захисні механізми. Одне із завдань психолога - показати дію цих механізмів не лише у процесі психотерапії, а й у повсякденному житті клієнта, його взаєминах з оточуючими. Ознайомлення клієнта з уявленнями про трикомпонентиу структуру особистості (згідно з теорією 3. Фройда) дає йому можливість зрозуміти суть психологічних захисних механізмів як намагання його Я регулювати взаємини між "воно" та "Над-Я", захистити особистість від травмуючих переживань і зберегти її цілісність.

До основних механізмів психологічного захисту відносять витиснення, придушення, раціоналізацію, проекцію, заперечення, заміщення, ізоляцію, формування реакції, компенсацію, сублімацію, регресію, інтроекцію, ритуал, аскетизм. Виділяють також нижчі захисні механізми — розщеплення, примітивну ідеалізацію, ідентифікацію.

Характерні для даної особистості механізми психологічного захисту виникають у ранньому дитинстві, виконуючи на цьому етапі важливі функції для зберігання психіки. Але закріпившись і передаючи вже дорослій людині у спадок її ранні емоційні, когнітивні й поведіякові реакції, ці механізми стають на перешкоді повноцінного розвитку особистості, формують основу невротичної поведінки.

Аналіз асоціацій і сновидінь, занурень у дитячі спогади допомагає виявити приховані ранні конфлікти, зрозуміти та пережити їх уже дорослою людиною, тим самим роблячи її більш свідомою, а значить вільною від тиску проблем дитинства.

Назвемо основні психотехніки психодинамічної психотерапії:

1) метод вільних асоціацій передбачає породження мимовільних, таких, що випадково спадають на думку, висловлювань. Психолог аналізує їх зміст, послідовність, символіку, а також заблокованість у висловлюваннях. Можуть бути як довільні асоціації, так і асоціації на задану тему чи слово;

2) тлумачення сновидінь. Аналіз сновидінь 3. Фрейд назвав "королівською дорогою до неусвідомлюваного". Цей метод включає розкриття символіки, домінуючих почуттів, вільних асоціацій з приводу змісту сну;

3) інтерпретація полягає у позначенні того чи іншого явища, його психоаналітичному тлумаченні та "перекладі" на побутову мову клієнта. Основні правила інтерпретації: йти від поверхні вглиб; пояснювати те, що клієнт уже здатний сприйняти; перед інтерпретацією вказати на захисний механізм переживання.

Аналіз опору передбачає висвітлення всього, що перешкоджає процесові психотерапії та усвідомленню справжніх проблем. Зокрема, сюди входить аналіз психологічних механізмів захисту.

Аналіз трансферу означає виявлення та інтерпретацію почуттів, думок, ставлень клієнта до психолога. Виникнення і аналіз перенесення є основним моментом психодинамічної психотерапії. Аналізується також і явище контртрансферу – ставлення психолога до клієнта.

Відкриття 3. Фройда (класичний психоаналіз) були розвинені та модифіковані іншими вченими, такими як Е. Фромм, К. Г. Юнг, А. Адлер, Е. Еріксон, К. Горні та ін. Їхні праці внесли значний вклад у розвиток психодинамічної теорії і практики, наблизили їх до вимог сьогодення.

Психодинамічна психотерапія проводиться протягом тривалого часу (від півроку до багатьох років) і потребує серйозної і тривалої психоаналітичної підготовки психолога.

Гуманістична психотерапія. Гуманістична психологія, як і нсиходинамічна, у центр свого підходу ставить людину, її особистість. Проте на відміну від психоаналізу увага приділяється передусім не минулому з його травматичними деструктивними явищами, а сьогоденню, самовідчуттю і досвіду клієнта в ситуації "тут і тепер", з вірою в його конструктивні сили. Завдання психолога гуманістичного напряму - сприяння особистісному зростанню клієнта не через пояснення його досвіду у спеціальних наукових термінах, а шляхом співпереживання і прийняття його внутрішнього світу. Видатними представниками гуманістичного напряму психології є А. Маслоу, К. Роджерс, В. Франкл, Ф. Перлз. Найбільш вираженими течіями у гуманістичній психології е екзистенціальна, роджеріанська (або клієнтцентрована) психотерапія і гештальттерапія.

Основні методологічні підходи екзистенціальної психотерапії полягають в уявленнях про людину як істоту, що перебуває у постійному розвитку, прагне самоактуалізації, є вільною, оскільки може приймати рішення і брати на себе відповідальність у різних ситуаціях. Завданняа психолога - допомогти клієнтові прийняти себе у всій повноті і взяти відповідальність за себе (своє життя, вибір, самопочуття тощо).

Методологічні засади екзистенціальної психотерапії пов'язані з філософською проблемою буття, зі створенням ключових понять і концепції людського існування. У наданні психотерапевтичної допомоги послідовники цього напряму прагнуть поєднувати своє розуміння клієнта і здатність до конфронтації з тим, що називається "обмеженим існуванням у клієнті".

Розглянемо, як це відбувається у клієнтцентрованій психотерапії К. Роджерса. Згідно з його концепцією, клієнт, ще звертається до психолога, почуває себе безпорадним, закритим для істинного спілкування, неадекватним своїм почуттям, відмежованим від значної частини свого внутрішнього світу.

Аби стати зрілою й цілісною, людина повинна зіткнутися зі своїми справжніми почуттями, дослідити і прийняти їх. З метою допомогти клієнтові у зустрічі зі своїм справжнім Я психолог виступає як дзеркало, друге Я клієнта. В атмосфері довіри й безпеки людина виявляє і досліджує свій внутрішній світ, вчиться відділяти своє справжнє від привнесеного, дедалі більше спиратися на потреби розвитку й цілісності, виявляючи перепони на цьому шляху.

У клієнтцентрованій психотерапії основними засобами впливу є особистість психолога, зокрема його конгруентність (щирість, відповідність між почуттями і змістом висловлювань, неопосередкованість інструментальною концепцією чи статусними іграми), особливості його спілкування з клієнтом, такі як активне слухання, повага, емпатія, неоцінювання, піклування.

Психолог роджеріанського напряму уважно вислуховує клієнта, вступаючи у зовнішній діалог переважно для активного долучення до почуттів клієнта (з метою дедалі більшого його занурення у внутрішній процес) або на прохання самого клієнта (висловити свою думку чи ставлення до чогось тощо). Вважається, що самоприйняття клієнта є першим кроком в його особистісному зростанні, який визначатиме зміни й на поведінковому рівні.

На відміну від роджеріанської психотерапії у гештальттерапії, засновником якої є Ф. Перлз, використовується широкий спектр психотерапевтичних технік і прийомів. Можливо, завдяки тому гештальттерапія є досить популярною та ефективною школою психотерапії. Метою гештальттерапїї Ф. Перлз вважав допомогу здоровій особистості у виживанні в нездоровому суспільстві. Основні завдання цього напряму – посилення бажання самоствердження й незалежності особистості, розширення свідомості й довіри до стану актуального переживання, особистісна зрілість клієнта. У гештальтгерапії використовуються такі психотехніки: психодрама (для прояснення міжособистісних стосунків та для роботи зі сновидіннями – їх драматизація); сприйняття "тут і тепер" (розрізнення "трьох кіл" сприймання); діалог нападаючого й того, хто захищається;

"Порожній стілець" (бесіда з відсутньою людиною), бесіда з частиною свого Я; робота з мовними змінами (наприклад: "Я повинен" - "Я хочу"); експериментальне перебільшення (техніка з розвитку самоусвідомлення шляхом гіперболізації поведінки, тестів) та ін.

Біхевіоральна (поведінкова) психотерапія. На відміну від гуманістичної психології, у центрі якої стоїть особистість, поведінкова психологія, спрямована передусім на розв'язання певних конкретних психологічних проблем, зокрема, проблем поведінки. Основна мета поведінкової психотерапії полягає у створенні нових умов для навчання людини, завдяки чому вона може оволодіти своїми діями та змінити поведінку.

Історично цей напрям психологи бере свій початок від біхевіоризму Дж. Вотсона, Е. Торндайка, Б. Скіннера, а також від робіт російських учених І. Павлова, В. Бехтерєва, І.Сеченова. Поведінкова психологія як напрям психотерапії вперше знайшла своє оформлення в роботах Дж. Вольпе і А. Лазаруса. Людина у біхевіоральній психотерапії розглядається як продукт і творець навколишнього середовища. У ході психотерапії психолог намагається допомогти клієнтові вплинути на обставини, краще пристосуватися до них. Оскільки в основі концепції лежить експериментально обгрунтована ідея навчання, біхевіоральна психотерапія оптимістично ставиться до можливості розв'язання людських проблем.

У біхевіоральній психотерапії після встановлення контакту психолога з клієнтом відбувається процес конкретизації проблеми клієнта (операціоналізація поведінки). Психологічною проблемою для біхевіорального психолога є певна об'єктивна дія, акт, учинок. Наступним важливим кроком виступає функціональний аналіз проблеми – дослідження подій, що передували вчинку, сам учинок та його наслідки. Таким чином виявляються послідовність подій та зв'язки між причинами й наслідками.

Одним із завдань психотерапевта поведінкового напряму є спільна з клієнтом постановка соціально значущих для нього цілей та вироблення конкретного плану їх реалізації.

У поведінковій психотерапії застосовуються різноманітні методи і прийоми. Основними методами є тренінг релаксації, систематична десенсибілізація, функціональний тренінг поведінки. Метод релаксації спрямований на підвищення людських можливостей у подоланні стресу психофізіологічними способами саморегуляції. Основними елементами тренінгу релаксації є розслаблення, зосередженість на диханні. Цей метод використовується також як фон для навіювання та самонавіювання.

Систематична десенсибілізація спрямована на зниження тривожності у психотерапії різноманітних острахів (фобій). Цей метод грунтується на поєднанні приємних стимулів (наприклад, розслаблення, комфорт) і травматичних стимулів. Фактори травмуючого впливу виділяються і розташовуються в ієрархічному порядку. Робота розпочинається з найменшими за силою факторами.

Функціональний тренінг поведінки полягає у навчанні клієнта адекватної поведінки і впевненості в собі у різних ситуаціях спілкування. З цією метою використовуються прийоми візуалізації, рольової гри, аналізу альтернативних рішень, навчання певним конструкціям висловлювань та павичкам поведінки у конфліктних ситуаціях тощо.

У сучасній поведінковій психотерапії використовуються також методи самоспостереження, дослідження, самооцінки, яка визначає поведінку, ведення щоденникових записів.

Психотерапевт цього напряму виступає в активній ролі наставника, вчителя- Він заохочує клієнта до активності, сігівробїіншггва, експериментування з новими формами поведінки. Важливими моментами психотерапії е передбачення і підготовка клієнта до можливих рецидивів, психотерапевтична робота з опрацювання (поведіяковий і когнітивний аналіз) рецидивів.

Останнім часом намітився значний вплив когнігивної психології на поведінкову психотерапію. Відтак значна увага приділяється не лише аналізу дії, виробленню потрібних навичок поведінки, а й освоєнню стратегії раціонального мислення, пошукам тих думок, що приводять до емоційної реакції та відповідної поведінки клієнта.