«Малодоступні» сфери для практичного психолога

Хоч теоретично у кожній сфері життєдіяльності психолог може знайти собі застосування, але фактично є сфери, де і так ефективно працюють «свої» фахівці, які претендують навіть на розгляд і вирішення тих проблем, які можна віднести до традиційно психологічних. До таких сфер можна віднести наступні:

1. Література і мистецтво. Відомо, що кожен, серйозний письменник за своїм визначенням вже є «людинознавцем» і тут конкуренція з боку психологів йому особливо не загрожує. Творець в літературі і мистецтві в порівнянні з психологом володіє важливою перевагою (хоча ця перевага іноді і перетворюється на недолік). Він, наприклад, більшою мірою використовує інтуїцію і відчуття, що дозволяє йому зрозуміти та пережити те, що майже недостуне багатьом психологам, що покладаються лише на традиційні і часто дуже недосконалі засоби (тести, опитувальники, анкети). Не випадково багато видатних психологів (особливо в останні десятиріччя) закликають сміливіше освоювати та використовувати так звані «методи герменевтики», що ґрунтуються на «розумінні» і «переживанні» іншої людини. Правда, іноді все-таки потрібне більш «об'єктивне дослідження», яке тільки і можна провести, використовуючи тести та опитувальники.

2. Сфера релігії, куди психологи часто самі не ризикують втручатися: дуже делікатною є область віри, надії та ідеалів, а також сфера забобонів і заборони на певні людські бажання (ідея «заборонених плодів» як важливий постулат релігії). Проте все-таки знаходяться деякі філософи та навіть психологи, які намагаються зрозуміти психологічні основи віри й марновірств, що і дозволяє іноді виділяти в якості окремої сфери «психологію релігії» (В.П.Москалець). Хоч не тільки священики це звичайно не схвалюють, але і багато хто з віруючих людей, оскільки цей своєрідний замах на святині.

3. Сфера філософії. Проблема співвідношення «душі» і «тіла» неабиякою мірою якраз філософська і багатьох найвідоміших філософів, що намагалися осмислити цю проблему, самі психологи вважають своїми «колегами». Очевидно, що найвідоміший філософ Р. Декарт сам себе більше вважав «математиком», хоч фактично був не тільки видатним філософом і психологом, але і фізіологом. Усе це свідчить про те, як складно залишатися в межах якоїсь однієї науки (наприклад, психології), коли намагаєшся міркувати про справді складні проблеми життя людини.

Але є і ще один важливий аспект взаємовідношення психології і філософії. Деякі психологи вважають що сама психологія не може визначити свою мету, і тому вона змушена звертатися до філософії. Зокрема, відомий психолог Г. Мюнстерберг пише в своїй книзі «Психологія і вчитель» про те, що «ніяка наука про факти не може сказати нам, що ми повинні робити. Етика, а не психологія повинна розв`язувати проблеми про ті цілі, до яких виховання повинне вести дитину», й «сама педагогіка виявляється, таким чином, частиною етичного дослідження». «Але етика може говорити нам тільки про цілі і наміри, – продовжує Р. Мюнстерберг. Якщо ж вчитель бажає розібратися у тих засобах, з допомогою яких мета може бути досягнута, в тих фактах, з допомогою яких можна впливати на дитину, що формується, він повинен від етики звернутися до психології».

У свій час один з видатних російських педагогів-мислителів З. І. Гессен назвав свою основну працю «Основи педагогіки. Вступ до прикладної філософії», позначивши в самій назві книги нерозривний зв'язок практичної педагогіки з філософією. Він, зокрема, пише: «...Будучи прикладною етикою, теорія етичної освіти врешті-решт перетворюєтсья в етику, що служила їй раніше теоретичною основою... Педагогіка, етика і політика виявляються тісно пов'язаними одна з одною, ніби виростаючими з єдиного кореня. Відірвана від етики і політики, педагогіка засихає, вироджується у вузьку, мало значущу рецептуру. Не випадково всі великі теоретики педагогіки - Платон, Локк, Руссо, Песталоцці, Фіхте, І. Франко - були одночасно і філософами моральності, і політиками».

На жаль, у психології ставлення до філософії та етики дуже неоднозначне, починаючи від визнання зв'язку з філософією і закінчуючи твердженнями про те, що психологія повинна бути «чистою» від етики. Але там, де є проблема, там психолог може знайти можливість для реалізації своєї творчості, а також можливість самому зробити свій етичний та науково-практичний вибір.

4. Сфера педагогіки. Коли йдеться про «важкодоступність» педагогіки для психології, то йдеться про теоретичну сторону питання. У цьому плані ці дві науки і сфери практики були пов'язано найтіснішим чином і повинні взаємодіяти, взаємозбагачуючись. Тут йдеться про те, що, на жаль, часто самі психологи ставляться до педагогів дуже гордовито, «звисока», й навіть «обгрунтовують» таке своє ставлення тим, що, мовляв, ми, психологи, «науково обгрунтовуємо» роботу педагогів. Цікаво, що деякі відомі психологи, відповідаючи на наше питання; «Ким Ви себе більше вважаєте, викладачем психології або педагогом?», категорично відповідали: «Тільки викладачем психології, але ніяк не педагогом, тому що педагог зорієнтований на виховання.». Хоча на своїх лекціях ці викладачі піднімають і етичні питання, і питання особистого розвитку, тобто фактично (самі цього не помічаючи) входять у сферу філософії і етики. Як все-таки сильна упередженість психологів щодо педагогів, тобто самі психологи часто роблять сферу педагогіки «малодоступною» для вивчення (і розуміння) і для співпраці.

Ще У. Джеймс писав про те» що «психологія - наука, а викладання - мистецтво» і що «науки ніколи не виробляють прямо з себе мистецтво». Психологія в освіті хоч і повинна враховуватися, але вона не «диктатор», оскільки життя педагогів і дітей зумовлене соціально-педагогічними умовами, що визначають і психологічні закономірності розвитку особистості. Взаємовідношення педагогіки і психології є складними і заплутаними, оскільки реально і педагоги, і психологи намагаються вирішувати дуже близькі проблеми, пов'язані з формуванням повноцінних громадян суспільства. Можна лише дуже умовно розвести сфери прикладання сил педагогів і психологів у вирішенні найскладніших проблем виховання нових поколінь. Традиційно педагоги більше працюють з класом (відома ідея «виховання через дію учнівського колективу»). Психологи ж більше зорієнтовані на індивідуальні підходи до виховання особистості дитини. Хоч реально і педагоги використовують метод індивідуальної роботи, і психолог з цілим класом. Щоб якось укріпити лінії співробітництва психологів з педагогами, у психології виник навіть особливий напрям - педагогічна психологія.

5. Соціологія. Останніми роками в Україні з'явилася ще одна близька професія - соціальний педагог, головною метою роботи якого є створення освітньо-виховного середовища (не тільки шкільної, але і мікросередовища району мешкання дітей) для повноцінного розвитку особистості дитини. Слід зазначити, що в цивілізованих країнах Заходу ця професія вважається навіть більш «важливою» і «впливовою», ніж традиційна робота психолога чи педагога.

Соціологія більше орієнтована на дослідження громадської думки на рівні великих груп людей, де думка однієї (конкретної) людини розглядається лише як одна з «одиниць» суспільної «маси» («контингенту», «електорату з менталітетом» і т.д.). Психологія ж більше орієнтована на дослідження конкретної особистості чи на дослідження певних груп, наприклад, в соціальній психології. Проте і в психології виділяється поняття «колективний» або навіть «соціальний суб'єкт»; де окрема особа ніби втрачається і у цьому значенні, психологія (зокрема, соціальна психологія) ніби зливається з соціологією. І знову виникають непрості взаємовідношення між різними (хоч і близькими науками) за розділ сфер діяльності.

Отже, психолог просто приречений на пошук «спільної мови» з представниками різних наук і сфер життєдіяльності суспільства та окремого індивіда, але особливо гостро проблема пошуку «спільної мови» (мови взаєморозуміння і співпраці) стоїть щодо суміжних наук.