Практичний психолог як творець

Коли деякі фахівці-практики говорять про те, що можна створити чудовий сценарій якого-небудь психокоректувального або розвивального заняття, який може транслюватися і працювати, тобто бути ефективним - незалежно від особливостей особистості ведучого і специфіки групи або окремого клієнта, це викликає, м'яко кажучи, подив. Загалом, в нашому житті і тим більше у психологічній практиці все буває - на світі багато є такого, друг Гораціо, що і не снилося нашим мудрецям!» Але все-таки: якби створений якимсь фахівцем один раз, апробований на ряді груп або клієнтів сценарій потім би був «запущений в серійне виробництво», використовувався б «під копірку» апологетами і, не зважаючи на умови, забезпечував би кожного разу високий рівень ефективності - то все! Можна умивати руки і закривати всі дослідницькі психологічні інститути та університети. Були б розв'язані всі глобальні методологічні, методичні, практичні проблеми психології та педагогіки. Ось вона, чарівна паличка, універсальний інструмент «виправлення» та «вирощування» гармонійної особистості. Бери і користуйся! І підуть стрункими радами актуалізовані суб'єкти саморозвитку, правда, з інкубатора.

Можна, звичайно, помріяти: ось геніальний педагог-новатор скурпульозно описує свої уроки та навіть демонструє їх по телевізору. Десятки тисяч менш талановитих вчителів по всій країні тут же відтворюють ці уроки з точністю до коми і результат: міліони ледачих і туго думаючих учнів, раптом спалахують невгамовним вогнем пізнання та особистісно зростають прямо на очах. Тут і там, як гриби, множаться обдарованості. Декілька років - і була створена нова формація готових людей, у принципі, жити хоч при комунізмі.

На жаль (а може, на щастя?) - це утопія. Пробували вже і описувати, і демонструвати, і наслідувати. І не раз пробували, особливо з педагогами-новаторами, — не виходить. Роблять ніби все, як вчитель-геній, але ні - вискочить невчасно хто-небудь з учнів чи жуйкою плюне. І доводиться на нього, рідного, кричати і відволікатися. Загалом, діти заважають. Без них так би чудово впровадити талановиту педагогічну технологію.

Так само справа полягає і з сценаріями психокорекційних занять. Немає чарівних сценаріїв, немає універсальних інструментів, немає чудодійних рецептів, придатних на всі випадки життя. Тому що розмови про унікальність особистості кожної людини, що давно набили оскому, не пусті. Тому що ми і справді всі різні: і учні, і вчителі, і ведучі, і учасники груп. Тому що навіть окремий клієнт щодня — не «такий, як вчора». І тому що, не «можна ступити двічі в одну і ту ж річку. А крім того, не раз вже нагадували кращі уми: виховує не метод, а особистість. Тому і вчать в педагогічних і класичних університетах не тиражуванню кимось створених планів і сценаріїв занять, а загальним принципам їх створення, методологічним основам і методичним прийомам.

Ніхто не зумів поки створити алгоритм виховання душі. Напевно, тому що для кожної душі він свій, адже душа у кожного розвивається за своїми законами. Значить, психологія - не наука? Наука, звичайно, оскільки здатна вивчати загальні закономірності, механізми і прояви психіки. Але там, де психологія стикається з живою конкретною душею, - там вона з науки перетворюється на мистецтво. А для мистецтва, як відомо, основне правило - це пріоритет виключень.

Художник, що створив твір мистецтва, за всього бажання не зможе передати учням алгоритм створення істинно талановитого твору. Тобто він, безумовно, зможе відновити механічний ланцюжок кроків-дій, що призвів до створення його власного шедевру, зможе навіть пояснити учням і заставити їх вивчити цей ланцюжок напам'ять. Але значення у цьому не буде ніякого, тому що цей ланцюжок не складає суті творчості, а фіксує лише зовнішні моменти, та і то лише ті, що згадалися автору. Утім, повторивши цей ланцюжок, його послідовники отримають у найкращому випадку точно такий же самий твір. Тільки на світ з'явиться не новий шедевр, а копія, яка вже є. А в цьому випадку про справжнє мистецтво не йдеться.

Чи означає це, що у мистецтві немає алгоритмів? Зрозуміло, не означає. Вирішуючи будь-яку специфічну проблему – у межах своєї глобальної надзадачі художник, як і вчений, користується певними засобами, прийомами, відомими алгоритмами. Можна ризикнути та висловити припущення, що створення твору мистецтва або наукове відкриття – це результат нової комбінації відомих алгоритмів, що множить на несподівані зміни у структурі якогось алгоритму.

Так само відбувається і в практичній психології. Звідси зрозуміла специфіка роботи практичного психолога: він повинен володіти значною кількістю різноманітних алгоритмів (методів, прийомів) і вміти комбінувати ці алгоритми у найрізноманітніших варіантах залежно від обставин його діяльності (запиту замовника, особливостей клієнтів, характеру і глибини психологічних проблем, останніх політичних новин, врешті-решт напряму вітру). Але цього мало. Якщо ми погодимося з тим, що діяльність практичного психолога схожа на мистецтво, то виходить, що творчість – це просто його професійний обов'язок. Отже, психолог повинен бути готовий у будь-який момент забути звичний алгоритм та імпровізувати, жонглюючи прийомами, по ходу справи модифікуючи вправи та винаходячи нові.

Подібний рівень професіоналізму досягається тільки на основі досвіду і від початку закладеної здатності до творчості. Щоб віртуозно «грати» прийомами і вправами, треба дуже глибоко розуміти їх значення, пережити їх, тобто у кожному з них пройти через мить переживання. Тоді кожна психологічна техніка буде не сухим алгоритмом, схемою дій, покроковим планом, а впорядкованим складом досвіду, причому не тільки для клієнта, але і для ведучого. Проживаючи та переживаючи прийом, що використовується, або вправу разом з клієнтом, психолог кожного разу набуває нового досвіду. Це не парадокс: психологічні техніки і вправи мають дивну властивість, що відрізняє їх від інших «способів структуризації часу», як сказав би Е. Берн, повторення яких не приносить нічого, окрім нудьги. Їх зміст у будь-який момент готовий блиснути новою, не баченою раніше дорогоцінною гранню, обернутися несподіваною стороною. Психолог може десятки разів використовувати одну і ту ж вправу у різних групах або з різними клієнтами, навіть майже не модернізуючи його, і знаходити в ньому все нові значення - ці прекрасні перлини для прикраси особистості.

Невичерпність змісту психологічних технік і вправ якраз і є майданчиком для запуску творчого ланцюжка практичного психолога. Тоді трапляється якийсь інсайт, і творчо застосований прийом дає зовсім не той результат, що планувався раніше, але це більш грандіозний ефект. І психолог відчуває крила за плечима, бачить результативність своєї роботи та усвідомлює, що може зробити у своєму щоденнику новий запис під скромною рубрикою «методичні знахідки».

Але для цього потрібно гарненько засвоїти вже створені алгоритми, усвідомити хоча б частину прихованих у них значень, відпрацювати їх, побачити на практиці, як вони діють саме у ваших руках. І тоді - творіть! Користуйтеся отриманим інструментом для досягнення ваших цілей, пам'ятаючи про головний принцип: НЕ НАШКОДЬ!

Дослідники найрізноманітніших галузей прикладної науки не одного разу декларували необхідність і неминучість роботи у межах певної філософської парадигми. Будь-який практик, хоче він цього або не хоче, - здійснює свою діяльність під крилом ширяючої в небесах методології, вище за яку тільки стратосфера всеосяжної філософії. Але під яким сузіррям ти ходиш, на тому і будуєш свою астрологію. Можна чванливо стверджувати незалежність практичної роботи від наявних філософських і методологічних концепцій, але це означає, на наш погляд, три реальні можливості: по-перше, такий практик або неосвічений (що дозволяє поставити під сумнів ефективність його діяльності); по-друге, він просто не усвідомлює основоположних принципів своєї професійної активності (що провокує запитання про його власний рівень самосвідомості). По-третє, він зумів виробити власну світоглядну та філософську систему, що викликає справжне захоплення. На жаль, третій варіант, мабуть, малоймовірний.

Практичний психолог повинен все-таки усвідомлювати, чия концепція служить йому основою - Фройда, Роджерса, Бендлера з Гріддером або М’ясищева, Перлза. Недооцінювати значення чітко сформульованих положень, що лежать в основі практичної психологічної роботи, - велика помилка. Розмитість фундаменту фактично гарантує нестійкість і руйнування збудованої будівлі.

У нас немає анінайменшого бажання схилити поважаного читача до нашої власної віри, але хочеться призвати: віруй хоч в що-небудь і знай, в що віруєш!

Для будь-якої людини, що звернулася за допомогою до психолога, основним завданням є активне знаходження суб'єктивної істини, важливої для вирішення його проблем. Зустріч з психологом - це один з незвичайних способів перевірки особистісного досвіду чи одержання нового. Щоб набути досвіду, як правило, недостатньо пасивно сприймати інформацію. Найважливіші істини, піднесені на блюдці з голубим беріжком, не торкнуться життєвих установок і цінностей, не зможуть змінити особистісних переконань і поглядів. Істину, особливо, істину про себе самого, – потрібно здобути та пережити. Повинні, по-перше, відбуватися події, а по-друге, учасником цих подій повинен стати сам клієнт. У дії людина переживає і пізнає щось суб'єктивно нове.

Ці міркування легко проілюструвати на прикладі групового психологічного тренінгу. Так, один з постулатів діяльнісного підходу у вітчизняній психології стверджує нерозривну єдність свідомості та діяльності, формування особистості в діяльності. Деколи з цього чомусь робився висновок про те, що тільки зовнішня цілеспрямована активність у повсякденному житті змінює особистість і допомагає їй розвиватися. Вважалося, що «лабораторна робота» психолога з групою людей не може зробити суттєвого впливу на розвиток особистості. В кращому разі учасники груп набувають навичок ефективного спілкування і взаємодії.

На перший погляд, дійсно, п'ять - десять днів психологічного тренінгу – дуже короткий термін, щоб ініціювати якісь стійкі особистісні зміни. Проте досвід кращих групових тренерів показує: тренінгові заняття, наповнені під зав'язку подіями та переживаннями, «спресовують» психологічний час учасників, нагороджуючи їх таким досвідом, який у звичайному житті може отримуватися протягом років.

Як і за актуалізації в реальному житті, людина у тренінгу йде по шляху особистих відкриттів. Фактично вона робить самовідкриття. Це породжує саморозкриття для інших. Для того, щоб людина була здатна розкрити себе іншим, спочатку вона повинна відкрити себе собі такою, якою вона є в своєму екзистенційному єстві. Звичайно, таке самовідкриття ще поверхневе і невиразне. В образі Я багато неусвідомленого, але прояснення свого самобачення можливо тільки через телебачення. Останній дещо каламбурний термін народився завдяки використанню поняття «теле», запропонованого Дж. Л. Моренно. Моренно так називав миттєве взаємне розуміння особистості іншої людини і свого актуального стану, двостороннє «відчування» один одного, співвіднесене з реальністю.

Гуманістичні психологи називають цю ситуацію наповненого взаємоприйняття спілкування - зустріччю. У взаємодії психолога і клієнта якраз повинні відбуватися такі зустрічі. Процеси самовідкриття та саморозкриття циклічно зміняють один одного, забезпечуючи клієнту усвідомлення Я і зростання самосвідомості.