Основні завдання немедичної психотерапії

Відповідно до сучасних поглядів в немедичній психотерапії можна виділити наступні загальні завдання, які об'єднюють різні за спрямованості і змістом використовуваних психотерапевтичних методів:

• дослідження психологічних проблем клієнта і надання допомоги в їх вирішенні;

• поліпшення суб'єктивного самопочуття і зміцнення психічного здоров'я;

• вивчення психологічних закономірностей, механізмів і ефективних спо­собів міжособистісної взаємодії для створення основи для ефективного і гармонійного спілкування з людьми;

• розвиток самосвідомості і самодослідження клієнтів з метою корекції або попередження емоційних порушень на основі внутрішніх і поведінкових змін;

• сприяння процесу особистісного розвитку, реалізації творчого потенціалу, досягненню оптимального рівня життєдіяльності і відчуття щастя та успіху.

Коротка характеристика основних психотерапевтичних напрямів

Психодинамічний підхід підкреслює важливість для розуміння генези і лікування емоційних розладів внутріособистісних конфліктів, які є результатом динамічної і часто несвідомої боротьби суперечливих мотивів всередині особистості.

Різновиди психодинамічного підходу:

• класичний психоаналіз 3. Фройда;

• індивідуальна психологія А. Адлера;

• аналітична психологія К.Г. Юнга;

• его-психологія (А. Фройд, Р. Хартман, Д Клейн, які розглядали „Его” як творчу адаптивну силу);

• неофройдизм (До. Хорні, Е. Фромм, Р. Салліван, які йшли шляхом Адлера, враховуючи визначальну роль соціального середовища у становленні особистості);

• теоретики об`єктних відносин (М Клейн, О. Кернберг, Г. Кохут, Т.Яценко).

Останні підкреслюють важливість для особистісного розвитку ранніх стосунків з дітьми та об'єктами їхньої любові, - насамперед матір'ю, і, так званими, «первинними фігурами». Особливо критичним в житті людини є те, як первинні фігури забезпечують задоволення фізичних і психологічних потреб дитини (А. А. Александров).

У психоаналітичному напрямі застосовується груповий метод - груп-аналіз, засновником якого є відомий британський психоаналітик Зігмунд Фоулкс.

Було висунуто три основні моделі психоаналітично зорієнтованої групової психотерапії, основні принципи яких дуже стисло можна виразити так: а) психоаналіз у групі; б) психоаналіз групи; в) психоаналіз через групу або з допомогою групи.

Першу модель розробляли американські психологи Вульф і Шварц, що намагалися відтворити індивідуальну аналітичну обстановку на групі. Психотерапевтичний процес протікав таким чином: аналіз по черзі проходили члени групи у присутності інших, і ведучий з кожним взаємодіяв індивідуально, не звертаючись до групи в цілому. На думку прихильників цього підходу, учасники групи, що спостерігають за індивідуальним психоаналізом, не є пасивними глядачами, а самі включаються у процес, внутрішньо співпереживаючи і емпатизуючи пацієнту, з яким працює груп-аналітик. У даний час від цієї моделі більшість фахівців відмовилося.

М. Клайн і В. Байон використовували іншу модель, основна ідея якої полягала в тому, що ведучий намагався проводити психоаналіз всієї групи відразу.

Зараз деякі психоаналітики в США намагаються повернути до життя цю модель і привнести ідеї Байона у груп-аналіз.

Основна концепція 3. Фоулкса зводиться до взаємодії ведучого і групи як якоїсь цілісності. В цьому випадку відбувається об'єднання трьох вказаних вище моделей: психотерапія в групі, психоаналіз групи і через групу.

Ще одним різновидом психодинамічного підходу є вітчизняна особисто-зорієнтована реконструктивна психотерапія, що грунтується на психології відносин В. Н. Мясищева. Її головна мета - реконструкція системи стосунків, порушеної у процесі розвитку особистості під впливом соціальних чинників, перш за все спотворених особистісних стосунків у батьківській сім'ї.

Екзистенціально-гуманістичний підхід спирається на філософські ідеї екзистенціалізму і феноменології.

Гуманістична психотерапія грунтується на наступних положеннях:

• лікування є зустріч рівних людей (іноді замість поняття «зустріч» використовується калька з англійського — термін «енкаунтер»);

• поліпшення у клієнтів наступає тоді, коли терапевт створює сприятливі умови - допомагає усвідомленості, самоухваленню і виразу клієнтом своїх відчуттів;

• якнайкращий спосіб - створення стосунків безумовної підтримки і ухвалення;

• клієнти повністю відповідальні за вибір свого образу думок і поведінки.

Для екзистенціально-гуманістичного напряму психотерапії (Р. Олпорт, А Маслоу, Ж. Роджерс, В. Франкл і ін.), що виник на початку п'ятдесятих років ХХ ст., важливим є поняття Я як надзвичайно важливе у особистісному розвитку феномена (англійський термін «self» — «самозвеличення»). Р.Олпорт, який вперше ввів поняття “образ самого себе”, вказав на величезне значення “самозвеличення”. До безумовних заслуг Олпорта можна з повним правом віднести і його ідею впливу майбутнього на розвиток особистості та її самосвідомості. Він, зокрема, вважав, що вищі мотиви, які породжують звернення в майбутнє, у систему цілей, до вільної реалізації своїх потенцій, складають ядро особистості, або її Я. Представники цього напряму, що оголосили себе «третьою силою» у психологічній науці, будували свої концепції у гострій полеміці з біхевіоризмом і фройдизмом, ставлячи особливий акцент на ролі самосвідомості у прагненні особистості до самовдосконалення, підкреслювали її унікальність. З цього приводу А. Маслоу стверджував, що найвищою людською потребою є прагнення до самоактуалізації.

Основоположними ідеями цього напряму стали уявлення про людину як активну істоту, що прагне до розширення простору свого буття, яка має безмежні можливості для позитивного особистого зростання. Екзистенціальне єство людини розкривається перш за все у межовій ситуації між життям і смертю. Тому центральними категоріями людського буття виступають смерть, свобода, відповідальність, ізоляція, безглуздя, самореалізація

Однією з головних причин захворювання або серйозних психологічних проблем є «блокування» прояву людиною її собі подібності (автентичності), проживання (екзистенції), безуспішний пошук сенсу свого життя. Найважливішими цілями психологічної допомоги людині виступає створення умов для відновлення собіподібності особистості, реалізація нею своїх істинних можливостей, звільнення творчого потенціалу, розкриття відповідності її життя своїй істинній духовній природі.

До екзистенційно-гуманістичного напряму у психотерапії належать: клієнт-центрована психотерапія, гештальттерапія, логотерапія, психодрама, первинна терапія Янова, трансцендентальна медитація, екзистенціальна психотерапія, дзэн-психотерапія та ін.

Мабуть, найбільший вплив зі всієї зарубіжної психології на сучасний стан вітчизняної психологічної науки здійснили ідеї кліент-центрованої психотерапії К. Роджерса, який розвинув феноменалістичний підхід в розумінні Я-концепції, спираючись на наступні положення:

1) поведінка людини залежить від її суб'єктивного індивідуального самосприйняття;

2) самосприйняття заломлюється у феноменальному полі її свідомості, центром якого є Я-концепція (сукупність уявлень про себе, ставлення до себе, а також самовплив);

3) Я-концепція - це одночасно і уявлення, і внутрішнє єство індивіда, яке тяжіє до цінностей, що мають культурне походження;

4) Я-концепція зумовлює досить стійкі схеми поведінки.

Важливою ідеєю Роджерса є ідея про те, що дуже часто причиною внутрішніх психологічних конфліктів є розбіжність між уявленням людини про себе реальне (Я-реальне), і тим, ким вона хоче стати (Я-ідеальне). Тільки справжні, глибокі людські стосунки можуть, на думку Роджерса, подолати цей розрив між «Я - реальним» та «Я - ідеальним». Фундамент лікування за Роджерсом - знаменита тріада: безумовне позитивне прийняття клієнта, емпатія, конгруентність.

Згідно логотерапії А. Франкла, різноманітні форми неврозів виникають як реакції на втрату людиною сенсу життя. На відміну від А. Маслоу, Франкл вважав самоактуалізацію особистості не самоціллю, а засобом реалізації суті (сенсу). Не прагнення до самоактуалізації за Маслоу, не принцип задоволення за Фройдом, не прагнення до влади за Адлером, а прагнення до суті (сенсу) - ось що визначає людське життя. Звідси завдання психотерапевта є допомога людям в знаходженні ними сенсу життя у найскладніших ситуаціях.

За багатьма позиціями з підходом В.Франкла співпадає концепція екзистенційної психотерапії І. Ялома. Згідно його поглядів, людина боїться неминучої смерті, прагнення до свободи обертається для неї відсутністю опори, самотність стає неминучим супутником людини, не дивлячись на постійні контакти, осмисленість життя породжує проблеми та переживання.

Завдання психотерапевта полягає в тому, щоб допомогти людині усвідомити та подолати ці екзистенційні конфлікти.