Етичні проблеми професійного самовизначення психолога

1. Основні варіанти і рівні розгляду етичних проблем у психології

Діяльність практичних психологів регулюють право, нормативи, суспільну та індивідуальну мораль. Право - це фіксовані норми поведінки, за порушення яких людина несе строго встановлену відповідальність. При цьому добре право завжди повинно відображати існуючі суспільні норми і відповідати загальному рівню розвитку даного суспільства. Суспільна мораль - це неформальні (неписані) норми поведінки, традиції, звичаї, які склалися у суспільстві. Одним з центральних понять моралі є почуття обов'язку перед навколишніми людьми. Індивідуальна моральність - це швидше совість конкретної людини, що грунтується на прийнятті (або неприйнятті) існуючих норм життя, яка дозволяє людині зберігати свою гідність у нестандартних ситуаціях, коли для ухвалення рішення не допомагають ні норми права, ні норми моралі (зрозуміло, що для всіх можливих ситуацій ніяких норм і правил поведінки не передбачиш). Таким чином, індивідуальна моральність грунтується на індивідуальній совісті і відчутті власної гідності.

Відповідно, у розгляді основних етичних регуляторів діяльності практичного психолога можна було б виділити наступні рівні:

1. Правовий рівень грунтується на таких документах, як «Загальна декларація прав людини», «Конвенція про права дитини», «Конституція (Основний Закон) України», «Закон України про освіту», «Посадова інструкція педагога-психолога, і інших нормативних документах, аж до «Кримінального кодексу України». На жаль, багато з цих документів декларативні, і побудовані швидше за принципом «уникнення небажаного», тобто залишають відкритим питання про те, що ж є справедливе і прекрасне.

2. Моральний рівень, відображений в численних (але, на жаль, ще менш однозначних і обов'язкових) етичних «Кодексах», «Статутах» і навіть «Стандартах», де часто наголошуються такі принципи, як не «нашкодь», не «навішуй ярликів», «приймай клієнта таким, який він є», «зберігай професійну таємницю (принцип конфіденційності)», де часто підкреслюється «незаперечний пріоритет інтересів клієнта» і т.д. Досвід показує, що багато з цих принципів все-таки потребують поточнення і коментарів, інакше частина психологів сприймає їх буквально, що нерідко приводить до непорозумінь і навіть до негативних наслідків. Нижче етичні принципи психолога будуть розглянуті більш детально.

За всієї важливості етичних принципів цілком можливі, на жаль, ситуації, коли психолог чудово знає основні етичні вимоги, але фактично не дотримується їх. Крім того, можливі неординарні ситуації, під які складно підібрати той або інший принцип і коли доводиться приймати рішення самостійно. Якраз для такої етичної імпровізації і необхідний моральний стрижень особистості психолога, що дозволяє йому брати відповідальність на себе і зберігати свою професійну честь і совість. На жаль, лише «знання» етичних принципів не дозволило багатьом психологам гідно зорієнтуватися в умовах соціально-економічної (але перш за все — духовної) кризи, що переживається українським суспільством. І, як наслідок, багато хто з них так і не зміг виступити гідними помічниками для підлітків, які самовизначаються у цьому світі, обмежуючись лише «допомогою в адаптації» до такої «чудової ситуації».

3. Нарешті, рівень індивідуальної моралі, який передбачає певну ціннісно-смислову та духовну зрілість психолога. Цей рівень можливий лише тоді, коли у психолога, з одного боку, немає прагнення нав'язувати свою точку зору клієнту (як і у випадку з культурою, можна було б сказати, що моральність починається з визнання іншої світоглядної позиції), але, з другого боку, моральність передбачає і свою власну точку відліку (етичний критерій) у ставленні психолога до тих або інших подій навколишнього світу і до самого себе. Розгляд етичних проблем на етичному, світоглядному рівні нерідко пов'язують із загальнолюдськими та духовними цінностями.

При розгляді проблеми моральності можна також виділити дві основні площини: 1) стосунки психолога з клієнтом, що якраз і відображається в різних етичних «Кодексах» і «Статутах»; і 2) ставлення психолога до самого себе, до власного уявлення про гідне і справедливе. Друга площина розгляду проблеми неминуче передбачає співвіднесення себе з цінностями навколишнього суспільства, світу.