Види і методи психологічного консультування

Як й інші напрями діяльності практичного психолога, консультування може бути класифіковане за різними підставами:

1. За теоретичною орієнтацією (психоаналітичне, поведінкове, гуманістичне, гештальт-консультування і т.д.);

2. За віком клієнта (дитяче, підліткове, консультування дорослих і т. д.);

3. За просторовою організацією (контактне або зорове, тобто бесіда обличчям в обличчя, і дистанційне або заочне, яке, у свою чергу, поділяється на телефонне, письмове, електронне - через Інтернет);

4. За кількістю клієнтів: індивідуальне чи групове;

5. За психологічною проблематикою: консультування проблем спілкування, проблем в емоційній сфері, з особистих проблем та ін.;

6. За сферою застосування: шкільне, професійне, сімейне і подружнє, бізнес-консультування та ін.

Основним методом консультування є інтерв'ю. Виділяються наступні методи дії у процесі інтерв'ю: 1) інтерпретація; 2) директива; 3) інформування; 4) саморозкриття; 5) зворотній зв'язок; 6) логічна послідовність; 7) резюме; 8) відкриті запитання; 9) закриті запитання; 10) заохочення; 11) переказ; 12) віддзеркалення відчуттів.

Особливе значення в консультуванні мають техніки слухання нерефлексії (вміння мовчати) і рефлексії (уміння давати зворотний зв'язок). До прийомів рефлексивного слухання відносяться: 1) з'ясування; 2) перефразування; 3) віддзеркалення відчуттів; 4) резюмування; 5) уточнення; 6) переказ; 7) подальший розвиток думок співбесідника; 8) повідомлення про сприйняття партнера; 9) повідомлення про сприйняття самого себе; 10) зауваження про хід бесіди.

Легко помітити подібність багатьох пунктів з наведених списків. Наведемо таблицю з роботи В. К. Меновщикова, що ілюструють вживання різних прийомів на різних стадіях консультативного процесу.

Стадії і прийоми консультування

Таблиця

Стадія	Консультативні прийоми
1. Встановлення контакту	Поточнення, перефразування (переказ)
2. Збір інформації та усвідомлення бажаного результату (пошук проблеми)	Вислуховування (рефлексивне слухання), поточнення, перефразування (переказ), віддзеркалення відчуттів, резюмування
3. Висунення гіпотез, які вирішують проблему, вироблення альтернативних рішень	Розвиток думок, інтерпретація, інформування
4. Узагальнення результатів взаємодії з клієнтом (вирішення «задачі») і вихід з контакту	Резюмування

Психотерапія в діяльності практичного психолога

Під психотерапією в даний час прийнято розуміти широку сферу наукової і практичної діяльності фахівців (медиків, психологів та ін.), всередині якої є наявна велика кількість різноманітних теоретико-методичних підходів. Виділяють методичну, психологічну, соціологічну і філософську моделі психотерапії. У вузькому значенні слова (медична модель) психотерапія – це комплексний лікувальний вербальний та невербальний вплив на емоції, думки, самосвідомість людини у випадку психічних, нервових і психосоматичних захворювань.

Буквальне значення терміну «психотерапія» було пов'язано з двома його тлумаченнями, що грунтується на перекладі грецьких слів psyche-душа і therapeia - лікування: «зцілення душі» або «лікування душі». Сам термін «психотерапія» був введений в 1872 р. Д. Тьюком в книзі «Ілюстрації впливу розуму на тіло» і став широко вживаним з кінця XIX ст.

Останніми роками умовно розрізняють клінічно зорієнтовану психотерапію, спрямовану переважно на пом'якшення або ліквідацію наявної симптоматики, і особистісно-орієнтовану психотерапію, яка спрямована на допомогу людині змінити своє ставлення до соціального оточення і до власної особистості. При цьому слід пям'ятати про неоднозначне вживання останнього терміну: по-перше, як вузько-спеціалізованого підходу; по-друге - більш широко - як екзистенційно-гуманістичний напрям у психотерапії; по-третє - в найширшому значенні - як психотерапії, яка грунтується на положеннях основних напрямів сучасної психології: динамічному, поведінковому і гуманістичному.

Широке розуміння сфери психотерапії було закріплене в Декларації по психотерапію, прийнятою Європейською асоціацією психотерапії у Страсбурзі в 1990 році. В цій декларації було зафіксоване наступне:

1) психотерапія є особливою дисципліною у сфері гуманітарних наук, заняття якою представляє собою вільну і незалежну професію;

2) психотерапевтична освіта вимагає високого рівня теоретичної і клінічної підготовки фахівця;

3) у ній використовуються різноманітні психотерапевтичні методи;

4) освіта в сфері одного з психотерапевтичних методів повинна здійснюватися інтегрально: воно включає теорію, особистий терапевтичний досвід і практику під керівництвом супервізора, одночасно отримуються широкі уявлення про інші методи;

5) доступ до такої освіти можливий за умови широкої попередньої підготовки, зокрема, в області гуманітарних і суспільних наук.

Навіть якщо розглядати психотерапію в межах медичної моделі, слід звернути увагу на відмінності від інших методів лікування. Йдеться, перш за все, про те, що при її проведенні використовуються психологічні методи і засоби (а не, наприклад, фармакологічні). Крім того, як пацієнти, виступають люди з тими чи іншими розладами психіки, а як фахівці - особи, що мають професійну підготовку з основ психології і медицини. В клінічно-зорієнтованій психотерапії традиційно використовуються такі методи, як гіпноз, аутогенне тренування, різні види навіювання та самонавіяння. В особистісно-зорієнтованій психотерапії можна знайти різноманітність методів і прийомів, що грунтуються на концептуальних моделях різних шкіл і течій.

Проте головною ідеєю, яка об'єднує майже всі підходи у психотерапії - прагнення допомогти розвитку особистості шляхом зняття обмежень, заборон, комплексів, звільнення її потенціалу; це ідея зміни, трансформації людського Я у світі, що динамічно змінюється. Іншими словами, йдеться про фактичні впливи на ті або інші складові самосвідомості, які здійснюються у всіх типах немедичної психотерапії, навіть у тих, де аналогічне завдання є другорядним або зовсім не ставиться та не усвідомлюється професіоналами.

Психотерапія традиційно розглядалася як галузь медицини, тому і по сьогоднішній день багато клінічних психотерапевтів вважають, що психотерапією мають право займатися тільки лікарі. Проте, як було сказано вище, в науці має місце і психологічна модель психотерапії, а значить, її (психотерапію), яку можна розглядати як напрям діяльності практичного психолога. При цьому під психотерапією слід розуміти «надання психологічної допомоги здоровим людям (клієнтам) в ситуаціях різного роду психологічних труднощів, а також у разі потреби поліпшити якість власного життя.

Практичний психолог використовує ті ж методи, що і клінічний психотерапевт, а відмінність полягає, перш за все, в їх спрямованості. Його найважливіше завдання полягає не в знятті або полегшенні симптомів хвороби, а в створенні умов для оптимального функціонування особистості та її розвитку, наприклад, з метою поліпшення стосунків з іншими людьми (з членами сім'ї, колегами і ін.).

Класифікація видів терапії на нелікарську психотерапію і власне психотерапію, яка, у свою чергу, ділиться на клінічно - і особистісно-зорієнтовану є не цілком правомірною, оскільки в кожній з них присутні аспекти іншої. Так, наприклад, особистісно-зорієнтований підхід реалізується як в медичній, так і в немедичній психотерапії. При цьому саме в немедичній психотерапії він стає головним.