Психодіагностика як один з напрямів діяльності практичного психолога

Психодіагностика - це наука і практика, пов'язана з розробкою різноманітних методів виявлення індивідуально-психологічних особливостей людини і постановкою за допомогою цих методів психологічного діагнозу. Слово «діагноста» має грецькі корені: «діа» - відмінність, «гнозис» - пізнання.

Практичний психолог звичайно не займається створенням нових психодіагностичних методик, він є користувачем готових, розроблених дослідниками методів. Практичний психолог з допомогою психодіагностики вирішує наступні основні завдання:

1. Встановлення наявності у людини тієї або іншої психологічної властивості або особливості поведінки.

2. Визначення рівня розвитку даної властивості, її вимірювання у певних кількісних і якісних показниках.

3. Опис психологічних і поведінкових особливостей людини, що діагностуються, у тих випадках, коли це необхідно.

4. Порівняння рівня розвитку діагностованих властивостей у різних людей.

Більшість психодіагностичних методів можна розділити на дві групи: експертні (клінічні) і стандартизовані (тестові).

У психодіагностиці тест - це серія однотипних стандартизованих коротких завдань (випробувань), яким піддається досліджуваний - носій передбачуваної якості.

Робота психодіагноста вимагає від нього ряд важливих моментів. Найпростіші і очевидні - це вміння викликати до себе прихильність людей, досконале знання психодіагностичних методик і умов їх застосування. Крім того, кожному психологу, який працює в сфері психодіагностики, необхідно знати і дотримуватись найважливіших професійно-етичних принципів:

1) особистої відповідальності за правильність результатів тестування;

2) професійної таємниці (нерозповсюдження наукових психодіагностичних методик);

3) конфіденційності (дотримання таємниці отриманої психологічної інформації від сторонніх осіб);

4) наукової обгрунтованості (використані методики повинні відповідати вимогам надійності, валідности, диференційованості і точності результатів);

5) об'єктивності (інтерпретація результатів і висновки повинні робитися у строгій відповідності з отриманими показниками;

6) забезпечення суверенних прав особистості, який включає:

а) добровільність участі у психологічному обстеженні (окрім особливих випадків в судовій і медичній практиці);

б) психопрофілактичний виклад результатів (обережність і делікатність, адекватність і доступність мови, готовність використовувати відповідну методику);

в) попередження про ймовірність одержання такої інформації про себе, яку людина сама не усвідомлює;

г) право знати результати обстеження (при тестуванні дітей батьки також мають це право).

Класифікація психодіагностичних методів, їх загальна характеристика і психологічне обгрунтовування

Різні автори пропонують різні способи класифікації психодіагностичних методів. Наприклад, на думку Р. С. Немова (1995), можна виділити:

1) методи психодіагностики на основі спостереження (стандартизоване і вільне спостереження);

2) опитувальні психодіагностичні методи (анкета; опитувальники, які можуть містити закриті і відкриті, а також прямі або непрямі запитання; інтерв'ю);

3) об'єктивні психодіагностичні методи, включаючи вияв та аналіз поведінкових реакцій людини і продуктів її праці;

4) експериментальні методи психодіагностики.

А. Г. Шмелев як основні описує наступні види психодіагностичних методик (при цьому як підстава для класифікації виступає міра «об'єктивності — суб'єктивності»): 1) приладові психофізіологічні методики; 2) апаратурні поведінкові методики; 3) об'єктивні тести з вибором відповіді; 4) тести-опитувальники; 5) методики суб'єктивного оцінювання за шкалами; 6) проективні методики; 7) стандартизоване аналітичне спостереження; 8) контент-аналіз; 9) включене спостереження з наступним рейтинг-вимірюванням; 10) психологічна бесіда (інтерв'ю); 11) рольова гра; 12) активний (навчальний) експеримент; 13) якісний аналіз діяльності.

Найважливішою підставою для використання методик психодіагностики виступає відповідність їх наступним вимогам:

1) диференційовані можливості – діапазон ияву відмінностей.

2) надійність - ступінь стійкості, стабільності одержуваних результатів;

3) валідність - властивість методик виміряти саме те, на що вона була заявлена, відповідність психологічних показників особливостям поведінки людини;

4) точність - здатність тонко реагувати на щонайменші зміни оцінюваної властивості, що відбуваються в ході психодіагностичного експерименту.

Важливо щоб нормативні показники методики були складені на основі роботи з репрезентативною вибіркою, тобто такою кількістю досліджуваних, яка достатня для статистичної обробки.