4. Професійне самовдосконалення психолога після закінчення внз

Закінчення вищого навчального закладу не означає для психолога завершення навчання та досягнення ним вершин професійної майстерності. Швидше навпаки - якраз з цієї миті і починається важкий шлях до справжнього професіоналізму. Навчаючись на психологічному факультеті (відділенні), студент засвоює мінімально необхідну базу знань, умінь і навичок, формує певну систему поглядів і переконань, визначається із значеннями своєї майбутньої діяльності. Але цього недостатньо!

Досвіду, без якого неможливе становлення професіонала, у випускника немає. Пройде ще чимало часу, поки психолог стане здатний не тільки знати як треба, але і спонтанно реалізовувати це “треба”. А найголовніше, що необхідно усвідомити ще на студентській лаві: у психології (напевно, як і в багатьох інших науках) не можна зупинитися у розвитку, не можна припинити своє професійне зростання, задоволнившись досягнутим рівнем. Якщо так станеться, то відразу починається втрата завойованих позицій. В науці це називається професійною стагнацією і регресією.

Що ж потрібно робити, щоб запобігти професійній стагнації? Розвиватися! Постійно вчитися новому та закріплювати засвоєне. Для цього є різноманітні способи.

Спочатку поговоримо про ті можливості, які є у випускників, що мають намір всерйоз зайнятися психологією як наукою і у майбутньому бачать себе дослідниками. Для цього існує магустратура та аспірантура.

Система їх підготовки включає чотирирічне навчання за програмою бакалавра (спеціаліста) з психології і однорічне навчання, зорієнтоване на науково-дослідну і (чи) науково-педагогічну діяльність. При цьому право навчання за програмою магістра одержують особи, що успішно завершили навчання за основними програмами вищої освіти і мають диплом про вищу освіту. Якщо до магістратури поступає людина, що має диплом бакалавра (спеціаліста) з психології, то вона повинна бути готовою або пройти співбесіду (іноді тестування) чи здавати іспити. Умови прийому до магістратури і вступні контрольні випробування встановлює ВНЗ.

Згідно тим, що є на сьогоднішній день юридичними документами магістр повинен уміти:

• формулювати завдання дослідження;

• формувати план дослідження;

• вести бібліографічну роботу із залученням сучасних інформаційних технологій;

• вибирати необхідні методи дослідження, модифікувати існуючі і, виходячи із завдань конкретного дослядження, розробляти нові методи;

• опрацьовувати отримані результати, аналізувати і осмислювати їх з врахуванням наявних у літературі наукових даних;

• представляти підсумки виконаної роботи у вигляді звітів, рефератів, статі, оформленої відповідно до наявних вимог, із залученням сучасних засобів редагування і друку.

Навчання у магістратурі здійснюється за навчальним планом. Після закінчення терміну навчання випускник зобов'язаний захистити магістерську дисертацію, на підставі чого йому присвоюється кваліфікаційний академічний ступінь магістра та видається диплом магістра державного зразка. Магістерська робота готується під керівництвом спеціально призначеного наукового керівника, який повинен мати вчений ступінь і (або) вчене звання і працювати в даному ВНЗ.

Магістерська робота «є самостійним науковим дослідженням, виконуваним під керівництвом наукового керівника (для робіт, виконуваних на стику напрямів, - із залученням одного або двох наукових консультантів). Захист магістерської роботи і здача випускних іспитів у вищих навчальних закладах, що мають державну акредитацію, відбувається публічно на засіданні Державної атестаційної комісії.

Присвоєна претенденту ступінь магістра - не вчена, а академічна. Отже, і рівень вимог, що пред'являють до підготовленої ним роботи, нижчий ніж, наприклад, до кандидатської дисертації. Магістерська робота повинна свідчити про те, що у випускника є певні вміння і навички, властиві науковцю, що починає: самостійно вести науковий пошук, бачити професійні проблеми і знати загальні методи і прийоми їх вирішення.

Інша - більш висока за рівнем - форма підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів - це аспірантура. Аспірантура із психології звичайно відкривається в університетах, що мають державну акредитацію, і в наукових (науково-дослідних) установах, що володіють ліцензією на право ведення освітньої діяльності у сфері дипломної професійної освіти.

До аспірантури приймають осіб, що мають вищу професійну освіту. Зрозуміло, бажано, щоб освіта була психологічною, проте можна поступити до аспірантури з психології, маючи вищу педагогічну або медичну освіту. Навчання в аспірантурі триває три роки у очній формі і чотири - у заочній. Перед вступом претендент повинен пройти співбесіду з майбутнім науковим керівником, який доседе до членів приймальної комісії свою думку про абітурієнта.

Вступники до аспірантури складають конкурсні вступні іспити за фахом (психологія) з філософії та іноземної мови. Якщо претендент склав кандидатські екзамени з філософії чи іноземної мови, то він звільняється від відповідних вступних іспитів. При цьому слід наперед уточнити, в яких саме ВНЗ здані кандидатські іспити. У комісії з прийому кандидатського екзамену з іноземної мови бере участь фахівець з психології з вченим ступенем.

Відразу після зарахування до аспірантури кожному аспіранту призначається науковий керівник, основним завданням якого є надання допомоги потенційному автору з підготовки дисертації. Претендент на звання ученого ступеня кандидата наук повинен довести своє вміння вести наукову роботу. Науковий керівник допомагає аспіранту скласти робочий план майбутньої дисертації:

- рекомендує необхідну літературу, довідкові, статистичні і архівні матеріали і інші джерела з теми;

- проводить систематичні, передбачені розкладом співбесіди і консультації;

- контролює виконання аспірантом затвердженого індивідуального плану;

- оцінює зміст виконаної дисертації як по розділах, так і в цілому;

- дає згоду на представлення дисертації до захисту.

Таким чином, науковий керівник надає наукову і методичну допомогу, систематично контролює виконання роботи, вносить певні корективи, дає рекомендації про доцільність ухвалення того чи іншого рішення, а також висновок про готовність роботи в цілому.

Аспірант повинен чітко і строго виконувати індивідуальний план, в іншому випадку він відраховується з аспірантури. В його обов'язок входить не тільки провести наукове дослідження і представити його результати у формі дисертації на кафедру (наукову раду, відділ, лабораторію, сектор), але і здати кандидатські екзамени з філософії, іноземної мови і спеціальності. Без здачі кандидатських іспитів він не буде допущений до захисту дисертації.

Підготовлена аспірантом дисертація захищається у спеціалізованій вченій раді, і якщо захист пройшов успішно, йому присвоюється вчене звання кандидата психологічних наук за однією із спеціальностей (загальна психологія, педагогічна психологія та вікова психологія, соціальна психологія та ін.).

Ще однією формою підготовки і підвищення кваліфікації науково-педагогічних, наукових кадрів і викладачів психології є самостійна робота над кандидатськими дисертаціями – інститут пошукувачів ВНЗ у змаганні. Для здійснення такої роботи претенденти прикріпляються до ВНЗ або наукових установ, що мають аспірантуру з психології - на термін не більше трьох років. Їм також призначаються наукові керівники для підготовки кандидатської дисертації, і вони також працюють з індивідуальним планом і здають кандидатські іспити. Претенденти повинні мати певний доробок з вибраної теми дослідження.

Але якщо ви відчуваєте, що і кандидатський ступінь для вас не межа, то можна спробувати добитися вищого вченого ступеня, який присуджують в нашій країні - доктора наук. До речі, в багатьох країнах світу (в США, Великобританії і інших) ступінь доктора наук фактично відповідає нашому ступеню кандидата. А доктора наук в нашому розумінні у них взагалі немає. Іншими словами, ставши кандидатом наук в Україні, для західних колег ти стаєш «доктором психології» або «доктором філософії». Якщо все-таки є бажання стати доктором психологічних наук в Україні, то треба поступати до докторантури.

Докторантура відкривається у вищих навчальних закладах і наукових установах, організаціях, що мають, як правило, профільні дисертаційні ради із захисту дисертацій на здобуття вчених ступенів кандидата і доктора наук. В докторантуру приймаються особи, що мають ступінь кандидата наук, які, як правило, мають наукові досягнення у відповідній сфері знань і здатні на високому рівні проводити фундаментальні, пошукові і прикладні наукові дослідження. Підготовка докторантів здійснюється у очній формі. Термін такої підготовки не повинен перевищувати трьох років. Докторанту, як правило, призначається науковий консультант з числа докторів наук. За необхідності як консультанти можуть запрошуватися провідні вчені і фахівці інших навчальних і наукових установ, організацій. В період підготовки докторант зобов'язаний виконати план підготовки дисертації і представити завершену дисертацію на кафедру (відділ, лабораторію, сектор, нараду) для отримання відповідного висновку.

Вчений ступінь кандидата наук присуджується спеціалізованою вченою радою на підставі публічного захисту дисертації і затверджується Вищим атестаційним комітетом України (ВАКом України).

Останніми роками з'явилися різні недержавні структури, які за певну платню проводять захисти і видають дипломи кандидатів і навіть докторів наук. Слід врахувати, що професійним співтовариствами такі «вчені ступені» не ввизнаються.

Крім вчених ступенів дослідникам можуть присвоюватися вчені звання. Тим, хто працює в наукових, науково-дослідних і науково-виробничих організаціях, можуть бути присвоєні вчені звання професора за фахом і старшого наукового співробітника, а викладачам вузів - вчені звання професора і доцента. Відповідні атестати видаються ВАКом України за погодженням вчених рад відповідних організацій. Слід відрізняти вчені звання і посади. Можна, наприклад, працювати у ВНЗ на посаді доцента, але не мати ще вчене звання доцента.

Для практичних психологів теж існують способи підвищити свою кваліфікацію та отримати більш високу оцінку своєї майстерності. Так, залежно від досвіду роботи, якості володіння професійними уміннями і навиками, психологи можуть отримати першу, другу і вищу кваліфікаційну категорію.

Важливим способом професійного вдосконалення психологів є активна участь у житті психологічного співтовариства. Форми цієї участі можуть бути найрізноманітнішими: конференції, семінари, симпозіуми, з'їзди, конгреси, засідання методичних об'єднань, кафедр, лабораторій, відділів і багато інших заходів. Існують професійні суспільні організації психологів, такі, наприклад, як Всеукраїнське Психологічне Товариство, основними цілями якого є сприяння розвитку психологічної науки, практики і освіти; залучення вчених і фахівців у сфері психології до розв’язання актуальних наукових і практичних задач; консолідація сил і створення умов якнайповнішої реалізації творчого потенціалу професійних психологів; забезпечення професійного і соціального захисту психологів; сприяння всесторонньому соціально-економічному розвитку України.

Існують також різні асоціації, об'єднуючі професіоналів-психологів залежно від їх теоретичних і практико-психологічних орієнтації.

Останніми роками помітно збільшилася кількість психологічних журналів. До найстаріших і найавторитетніших журналів «Вопросы психологии» і «Психологический журнал» додалися такі видання, як «Мир психологии», «Детский практический психолог». Сучасному фахівцю-психологу – і науковцю, і практику – слід не тільки постійно стежити за новими виданнями і публікаціями, але і самому пропонувати свої матеріали до журналів і газет, виносити свої ідеї та отримані результати на обговорення колег. Підготовка публікацій, поза сумнівом, сприятиме професійному зростанню самого психолога. Тим більше, опублікувати статтю зараз набагато легше, ніж кілька років тому, саме через велику кількість професійних психологічних видань.

Такої великої кількості психологічної літератури, нових книг і вперше виконаних перекладів класичних робіт зарубіжних авторів, як в наші дні, ніколи не було. Для підтримки високого професійного рівня сучасний психолог повинен постійно читати книги по психології, не забувати вибирати тільки по-справжньому професійні книги. В цьому йому повинні допомогти і власна ерудиція (прізвище відомого психолога на обкладинці – вже показник якості книги), і поради колег, і вміння, перегорнувши декілька сторінок, визначити, чи варто читати цю книгу чи ні.

Підвищити рівень своєї професійної підготовки, особливо у сфері практичної психології, зараз можна в межах різних недержавних психологічних організацій, провідних численних навчальних тренінгах та семінарах.

Кабінет психолога

Кабінет психолога – це робоче місце фахівця, що виконує складну і різнобічну діяльність. Приміщення, у якому працює психолог, повинно бути організоване й оснащене таким чином, щоб забезпечити йому ефективне виконання професійної діяльності. Відповідно до цього робоче місце психолога повинно відповідати певним вимогам.

Розташування кабінету психолога. Кабінет психолога повинен бути розташований у доступному, зручному місці, так щоб його можна було легко знайти. Доцільно відвести під кабінет приміщення на першому поверсі будинку. Таке розташування дає можливість оперативно звертатися до психолога, а також дозволяє відвідувачам уникнути зайвих контактів і за необхідності дотримати конфіденційності зустрічі.

Кабінет психолога повинен бути територіально ізольований. Він не може бути прохідним або суміжним приміщенням (наприклад, бути об'єднаним із учительською кімнатою, кабінетом завуча й ін.). Крім територіальної важлива також достатня звукова ізоляція.

Організація робочого простору кабінету. Простір кабінету повинен бути організований відповідно до специфіки професійної діяльності психолога. Виходячи з цього, рекомендується розподіл кабінету на кілька робочих зон, що мають функціонально різне навантаження:

• зона очікування прийому. Ця частина кабінету виконує функцію своєрідної приймальні, де можуть зручно розміститися і чекати клієнти. Тут можуть знаходитися інформаційні стенди, бібліотечка спеціальної психолого-педагогічної літератури для батьків, добірка популярних тестів для самодіагностики, яскраві дитячі журнали, настільні ігри й інші матеріали, що дозволяють з користю провести час чекання. Під час роботи психолога з дитиною батьки можуть виконувати тут призначені для них завдання (заповнення анкет, опитувальники тощо);

• зона діагностичної роботи. Дана частина кабінету призначена для проведення обстежень (в індивідуальній або груповій формі). Тут ніщо не повинно відволікати увагу дітей, заважати їм зосередитися на виконанні пропонованих завдань. Діагностичні матеріали, необхідні психологові для роботи, повинні бути систематизовані і зручно розміщені у спеціальних шафах, так щоб ними було зручно скористатися;

• зона корекційно-розвивальної роботи. Різноманіття форм корекційно-розвивальної роботи вимагає відповідне оснащення цієї зони психологічного кабінету. Для занять з дітьми тут можуть бути розставлені індивідуальні столи-парти, дошка тощо. Для проведення ігрових занять, казкотерапії та ін. у кабінеті обов'язково повинен бути килим (або килимове покриття), а також різноманітний ігровий матеріал (м'які іграшки, ляльки тощо);

• зона консультативної роботи. Ця частина кабінету призначена створенню довірчої і вільної обстановки, що допомагає відвідувачеві, який прийшов на прийом до психолога, спокійно обговорити хвилюючі його проблеми. Сприяють цьому, окрім професіоналізму самого психолога, такі елементи інтер'єру, як зручні, затишні крісла, композиції з кімнатних рослин, панно з природних матеріалів, а також загальна кольорова гама витримана в м'яких, пастельних тонах;

• зона релаксації і зняття емоційної напруги. Кабінет психолога може служити місцем емоційного розвантаження, як для дітей, так і для дорослих (вчителів, вихователів) Виконання цієї функції допомагає створенню розслаблюючої, заспокійливої обстановки. М'яке, ворсисте покриття на підлозі, природна зелень кімнатних рослин, великий акваріум з підсвічуванням, легкий дзюркіт фонтанчика, неголосне звучання спокійної музики – усе тут повинно сприяти заспокоєнню, зняттю втоми, що нагромадилася, і роздратуванню. Велике значення для встановлення довірливої атмосфери має можливість побути наодинці із самим собою відключитися від навколишньої дійсності;

• особиста зона психолога. У кабінеті обов'язково повинна бути передбачена особиста зона психолога, необхідна йому для підготовки до роботи (занять, консультацій і ін.), обробки даних, збереження матеріалів обстеження, робочої документації, методичної літератури, посібників і ін.

Відповідно до такої організації психологічного кабінету найкраще виділити для нього приміщення, що складається з декількох кімнат (мал. 1).

Мал. 1. Кабінет психолога, що складається з декількох приміщень.

1 – зона очікування прийому; 2-3 – зони корекційно-розвивальної

і консультуючої роботи; 4 – зона релаксації; 5 – зона діагностичної

роботи та особиста зона психолога

Проект типових будинків вітчизняних шкіл і дитячих садків не передбачає наявність спеціального приміщення для психологічної роботи. Тому кабінет психолога розташовується, як правило, у класній кімнаті або в якому-небудь додатковому приміщенні, що складається переважно з однієї кімнати. У цьому випадку приміщення кабінету використовується як багатофункціональне.

Перед психологом виникає завдання раціонального використання простору і вимушеного об'єднання робочих зон, кожна з яких повинна виконувати не одну, а кілька функцій, наприклад:

• зона консультативного прийому і релаксації;

• зона діагностично-корекційнної роботи (мал. 2).

Мал. 2. Кабінет психолога з об'єднанням робочих зон

Оформлення кабінету. У психологічному кабінеті величезне функціональне навантаження відіграє інтер'єр, підбір якого є спеціальною дизайнерським завданням. Загальним правилом оформлення приміщень, використовуваних для психологічної роботи, є створення спокійної, ненав'язливої, не гнітючої, не відволікаючої атмосфери.

Загальним орієнтиром можуть служити наступні рекомендації^:

• у психологічному кабінеті для фарбування стелі рекомендується блакитний колір, можлива світла підвісна стеля;

• стіни світло-жовті, світло-зелені (у південних регіонах – світло-блакитні тони), можлива оббивка стін драпірувальною тканиною, що сприяє додатковій звукоізоляції;

• в оформленні кабінету бажано використовувати елементи ландшафтотерапії (фотошпалери, слайди з динамічним підсвічуванням по периметру, панно з зображенням пейзажів, природні фарби які містять основну гаму кольорів від блакитного до зеленого, декоративно-художні композиції з кімнатних рослин);

• підлога із звукоізоляційним шаром: рекомендується м'яке килимове покриття темно-зеленого кольору або інших природних кольорів (однотонних або у поєднанні: пісковий, темний беж і т.д.);

• бажано використовувати подвійні двері або двері з тамбуром;

• за необхідності (перегляд відеозаписів, слайдів) вікна повинні завішуватися шторами з щільної світлонепроникної тканини в тон стін, що створює зорове збільшення кімнати;

• розташовані в кабінеті крісла повинні бути м'якими або напівм'якими, зі зручними спинками і підлокітниками, а в зоні релаксації – з підголівниками або високими спинками.

У приміщеннях для психологічної роботи не рекомендується:

• використовувати блискучі поверхні;

• лампи розжарювання (люмінесцентні лампи майже не спотворюють кольору, тоді як випромінювання лампи розжарювання насичені теплими тонами, через відсутність у спектрі ламп-жарівок синього і фіолетового випромінювання холодні тони навколишнього оточення виглядають сірими і брудними);

• колірне підсвічування не повинно бути яскравим і миготливим;

• не рекомендується одночасне використання всіх компонентів ландшафту- і фітотерапії, їхнє розташування необхідно продумати таким чином, щоб вони не ставали відволікаючими факторами.

Зручні і функціональні меблі, розумно підібрані і розставлені, це є невід'ємною частиною інтер'єру психологічного кабінету. До числа обов'язкових компонентів меблювання відносяться: 1) робочий стіл психолога; 2) шафи (для збереження методичних посібників, матеріалів обстеження, техніки й ін.); 3) сейф (якщо в шафі немає відділення, що замикається на ключ,); робочі місця для дітей (кількість залежить від розмірів приміщення і специфіки проведеної психологом роботи); 4) журнальний стіл; 5) крісла (невеликі, напівм'які, зручні); 6) стільці.

Технічне оснащення кабінету. Робоче місце сучасного фахівця неможливе без відповідного технічного оснащення, що дозволяє заощаджувати і максимально ефективно використовувати робочий час. Технічні засоби необхідні психологові для проведення занять з дітьми, обробки і систематизації результатів обстежень, створення банку психологічних даних, ретельної підготовки до проведення діагностичної і корекційно-розвиваючої роботи і т.д. Виходячи з цього, психологові необхідно мати в кабінеті:

• копіювальну техніку (або можливість нею вільно користуватися);

• систему відеозапису і відеовідтворення з набором відео записів і слайдів;

• комп'ютер.

Специфіка освітніх установ (дитячий садок, школа, дитячий будинок і ін.) багато в чому визначає пріоритетні напрями діяльності психолога. Тому при дотриманні загальних рекомендацій можлива досить широка варіативність у підході до організації робочого місця психолога. Так, наприклад, у роботі з дошкільниками важлива роль приділяється використанню різноманітних ігрових прийомів. Тому в кабінеті психолога дитячого садку повинно бути передбачене місце для проведення ігрових занять, ігрової терапії, казкотерапії та ін.

Шкільні психологи нерідко отримують у своє розпорядження класну кімнату. Залежно від пріоритетів, обираних психологом у роботі, психологічний кабінет може бути організований по-різному. Це може бути кабінет, побудований за «зональним» типом (мал.3)

Мал. 3. Кабінет психолога, розміщений у класній кімнаті

В іншому варіанті класна кімната може бути збережена як навчальне приміщення (це важливо, якщо психолог веде в школі уроки психології); у цьому випадку для проведення групових, тренінгових занять парти можуть бути встановлені по колу або відсунуті до стін.

За будь-якої організації, незалежно від розміру приміщення і міри матеріально-технічного оснащення (нагадаємо відому приказку: «Не місце прикрашає людину, а людина місце»), кабінет психолога є своєрідним відображенням індивідуальності психолога як професіонала і як особистості.

У цьому кабінеті повинно бути комфортно не тільки самому психологові, але і клієнтам: дітям і дорослим. Довіра до психолога, запорука ефективності допомоги, вони на пряму не залежать від кількості та якості меблів, а визначаються насамперед професійними якостями самого психолога.