2. Спрямованість професійного самовдосконалення психолога.

У найзагальнішому плані можна виділити два основні напрями професійні самовдосконалення психолога:

1. Постійне поліпшення своєї роботи, що у свою чергу, передбачає:

1) розв’язання проблем клієнтів (в ідеалі - формування у них готовності до самостійного розв’язання своїх проблем);

2) розробку нових методів роботи;

3) формування в самому собі готовності до розв’язання складніших (і цікавіших) психологічних проблем, тобто розвиток себе як професіонала та ін.

2. Особистісний розвиток і саморозвиток у професії.

Професійна діяльність - це одна з важливих умов реалізації і розвитку кращих творчих можливостей людини. При цьому професія «психолог» дає для цього особливі можливості і перспективи. На вищих рівнях свого прояву і професійна, і життєва, і особистісна лінії розвитку взаємопроникають і взаємодоповнюють одна одну. Розвиток психолога-професіонала неминуче передбачає кризи, які ще належить усвідомити, щоб контролювати і коректувати процес їх протікання. Оскільки кризи становлення є закономірними, то на перший план постає така важлива умова повноцінного формування суб'єкта професійного самовизначення, як готовність долати ці кризові ситуації. І тут найважливішим для нього стає не стільки інтелект, зокрема, професійнипй, скільки морально-вольова основа самовизначення. При цьому сама воля має сенс лише за усвідомленого вибору життєвої і професійної мети, а також у прагненні до цієї мети.

У зв'язку з цим виникають навіть дещо парадоксальні ситуації. Перша ситуація пов'язана з необхідністю суб'єкта професійного самовизначення свідомо відмовлятися від тих своїх бажань (і відповідних цілей), які вже не відповідають зміненим уявленням, про щастя і життєвий успіх. Тут доводиться ставити під сумнів, що традиційно виділяється в професійному самовизначенні (і в психології кар'єри), зокрема, враховувати бажання людини.

Інша ситуація пов'язана з необхідністю відмовлятися від врахування наявних здібностей і можливостей для досягнення професійних і життєвих цілей. Оскільки здібності не тільки змінюються самі у процесі розвитку людини, але й виникає сумнів щодо їх наявності (або з допомогою своїх друзів і викладачів). Традиційне «можу» ставиться під сумнів. Якщо ми грунтуємося у своїх судженнях на «морально-вольове становлення професійної суб’єктності», то повинні орієнтуватися на неминучу зміну наявних здібностей («можу») в результаті вольових зусиль суб'єкта професійного самовизначення і розвитку.

Нарешті, у професійному самовизначенні виникають сумніви і щодо традиційного «треба», тобто враховування потреб суспільства («ринку праці») в даній професії в тому, якою вона «повинна бути». Не завжди зрозуміло, хто визначає це «треба» і чи завжди воно було викликано об’єктивними соціально-економічними обставинами. Тому розвинутий суб'єкт самовизначення (як і розвитку особистості) повинен самостійно визначати, що є належним і сутнісним як для свого власного розвитку, так і для розвитку суспільства, а не просто підлаштовуватися під кон'юнктуру ринку праці і наявні суспільні упередження. Все це також вимагає у психолога (і у студента, що самовизначається) розвинутої волі, його готовності самостійно орієнтуватися в суспільних процесах, болісно долаючи стереотипи суспільної свідомості.

Процес активізації роздумів над цими проблемами студента-психолога передбачає особливу участь у цьому викладачів і наукових керівників. Але студенту-психологу необхідно перш за все самому ставити перед собою такі запитання та намагатися шукати на них відповіді. Якщо ж студент-психолог знаходить серед викладачів справжнього наставника (наукового керівника), то між ними можуть виникати цікаві діалоги. При цьому спочатку ініціатива може виходити від викладача, який фактично перетворюється на профконсультанта (в кращому значенні цього слова), що допомагає майбутньому психологу вибудовувати перспективи свого професійного і особистісного розвитку.

Для надання допомоги викладач-консультант (науковий керівник) повинен володіти розвинутою професійною етикою, тобто зведення до мінімуму маніпуляції свідомості студента. Але взагалі реально неможливо відмовитися від маніпуляції неможливо, наприклад, немало ситуацій, коли студент-психолог, який розчарувався у всьому і вся, просто недосвідчений або знаходиться у стані афекту. В цих і подібних випадках певна відповідальність за прийняття рішень лягає на наукового керівника (природно, в ідеальному ВНЗ, в цивілізованій країні, де викладачі не вимушені одночасно працювати в декількох вузах) і тоді неминучими стають “суб’єкт-об’єктні стосунки” між ним і студентом. Виникає парадоксальна ситуація, коли викладач не займає активну позицію у своїй роботі, відмовляючись від права бути повноцінним суб'єктом своєї професійної діяльності. На практиці це не тільки можливо, але часто так буває. Наприклад, викладач, що взяв на себе роль «помічника» і «консультанта студента», підходить до своєї роботи не творчо, свідомо уникає складних світоглядних питань, наприклад, працює за інструкцією, лише «вичитуючи потрібний матеріал або здійснюючи лише формальне «наукове керівництво» студентом тощо.

Бути повноцінним суб'єктом для викладача і наукового керівника студента – це означає мати можливість вибирати активізуючий варіант роботи або звичайний, що не вимагає ніяких морально-вольових витрат і творчості, а лише передбачає «грамотне дотримання» існуючого порядку роботи. Саме в можливості такого вибору і виявляється справжня суб’єктність.

Усе сказане стосується і студента-психолога. Він самостійно повинен виступити щодо своїх проблем в ролі такого профконсультанта. Дуже важливо при цьому бути готовим до подолання внутрішньої кризи навчальної діяльності. У багатьох студентів-психологів вона загострюється до третього курсу, хоча у когось можливі і інші варіанти.

Суть кризи виражається в порушенні гармонії і виникаючому на цій основі суперечності між різними лініями розвитку. Головна проблема кризи - усвідомлення цих суперечностей і грамотне керування цими суперечливими процесами. Чим більшою мірою ці суперечності усвідомлюються людиною (студентом або молодим психологом), тим більшою мірою вони стають керованими. Природно, можуть бути ситуації, коли усвідомлення дуже складної і важковирішуваної проблеми може ще більше усугубляти кризу студента-психолога і тоді наставник сам повинен зорієнтуватися в даній проблемі, а не видаючи студенту лише готову рекомендацію або розв’язок. У цьому випадку студент-психолог вже не може розглядатися як повноцінний (з сформованою внутрішньою активністю) суб'єкт професійного самовизначення.

Психологи виділили наступні варіанти суперечностей особистості, що самовизначається:

1. Суперечність між статевим, фізичним, психологічним, соціальним, моральним і духовним розвитком людини.

2. Суперечності між різними цінностями, суперечності несформованої ціннісно-смислової сфери особистості.

3. Проблеми, пов'язані із зміною ціннісних установок в дорослі періоди розвитку суб'єкта праці.

4. Кризи ідентичності.

5. Криза, що виникає в результаті суперечності між «Я-реальним» та «Я-ідеальним».

6. Криза між орієнтацією на загальноприйнятий «життєвий успіх» і орієнтацією на пошук унікального і неповторного шляху самовдосконалення.

7. Кризи вікового розвитку, що зумовлені суперечностями мотиваційної і операційної ліній розвитку.

8. Кризи власне професійного вибору, засновані на суперечності «хочу», «можу» і «треба» і ін.

У просторі професійного і особистісного самовизначення умовно можна виділити наступні координати:

1) по вертикалі - лінія орієнтації на гуманізм або на егоїзм;

2) по горизонталі - лінія орієнтації на норми буденної свідомості, коли щастя і професійний успіх зорієнтовані на готовий зразок або орієнтація на неповторність і самобутність, коли людина прагне прожити унікальне і професійне життя.

Так само можна позначити різні лінії професійного розвитку, координатами якого є професійні наміри («хочу»), професійні можливості («можу») та усвідомлення потреби в даній професійній діяльності з боку суспільства або об'єктивної потреби для себе особисто («треба»). «Хочу», «можу» і «треба» - це змінні, а не стабільні утворення, інакше ні про яке реальне самовизначення і професійний розвиток психолога говорити не доводиться.

Слід зауважити, що існує деяка суперечність у спрямованості «хочу» (більше орієнтованої на «альтруїзм»), з одного боку, і, з другого боку, «можу» і «треба», більше орієнтованих на «унікальність», яка не завжди може співвідноситися з «альтруїстською орієнтацією». Орієнтація на «унікальність» ніби «розривається» між гуманістичною та егоїстичною орієнтаціями, що може породити внутрішній конфлікт. Крім того, є деяка невідповідність самої величини «можу» і «треба». Неузгодженість «хочу», «можу» і «треба» неминуче вимагає їх корекції і розвитку, а не просто «врахування» у плануванні своїх перспектив.

Існують і інші суперечності в лініях розвитку суб’єкта професійного самовизначення. Наприклад, суперечності між лініями власне професійного, життєвого і особистісного розвитку. Найважливішим завданням студента-психолога і молодого фахівця є не просто мобілізувати свою волю для досягнення життєвого і професіонально успіху, але і з’ясувати для себе, з чим буде пов'язаний цей успіх, чи не доведеться потім жалкувати про невідомо для чого розтрачений талант і втрачені можливості.

Творчий психолог повинен постійно шукати все нові і нові варіанти таких «просторів», відбираючи для себе найвідповідніші напрями свого розвитку, що співвідносяться зі справжньою метою і ідеалами.