Особливості підготовки психологів в освітніх установах

В Україні не існує інших форм базової підготовки психологів, окрім університетської системи навчання. Не дивлячись на те, що в даний час існує як очна форма навчання психологів, так і заочна, а останнім часом стала виникати і дистанційна, повноцінне формування професіонала-психолога, перш за все, передбачає очне навчання. Це не означає неможливість спроб освоїти психологію і в інших формах, але студент повинен виразно усвідомлювати необхідність у процесі навчання і після закінчення університету «добирати» недостатню практику, під керівництвом досвідчених професіоналів. Скільки б не був талановитим студент, наскільки блискуче він не засвоїв різноманітні теоретичні позиції, класифікаційні схеми, цього недостатньо, щоб вважатися психологом. Пам'ятати всі симптоми захворювань ще не означає бути лікарем, а об'ємне знання праць філософів не означає, що знаючий сам є філософом. Психолог-неук небезпечний для оточуючих, якщо не усвідомлює меж своєї компетентності (або некомпетентності).

На сьогоднішній день на території України функціонує багато факультетів та відділень психології, відкритих в державних і недержавних ВНЗ.

2. Формальні і змістовні аспекти вищої психологічної освіти

Випускники психологічних факультетів, як правило, одержують спеціальність 020400 «Психологія». З 2003 р. окремою спеціальністю стала «Медична психологія». Розв'язується питання про розгляд як окрема спеціальність «спеціальної психології».

Основна освітня програма підготовки фахівця складається з дисциплін державного компоненту та дисциплін по вибору студента, а також факультативних дисциплін. Дисципліни і курси по вибору студента в кожному циклі повинні змістовно доповнювати дисципліни, вказані у державному компоненті циклу. Згідно нового Держстандарту, в число обов'язкових для вивчення загальнопрофесійних дисциплін для студентів-психологів входять: вступ до професії, загальна психологія, експериментальна психологія, загальний психологічний практикум, історія психології, зоопсихологія і порівняльна психологія, психогенетика, психологія особистості, психодіагностика, методологічні основи психології, математичні методи в психології, вікова психологія, педагогічна психологія, соціальна психологія, психологія праці, клінічна психологія, спеціальна психологія, психофізіологія, методика викладання психології.

Крім того, основна освітня програма підготовки фахівця повинна передбачати вивчення студентом наступних циклів дисциплін: цикл загальних гуманітарних і соціально-економічних дисциплін; цикл загальних математичних і природничонаукових дисциплін; цикл дисципліни спеціалізації; факультативи.

Як вказано в Держстандарті, об'єктом професійної діяльності фахівця є психічні процеси, властивості і стани людини, предметом - їх прояви в різних сферах людської діяльності, міжособових і соціальних взаємодіях, способи і форми їх організації і зміни при дії ззовні. Відповідно до отриманих знань, умінь і навичок фахівець готовий брати участь в розв’язанні комплексних задач в системі народного господарства, освіти, охорони здоров'я, управління, соціальної допомоги населенню і може здійснювати наступні види професійної діяльності: діагностичну і корекційну; експертну і консультативну; навчально-виховну; науково-дослідну; культурно-освітню.

Конкретний зміст професійної підготовки фахівця визначається освітньою програмою вищого навчального закладу і повинне включати теоретичну підготовку, лабораторні практикуми і практики.

Загальний об'єм аудиторного навантаження на студента-психолога, що навчається очний, повинен складати 9250 годин. Студентам слід знати, що вимагає Держстандарт: обсяг аудиторних занять студента на очній формі навчання не повинен перевищувати в середньому за період теоретичного навчання 32 години у тиждень. Це значить, що за п'ятиденного навчального тижня не минути хоча б одного дня з чотирма парами. При цьому у вказаний об'єм не входять обов'язкові практичні заняття з фізичної культури і заняття з факультативних дисциплін.

У заочній формі навчання обсяг аудиторних занять повинен бути не менше 30% часу. У заочній формі навчання студенту повинна бути забезпечена можливість занять з викладачем в обсязі не менше 160 годин в рік.

Можна наполягати і на необхідному мінімумі. Канікулярний час повинен складати 7-10 тижнів на рік, у тому числі не менше двох тижнів в зимовий період. Важливою частиною освітнього процесу є практика студентів. Згідно новому Держстандарту, виділяються наступні види практик:

1) навчально-ознайомлююча - 3 тижні; 2) педагогічна - 6 тижнів; 3) виробнича - 6 тижнів; 4) науково-дослідна і кваліфікаційна - 10 тижнів.

А що ж мається на увазі отримати «на виході», після закінчення психологічного факультету? Держстандарт висуває наступні вимоги до професійної підготовленості фахівця:

• на основі здобутих теоретичних знань, навичок дослідницької роботи і інформаційного пошуку уміти орієнтуватися в сучасних наукових концепціях, грамотно ставити та вирішувати дослідницькі і практичні завдання;

• брати участь у практичній прикладній діяльності, володіти основними методами психодіагностики, психокорекції і психологічного консультування;

• володіти комплексом знань і методикою викладання психології у вищих навчальних закладах.

Після завершення навчання студент повинен пройти підсумкову державну атестацію фахівця, яка включає випускну кваліфікаційну роботу і державний іспит, що дозволяє виявити теоретичну підготовку до рішення професійних завдань.

Випускна кваліфікаційна робота за фахом 020400 «Психологія» є закінченою розробкою, що включає результати емпіричного або теоретичного дослідження, або обгрунтований проект коректувальної, тренінгової або діагностичної методики. В роботі повинні бути збалансовані представлено теоретичне обгрунтовування і виконану дослідницьку, практичну або методичну роботу. Дипломна робота повинна виявляти високий рівень професійної ерудиції випускника, його методологічну і методичну підготовленість, володіння уміннями і навиками професійної діяльності. Її обсяг, як правило, повинен бути в межах 50—85 сторінок стандартного друкарського тексту.

Захист випускаючої кваліфікаційної роботи здійснюється на засіданні Державної атестаційної комісії. За результатами захисту виставляється державна атестаційна оцінка.

На державному іспиті випускник повинен підтвердити знання у сфері загальнопрофесійних, базових і спеціальних дисциплін, що достатні для роботи в колективі психологів і професійного виконання своїх обов'язків, а також для подальшого навчання в магістратурі. Випускний іспит повинен бути перевіркою конкретних функціональних можливостей студента, здатності його до самостійного мислення на основі наявних знань.

Як справедливо вказує Ф. Е. Василюк (1998), необхідно навести мости між академічною психологією і психологічною практикою. «Але для цього сама психологічна освіта повинна реалізувати психотехнічний підхід, суть якого в тому, щоб відмовитися від ідеї «впровадження» розумної теорії у відсталу практику.

За психотехнічного підходу, навпаки, практика упроваджується в теорію... Якою повинна бути психологічна освіта? За змістом воно повинне, зберігши традиції природничонаукового підходу, з'єднати його з підходами гуманітарним і філософським. За типом і формами навчання воно повинно синтезувати в собі риси університету, медичного і творчого ВНЗ».

Особливістю вищої психологічної освіти є проблема уявного «хаосу» і «плутанини» в самому матеріалі психології як навчального предмету, пов'язана з різноманіттям можливих точок зору, різноманіттям наукових позицій авторів монографій, підручників і навчальних посібників, окремих викладачів і суперечністю їх оцінок відносно одних і тих же психологічних ідей і напрямів.

Сама професія «психолог» відноситься до так званої «соціономічної групи» професій (зорієнтованої на суспільні проблеми, проблеми соціалізації особистості) та передбачає взаємодію фахівця з різними людьми. Отже, психологу необхідно бути готовим «розуміти» різних людей, орієнтуватися в різних способах їх життєдіяльності, включаючи і вміння орієнтуватися в різних видах професійної праці. Це важливо хоча б тому що значна частина людей все-таки реалізує себе в трудовій діяльності, а завданням психолога часто і є допомога в повноцінній особистій самореалізації в головній справі свого життя. Тому вузька спеціалізація, що обмежує розуміння і можливості взаємодії з різними людьми в підготовці психолога, — це не найкращий варіант.

Але реально стати широкоосвіченим фахівцем-психологом дуже непросто. На якихось етапах свого професійного розвитку, наприклад, під час навчання на психологічному факультеті ВНЗ, майбутній психолог часто змушений засвоювати конкретні напрями роботи, конкретні методики, в чомусь спеціалізуватися. Проблема полягає в тому, щоб через освоєння конкретних форм і методів дослідницької чи практичної діяльності засвоювати і всю психологію в цілому, а також долучатися до всього різноманіття культури. Тут немає парадоксу. Реально будь-яка важлива соціально-психологічна, психолого-педагогічна або інша проблема ніби акумулює в собі не тільки багато сфер психології, але і пов'язана численними нитками з проблемами всієї культури. Справжня психологічна проблема - це своєрідна «лінза», через яку заломлюються багато ліній буття. При цьому важливо знайти таку проблему і зуміти співвіднести її з найважливішими проблемами суспільного життя. Саме це дозволить студенту-психологу, а згодом і психологу-фахівцю знаходити гідні смисли своєї навчально-професійної чи пізніше – професійної діяльності.

Як писав видатний російський філософ, що багато уваги приділяє і психологічній проблематиці, Мераб Костянтинович Мамардашвілі, «в просторі світу є якась точка, потрапивши в яку ми просто змушені повернути себе, свій рух і зупинитися», і саме «у цій точці якраз і перетинаються “силові лінії”, що визначають буття, потрапивши у перехрестя яких ми і завмираємо, вражені, що раптом нам відкрилася мудрість світу». В якомусь значенні студент-психолог по суті своїй вже перетворюється на мудреця, який повинен прагнути не сприймати навколишній світ (і світ психології) як нагромадження розрізнених фактів, теорій, авторитетів і т. д., а як якусь по-своєму гармонійну систему, особливістю якої є і внутрішня суперечність, і багато невирішених, але вже позначених (осмислених) проблем і ін. Гармонію зпрадавна розуміли двояко: як спокій або як рух. Але стан повного спокою - смерть.

Гармонія життя - це гармонія руху. Навчитися вбачати гармонію в мінливому хаосі - це, мабуть, і є мудрість. Якщо ж студенту-психологу так і не вдається виробити в собі цю готовність бути мудрецем, то його навчання у ВНЗ може серйозно ускладнитися.

Важливою проблемою, що стає в цьому плані перед початкуючим студентом-психологом, є проблема ставлення до багатоманітних і часто суперечливих одна одній думок і ідей, що висловлюються викладачами, які читають різні курси або продовжують курси один одного. Виникає якесь відчуття неврегульованості, хаотичності, «розмитості» психологічних уявлень, невиразності і метафоричності теорій, що може призвести до розчарування і, як наслідок, знецінення психології як такої і того, як вона викладається. «Кожен говорить про своє, але ніхто до ладу нічого не знає».

Так, дійсно, для когось на жаль, а для когось - на щастя у психології і її викладанні існує деякий неминучий хаос (хоча, звичайно, психологічні адміністратори і прагнуть навести лад в навчальних програмах, за що їм низький уклін). Йдеться, по-перше, про «хаос» у самій психології, що багато в чому зумовлено не стільки складністю даних проблем, скільки різноманітністю шкіл і підходів до даних проблем. Так хочеться з'ясувати, хто ж має рацію – Фройд, Роджерс, Виготський, Рубінштейн, Костюк? Адже психологічних теорій - точніше, позицій, що претендують на звання теорії, - не один десяток, хоч не всі вони витримують перевірку часом і практикою. У кожної теорії своя мова, що не завжди співвідноситься з мовою іншої теорії.

Не варто шукати у психології (і не тільки в ній) напрямів, які б однозначно мали рацію, тоді як інші, їй що суперечать, - ні. Навіть широке наукове визнання не може бути критерієм істинності. Рух наукової думки багатоголосий, поліфонічний. Так, спочатку важко зрозуміти, яким чином може бути не одна «істина», а багато. Але ж чесний вчений завжди усвідомлює відносність висловлених ним «істин», що аніскільки їх не принижує, навпаки, дає привід для руху. Рівним чином суперечності в переконаннях викладачів на один і той же предмет слід розглядати як діалог, як привід для власного роздуму: вам були запропоновані позиції, співвіднесіть їх, самовизначтеся і рухайтеся. Навіть у природі саме «різноманіття видів» забезпечує збереження життя на Землі навіть при найнеприємніших катаклізмах і «сюрпризах». Таким чином, треба лише радіти такому різноманіттю, але звичайно розібратися у ньому дійсно складно. По-справжньому пізнати світ психології «взагалі» неможливо, хоч можна насолодитися різноманіттям і незбагненністю цього світу. Але, виділивши для себе справжню психологічну проблему, можна завдяки цій проблемі (або через призму цієї проблеми) поглянути на всю психологію, а через неї на весь оточуючий світ і на своє місце у цьому світі.

Головна мета університетського курсу — сформувати «науковий метод пізнання», а не просто «висловлювати факти». Справжня університетська лекція ніколи не висловлює просто результатів дослідження, а вона показує, як вчений- лектор прийшов до цих результатів. Добрі лекції і науково поставлені заняття взаємно доповнюють одна одну. Завдання викладача - спонукати студентів до самостійного дослідження предмету, залучити їх в дослідницьку роботу наукової думки. Якщо професор на лекціях, розвиваючи свій погляд, викликає у студентів критику, то на семінарських заняттях він, у свою чергу, виступає в ролі критика проведеного студентом дослідження». Таким чином, студент повинен спонукати самостійно досліджувати наукову проблему, а результати своїх досліджень творчо обговорювати з викладачем.

Проблему «плутанини» і «різноманітності» у психології набагато частіше і набагато хворобливіше переживають саме студенти, ніж психологи і викладачі психології, що вже «відбулися». Для фахівця, що «визначився» у психології, все набагато простіше. Він вже вибрав найсильнішу, на його погляд, концепцію, теоретичний підхід або навіть окрему групу методів і всю психологію бачить тепер через «призму» свого підходу. Наприклад, переконаний гештальтпсихолог все бачить з позицій своєї рідної гештальтпсихології і т.д.

Це дозволяє йому вирішувати і певні дослідницькі, і практичні задачі. Хоч інший психолог (що дотримується іншої концепції, наприклад, біхевіористської або психоаналітичної) готовий з ним до хрипоти сперечатися і переконувати його в тому, що він не має рації. Спостерігаючи за такими суперечками, студент-психолог може ще більше дезорієнтуватися і навіть в черговий раз «розчаруватися» в улюбленій психології або в улюбленому психологу (наприклад, в одному з тих, що сперечаються).

Останнім часом у психології проявилися конструктивні тенденції до зближення і взаєморозуміння різних психологічних напрямів. А ефективні психологи-практики і психотерапевти часто взагалі з труднощами визначають, до якого теоретичного напряму вони належать, чи співвідносять себе з тими або іншими напрямами дуже умовно.

Ймовірно, як «призма», через яку можна було б поглянути на всю психологію, може виступати вже наявний підхід, але більш перспективним нам представляється орієнтуватися на справжню психологічну проблему. Саме усвідомлена проблема дозволяє інтегрувати все краще, що накопичено в різних психологічних напрямах. Тому доцільніше сперечатися не про те, який напрям «кращий» і «правильніший», а про саму проблему і про те, чим можуть допомогти в її розв’язанні ті чи інші концептуальні підходи, теорії або методи. Саме у реальній науковій чи практичній проблемі інтегруються і розрізнені до цього знання психології, і життєві уявлення про навколишній світ. Так, в теорії систем якраз загальна задача, загальна мета або загальна проблема є головною системотвірною ознакою, оскільки «саме мета, загальна проблема будує систему», а без неї все перетворюється лише на набір хаотичних і безглуздих елементів. Все це дуже актуально для того, щоб допомогти студенту-психологу в наведенні ладу в одержуваних знаннях, в досягненні системності у своїй теоретико-методологічній підготовці.

Таким чином, студент-психолог повинен не тільки «обурюватися» плутаниною у викладанні (хоч такі «обурення» бувають іноді і корисними), але і з вдячністю «приймати» цю плутанину. Як не парадоксально, але саме можливість самому навести лад у засвоюваних психологічних знаннях створює основу для справжньої творчості і перетворює студента-психолога на справжнього суб'єкта навчально-професійної діяльності, оскільки він фактично виконує те завдання, яке не змогли успішно завершити багато його викладачів. В притивному випадку, студент-психолог просто «засвоює» вже готові системи знань, з вже «розжованим знанням» і рівень його суб’єктності при цьому помітно знижується.

На жаль, навчальні перевантаження як студентів, так і їх викладачів часто не дозволяють «зупинитися, завмерти і здивуватися мудрості буття», що відкрилася. Тому красиві міркування про можливість «розуміння гармонії у психології часто перекреслюються «психологічною суєтою» (особливо огидної в епоху постійної «метушні» і вимушеного «продажу себе на ринку осіб» - за Е. Фромом). Але потенційна можливість такого «розуміння» світу психології все-таки залишається і, як це не дивно, у студентів (поки що не «зіпсованих» цією суєтою), можливостей, мабуть, більше, ніж у «солідних фахівців».

З формального погляду є певні освітні програми, за якими повинні готувати психологів. Реалізація цих програм контролюється відповідними органами Міністерства освіти і науки і саме завдяки цьому у підготовці психологів простежується певна система і навіть «відсутність хаосу». Тут йдеться дещо про інше - про змістовний «хаос» в самій психології. Адже, як відомо, освітні програми неминуче відображають або є в науці порядок, або наявний змістовний «хаос». Все це неминуче ставить студента-психолога у творчу позицію мудреця. Але чи всі студенти-психологи зможуть скористатися такою щасливою можливістю, чи не оволодіє ними «спокуса» вину за свою нездатність «мудро і спокійно поглянути» на проблеми науки звалювати на саму психологію та її викладачів.