Глава 1. Національна економіка: зміст та основи руху

• соціально-економічна структура є співвідношенням соціально-економіч­них укладів: приватно-підприємницького, колективного, дрібнотовар­ного, державного;

• в інституційній структурі найбільш значущими є співвідношення: 1) інституційних секторів (нефінансових корпорацій, фінансових корпора­цій, домашніх господарств, загального державного управління, некоме-рційних організацій, що обслуговують домашні господарства) та оди­ниць; 2) ринкових і неринкових інститутів; 3) національних ринків, ри­нкових структур та інфраструктур;

• зовнішньоекономічна структура — це співвідношення експортно-ім­портних операцій з товарами та послугами, капіталом, фінансовими акти­вами тощо; між національною економікою та економіками інших країн.

Внутрішня будова національної економіки представлена не тільки озна­ченими структурними складовими, але й процесами і явищами (нестабільність, циклічність, розвиток, зростання, нагромадження, капіталізація, соціалізація, регулювання, очікування, агрегати, шоки, кризи тощо), факторами (труд, зем­ля, капітал, підприємницькі здібності) та результатами (національний продукт, людський капітал, природне середовище, система відносин тощо).

Таким чином, в якості об 'єкта у широкому сенсі наука та навчальна дисципліна «Національна економіка» має економіку країни в цілому в кон­тексті процесів самоорганізації та коеволюці? суспільства і природи, тобто суспільно-природного середовища. На рис. 1.4 представлено складові зов­нішнього середовища та внутрішньої будови національної економіки, які є спільними для всіх національних економік на макрорівні. До речі, кожна з цих ознак або їхнє певне поєднання може виступати в якості критерію ти­пізації національних економік.

Всі рівні економіки країни, сектори, уклади, сегменти національного ринку об'єднані комплексом економічних, соціальних, технологічних, пра­вових та інших взаємозв'язків. Для утвердження засад цілісності націо­нальної економіки важливим є з'ясування її загальних завдань та орієнта­ція на досягнення визначених кінцевих результатів.

Термін «коеволюція» використовується для позначення такої якості взаємодії суспіль­ ства і природи, коли розвиток суспільства не руйнує, а сприяє відновленню та природ-- ній еволюції навколишнього середовища.

17

18

Глава I. Національна економіка: зміст та основи руху

У філософії мета визначається як передбачення свідомого результату, на досягнення якого спрямована діяльність. Як безпосередній мотив, мета спрямовує і регулює діяльність, пронизує практику як внутрішній закон, якому людина підпорядковує свою волю. Відображаючи активний бік люд­ської свідомості, мета повинна відповідати об'єктивним законам, реальним можливостям навколишнього середовища та самого суб'єкта.

Які ж цілі національної економіки? Незалежно від економічної ситуа­ції, національна економіка як людинорозмірна система об'єктивно прагне до стабільності, ефективності та справедливості. Відповідно до цього виді­ляють такі макроекономічні завдання національної економіки:

• стабільне зростання національного обсягу виробництва;

• високий і стабільний рівень зайнятості;

• стабільний рівень цін;

• підтримка рівноваги платіжного балансу.

Відповідно до даних спрямувань використовуються й агреговані ін­струменти макроекономічного регулювання, зокрема фінансова політика, грошово-кредитна політика, політика регулювання доходів, зовнішньоеко­номічна політика та інші.

Цільова функція національної економіки є складною системою за­вдань, що класифікуються за різними критеріями та ознаками — просторо­вими, суб'єктними, часовими та іншими.

Вперше формалізація цільової функції суспільного виробництва була запропонована в середині 60-х років XX століття представниками теорії оптимального функціонування соціалістичної економіки М. Федоренко, М. Петраковим і С. Шаталіним. За їхніми моделями, ця функція надавалась як залежна від багатьох об'єктивних чинників:

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Якщо цільову функцію національної економіки представити як ре­зультат взаємодії цілей різних економічних секторів та укладів, відповід­них їм специфічних виробничих відносин, економічних законів, категорій та завдань, то отримаємо наступне.

Цільовою функцією у приватно-підприємницькому укладі є максимі­зація прибутку, який отримують підприємці, а в дрібнотоварному — мак­симізація валового доходу дрібного товаровиробника. Колективний і дер­жавний уклади, з одного боку, знаходяться під впливом товарно-грошових відносин, з іншого — в їх межах діють закони суспільного привласнення. Так, в колективному укладі об'єктивною є цільова функція максимізації і валового доходу колективу, і рівня добробуту його членів. У державному укладі цільова функція є складнішою. До її головних аспектів належать: а) оптимізація валового доходу державного сектора загалом і валового до­ходу трудових колективів державних підприємств; б) максимізація рівня добробуту членів трудових колективів державних підприємств і членів су­спільства; в) максимізація суспільної корисності.

Якщо проаналізувати надані цільові функції різних укладів, виникає питання: чому задоволення потреб — мета державного укладу, а не інших? Необхідно взяти до уваги той факт, що в цьому випадку розглядаються не кінцеві, а тільки безпосередні цілі. У кінцевому підсумку всі уклади орієн­товані на задоволення потреб людини, але безпосередні їх цілі відрізня­ються. Наприклад, непідприємницька, «бюджетна» частина державного укладу безпосередньо «відповідає» за задоволення потреб. У цьому випад­ку ми отримуємо співпадіння безпосередньої та кінцевої мети.

Основні складові цільової функції національної економіки можна пода­ти таким чином: а) максимізація валового доходу національної економіки і кожного індивіда; б) максимізація рівня добробуту членів суспільства; в) максимізація суспільної корисності.

Наведені складові мають конкретні форми реалізації в практиці гос­подарювання, законодавчих актах та статистиці. Наприклад, у Конституції Японії підкреслюється, що всі форми власності повинні служити суспіль­ному добробуту. Згідно з Конституцією Німеччини, якщо яка-небудь фор­ма власності підриває суспільний добробут, вона повинна перейти під кон­троль суспільства.

20