Глава 7. Регулювання національної економіки

фінансові можливості економіки країни, а насамперед потребу в наданні громадянам гарантованих соціальних послуг.

У сфері соціального партнерства передбачено підвищення ролі органі­зацій роботодавців, профспілкових об'єднань у формуванні державної по­літики, забезпечення постійного громадського контролю за виконанням державних програм розвитку окремих галузей національної економіки, ви­користання коштів на виконання цих завдань.

Державна політика регіонального розвитку має сприяти активізації ресурсного потенціалу регіонів як основи зміцнення їх соціально-економічної сфери. З цією метою основними пріоритетами в роботі Уряду є запровадження механізмів координації політики центральних органів ви­конавчої влади щодо конкретного регіону; створення умов для динамічно­го, збалансованого розвитку територій, усунення основних регіональних диспропорцій; реформування місцевих бюджетів, зниження диспропорцій у ресурсній базі місцевих бюджетів та створення додаткових стимулів для динамічного розвитку регіонів; виконання програм подолання депресивно-сті територій.

Незважаючи на те, що державне регулювання ґрунтується на держав­ній власності й державному секторі, фінансово-економічна основа функці­онування державних інститутів є незначною з точки зору проведення соці­альної політики, вирішення загальнонародних проблем. Заходи з підви­щення економічної ролі держави супроводжуються значною бюрократиза­цією влади й погіршенням умов господарювання.

Основою громадянського регулювання є громадянське суспільство. За даними Центру інновацій та розвитку, на 1 липня 2007 року в Україні зареєстровано 52 693 громадських організацій (ГрО) та їх осередків, 15 867 політичних партій та їх осередків, благодійних організацій — 10705, релі­гійних організацій — 20186, профспілок та їх об'єднань — 18 960, кредит­них спілок — 982, споживчих товариств — 5480, спілок споживчих това­риств — 473, об'єднань співвласників багатоквартирних будинків — 6003. Станом на 1 січня 2007 року Міністерством юстиції України зареєстровано 1791 Всеукраїнську ГрО, з них професійних спілок та їхніх об'єднань — 114; об'єднань організацій роботодавців — 9; національних та дружніх

171

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

зв'язків — 137; молодіжних організацій — 153; дитячих організацій — 13; жіночих організацій — 45; об'єднань ветеранів та інвалідів — 77; профе­сійної спрямованості — 412; об'єднань охорони природи — 56; об'єднань охорони пам'ятників історії та культури — 3; оздоровчих та фізкультурно-спортивних об'єднань — 332; із захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС — 36; науково-технічних товариств, творчих об'єднань — 153; осві­тніх, культурно-виховних об'єднань — 168.

Більшість громадських організацій розташована в Києві — 14% від усіх зареєстрованих, Дніпропетровську — 8,6%, Донецьку — 8,5%, Львів­ській області — 7,1% та Автономній Республіці Крим — 7,1%. У східному регіоні України багато громадських організацій працюють з дітьми та мо­лоддю та у сфері громадянської освіти. Значно менше ГрО спрямовують власну діяльність на права людини, політику, законодавство, державу. Зо­всім мало неурядових організацій Східного регіону залучено до вирішення соціальних питань. Переважна більшість організацій, що працюють у сфері політики, законодавства, держави, прав людини, зосереджена в централь­ній частині України. Причиною цього вважаються інтенсивна технічна до­помога та кращі можливості вплинути на розвиток громадянського суспі­льства. І, нарешті, Західний регіон України представлений переважно тими ГрО, які вирішують соціальні питання на основі традиційних заходів. Най­більш поширеним видом їхньої діяльності є захист інтересів та їх лобію-вання (42%), тренінги й консультування (41%), поширення інформації (35%) та освітянська діяльність (34%).

У формуванні основ, інститутів і механізмів громадянського регулю­вання національної економіки України відчувається відставання від захід­них країн (на 46,5 млн. населення в Україні зареєстровано 52,7 тис. гро­мадських організацій з осередками, тоді як, наприклад, в Естонії з її 1,3 млн. населення діє 25 тис. таких організацій). Причинами певної грома­дянської індиферентності є: 1) високий рівень недовіри громадян до будь-яких суспільних організацій, породжений ритуальною активністю радян­ських часів, підкріплений новим сумним досвідом політичного викорис­тання в посткомуністичних реаліях; 2) новий досвід та відчуття масового розчарування з приводу псевдодемократичних та квазіринкових реформ;

172