Глава 12. Національна економіка в умовах економічної глобалізації

українських громадян, переважна частина з них влаштовується на роботу нелегально.

У складі міграційного руху українського населення мають місце май­же всі види та форми: внутрішня (у межах країни) та зовнішня (між краї­нами) міграція; еміграція, імміграція та рееміграція; міграція робочої сили та «відтік умів»; постійна (стаціонарна), тимчасова (ротація), сезонна, мая­тникова; міграція репатріантів, осіб, депортованих за національною озна­кою, біженців, нелегалів (транзитні мігранти).

Інтелектуальна міграція набуває таких форм, як виїзд на постійне проживання; тимчасова робота в інших країнах за контрактом; робота в іноземних компаніях та спільних підприємствах на території України (емі­грація без виїзду за кордон). Економічні й професійні мотиви «відтік умів» полягають у незадоволенні спеціалістів не тільки матеріальним станом, а й статусом у суспільстві, низьким соціальним престижем, неможливістю ре­алізувати творчі можливості.

Імпорт іноземної робочої сили в Україну відбувається у зв'язку із впровадженням у виробництво закордонних технологій, «ноу-хау», ство­рення спільних підприємств, здійснення програм приватизації. Головними каналами імміграції є рееміграція з Росії та інших нових незалежних країн, рееміграція патріотично налаштованих представників далекого зарубіжжя (Північна та Південна Америка, Австралія, Канада тощо), запрошення спе­ціалістів та робочих кадрів за ліцензіями з країн Європи, Азії, Америки, в'їзд біженців, які рятують своє життя, та повернення раніше депортованих народів (кримських татар, німців).

Реалії міграційних процесів в Україні потребують удосконалення за­конодавчої бази міграційних процесів; інституціоналізації самостійної міг­раційної служби у центрі та на місцях, а також спеціалізованих бірж праці для мігрантів; укладання міждержавних угод з країнами — потенційними користувачами та постачальниками робочої сили; формування міграційних фондів для вирішення проблем міграції, рееміграції, проблем екологічних мігрантів і депортованих; підвищення престижу інтелектуальної праці в країні та захисту інтелектуальної власності українських спеціалістів за ко-

259

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

рдоном; сприяння інституціоналізації функціонування недержавних мігра­ційних установ.

Україна стає активним учасником міжнародної міграції капіталу та міжнародного ринку інвестицій, оскільки потребує значних капіталовкла­день. Основними кредиторами України до останнього часу були міжнаро­дні фінансові організації та уряди розвинутих країн. Так, МВФ працює з українським урядом за трьома програмами: програма трансформації еко­номіки; програма короткострокового фінансування, спрямована на досяг­нення макроекономічної стабілізації; програма розширеного фінансування.

З початком емісії українських євробондів Україна вийшла на міжна­родні ринки капіталів, де покупцями цих цінних паперів виступили в осно­вному приватні інвестори. Важливим джерелом необхідних ресурсів мають стати прямі іноземні інвестиції, обсяги яких ще недостатні (табл. 12.2, табл. 12.3)⁵⁹.

Таблиця 12.2 Прямі іноземні інвестиції в Україну по країнах світу в 1996-2007 pp.

(на початок року в млн дол. США)

	1996	2000	2002	2004	2006	2007
Усього, в тому числі:	896,9	3281,8	4406,2	6757,6	16375,2	26856,6
Німеччина	156,9	228,5	249,5	441,45	5505,5	5579,3
Кіпр	51,5	211,2	478,0	779,2	1562,0	4957,6
Нідерланди	46,5	302,9	370,2	463,9	721,8	2173,7
Австрія			144,1	252,1	1423,6	2010,5
Сполучене Королівство	53,9	246,1	420,4	686,1	1155,3	1820,0
США	183,3	589,5	730,9	1074,8	1374,1	1421,1
Російська Федерація	50,0	287,9	295,1	377,6	799,7	1343,2

Дані наводяться наростаючим підсумком з початку інвестування. Перелік країн ви­значений, виходячи з найбільших обсягів інвестицій в економіку України та в економі­ку інших країн світу за даними на 1 січня кожного року (Див.: http://www.ukrstat.gov.ua/).

260