Глава 2. Історичні аспекти формування національної економіки

Афінах стає запорукою ослаблення ролі держави (тоталітарної на сучасний погляд). Відсутність іригаційних мереж, менша залежність від кліматичних викликів, другорядність рільництва (значну частину пшениці афіняни ім­портують) зменшує потребу в примушуванні громадян до спільної праці, сприяє зростанню свободи дій індивідуума, забезпечує самостійність у прийнятті господарських рішень. Але держава не усувається повністю від господарської діяльності. Так, реформи Солона стимулюють розвиток під­приємництва, мотивуючи виробників до збільшення обсягу випуску та експорту оливкового масла та забороняючи вивіз пшениці. Проте менший ступінь втручання держави в господарську діяльність, градація соціально­го статусу громадян лише в залежності від їхнього майнового стану забез­печує більш інтенсивний економічний розвиток, відкритість економічних суб'єктів до нововведень, більшу адаптабельність національної економіки до мінливих зовнішніх умов. Арістофан зазначає: «Афіняни полюбляють будь-які нововведення, вміють швидко розібратися в обстановці, виконую­чи те, що задумали. Вони рішучі, ... вони люблять їздити до чужих країн», де набувають нових знань, а представники більш традиційних суспільств (спартанці) «думають лише про те, як зберегти наявне, але не спроможні придумати щось нове і виконати необхідне», відставання їх в економічно­му розвитку неминуче. Розвиток торгових взаємозв'язків загострює про­блему ідентифікації меж національної економіки. За одними ознаками її кордони наближаються до кордонів діяльності резидентів держав-полісів, а за іншими — створюється дещо аморфна, але загальна давньогрецька наці­ональна економіка.

Специфічним був розвиток національної економіки Стародавнього Риму. Початкове формування національної економіки на теренах Північної Кампанії потребувало активного втручання держави. Освоєння драглистих низовин Нижнього Тибру було б неможливим без її консолідуючої ролі. Цього ж вимагали демографічні проблеми, що постали перед Римом. Шви­дке зростання населення сприяло появі постійного дефіциту продовольчих продуктів, у першу чергу пшениці. Розв'язання проблеми шляхом військо­вої експансії було б неможливим без участі держави. Саме демографічна напруженість за умов обмеженості ресурсів стала тим фактором, що обу-

37

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

мовив постійне зростання територіального ареалу римської національної економіки протягом століть. Разом з тим, державне втручання в господар­ську діяльність є досить помірним. Так, гідна відповідь на кліматичні ви­клики дозволила за часів Сервія Тулія відмовитися від общинного земле­володіння. Внаслідок його реформ «усе належить правителю, хоча за зако­ном прописано різним власникам, тобто кожна річ має свого власника. Правителям належить влада над усім, а приватним особам — право влас­ності. Ти не торкатимешся плодів, якщо тобі це не дозволить орендар, на­віть якщо вони й народилися в твоїх володіннях».

Подальший розвиток національної економіки відбувався на ринкових засадах. І тогочасні теоретичні розробки в першу чергу акцентували увагу саме на механізмах підвищення її ефективності. Так, Варрон, розглядаючи рабовласницькі господарства як головну складову національної економіки, пропонує шляхи підвищення їх доходності за рахунок зростання ступеня експлуатації працівників, ефективного розподілу праці між вільними та невільними. З іншого боку, зростання кількості люмпенів-квіритів стає он­тологічною детермінантою появи іншого розуміння подальших шляхів розвитку національної економіки. Брати Гай та Тиберій Гракхи пропону­вали перейти до більш рівномірного розподілу землі, обмеживши володін­ня земельними ділянками 250 га на родину та роздавши люмпенату неве­ликі наділи — до 7,5 га.

Протягом досить значного проміжку часу залишаються не чітко ви­значеними кордони національної економіки Стародавнього Риму. Якщо в царський період вони є достатньо фіксованими, то за часів республіки на­бувають менш окресленогохарактеру. В завойованих провінціях діють вла­сні закони, грошові системи, специфічно розвиваються торговельні відно­сини. Це означає, що на теренах Римської держави функціонує переважно конгломерат національних економік, аніж єдина національна економіка. Лише з часів Октавіана посилення тенденцій до єдності набуває зримих обрисів. Ця тенденція ще більше посилюється під час правління Тиберія й Веспасіана та, з певними перервами, Діоклетіана.

Елліністична цивілізація розповсюджувала свій ареал і на терени су­часної України. Південна смуга нашої держави в ті часи була далеким кра-

38