4.3. Домогосподарство і споживацька поведінка

Домогосподарство — це економічна одиниця, яка функціонує у спо­живчій сфері національної економіки і виконує наступні функції: виробни­цтво і відтворення «людського капіталу»; надання підприємницькому сек­тору економічних ресурсів; використання доходів від продажу ресурсів для споживання і нагромадження.

82

Споживацький вибір, відповідно і ринковий попит визначаються суку­пним впливом смаків і переваг споживача, бюджетних обмежень і ринко­вих цін, що схематично представлено на рис. 4.3.

Глава 4. Мікрорівень національної економіки

Споживацькі переваги залежать від: типу економічної системи; особ­ливостей національної традиції споживання; рівня економічного розвитку і життя; ступеня відкритості національної економіки. Ринкова трансформація перехідної національної економіки поступово зменшує фактор невизначено­сті у поведінці споживача. Домінуючими у формуванні споживацьких мо­тивацій стають такі чинники: економічне зростання і суттєве розширення кола потреб; зростання споживчого ринку і його диференціація; розвиток торгівельної інфраструктури, вплив реклами і торгової марки; структурні зміни економіки і стрімкий розвиток сфери послуг; зміни уявлень про здо­ровий спосіб життя, роль сім'ї і жінки у суспільному виробництві; кризи, пов'язані з продуктами харчування і навколишнім середовищем.

Одночасно відбуваються зміни і в характері споживацьких обме­жень. Стабілізація перехідної національної економіки значно пом'якшує вплив цінового фактора. Зростання доходів домогосподарств супрово­джується трансформацією їхньої структури, яка представлена: заробітною платою; підприємницьким доходом; доходами від власності; державними трансфертними виплатами (пенсії, стипендії, допомога, безоплатні послу­ги охорони здоров'я, освіти тощо); доходами з інших джерел (спадок то­що). Серед доходів домогосподарств в Україні переважає заробітна плата і соціальні трансферти. З розвитком підприємництва зростає частка під­приємницького доходу. Про підвищення рівня добробуту нації свідчить зростання доходів від власності. Глобальною тенденцією є зростання час­тки фінансових її компонентів (наявні грошові кошти, ощадні внески, на­громадження у страхових фондах тощо). Негативними факторами впливу на доходи домогосподарств у перехідній економіці є: перерозподіл прав власності; соціальна диференціація; тінізація економіки і збільшення роз­риву між номінальними і реальними доходами; недосконалість державної соціальної політики.

Соціально-класове розшарування суспільства в умовах перехідної на­ціональної економіки має наслідком виникнення альтернативних ситуацій споживацького оптимуму. Якщо споживач прагне одержати задану корис­ність з мінімальними витратами або одержати максимальну корисність при заданому доході, його задоволення обраними товарами досягає максимуму

83

Глава 4. Мікроршень національної економіки

відношенню. Перехід від «кутового» рішення до внутрішньої рівноваги можливий за умови підвищення доходів домогосподарств і стабілізації цін.

Відповідне зростання споживчих видатків супроводжується змінами структури споживчого попиту. Політика держави, спрямована на подо­лання бідності, розвиток підприємництва і становлення «середнього» кла­су, підвищує попит на нормальні товари, а також деякі предмети розкоші: якісне житло, освіту, медичні послуги і дозвілля. У бюджеті споживача по­ступово скорочується частка видатків на споживання першочергових про­дуктів харчування і так званий «парадокс Гіф фена». Для порівняння: в Україні видатки на продукти харчування складають 42% у сім'ях із серед-ньодушовим доходом і близько 30% — у високооплачуваних сім'ях; останній показник у США — 25%, країнах Євросоюзу — 20%.

В структурі функціонального попиту, який обумовлений споживчими характеристиками блага, стрімко зростає попит на високоякісні, екологічно безпечні продукти, продукти швидкого приготування, дієтичні та біопро-дукти, побутову техніку.

В структурі нефункціонального попиту, який виникає не внаслідок су­то споживчих характеристик товару, а під впливом будь-яких факторів, се­ред останніх домінує «ефект показового споживання», коли споживач асо­ціює підвищену ціну на товар з більшою його престижністю, елітарністю, що супроводжується додатковим попитом. Розвиток торгівельної індустрії сприяє зростанню нераціонального попиту, який заздалегідь не планується споживачем, а зумовлений миттєвими примхами і бажаннями. Значне міс­це у структурі нефункціонального попиту посідає спекулятивний, перева­жно на ринках нерухомості.

4.4. Державне регулювання мікрорівня національної економіки

Специфіка державного регулювання підприємництва залежить від ти­пу економічної системи і відповідної економічної ролі держави, моделі на­ціональної економіки, національних традицій підприємництва, соціально-

85

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

політичної ситуації, специфіки економічного розвитку і тих цілей, які ста­вить перед собою держава. Відповідно до цього держава може бути:

• гальмом розвитку підприємництва, коли вона створює вкрай не­сприятливе середовище для нього;

• пасивним спостерігачем, який не протидіє, але водночас і не сприяє розвитку підприємництва;

• прискорювачем підприємницького процесу завдяки активному по­шуку та реалізації ефективних форм і методів залучення нових еко­номічних агентів у підприємницьке середовище. Саме в цьому на­прямі має розвиватися державне регулювання підприємництва в Україні.

Мікроекопомічна політика в умовах перехідної національної еконо­міки — це система державних заходів, спрямованих на становлення і роз­виток підприємництва, ринкових структур і відповідних інститутів, які ви­значають нові умови відтворення на рівні підприємства (фірми), обсяг і структуру споживчого попиту.

Складовими державного регулювання мікрорівня національної еконо­міки є: роздержавлення і управління процесами приватизації; антимоно-польна політика і створення конкурентного середовища; формування рин­кової інфраструктури; сприяння розвитку малого і середнього бізнесу; фо­рмування дієвого організаційно-господарського механізму крупного під­приємництва; вплив на процеси відтворення на рівні підприємства (фірми) і підтримання інноваційної компоненти підприємництва; управління дер­жавним сектором економіки; політика доходів і діяльність, що забезпечує споживання і нагромадження.

Мікроекономічна політика здійснюється за допомогою прямих і не­прямих методів. Непряме державне регулювання (податково-бюджетна, грошово-кредитна, амортизаційна, зовнішньоекономічна політика тощо) повинно сприяти посиленню господарської самостійності й активності під­приємств, створенню рівних для всіх умов господарювання. Пряме держа­вне регулювання, напрями та інструменти якого представлені на рис. 4.5, стримує ринкову саморегуляцію, але воно є необхідним у кожній ринковій системі.

86

Рис. 4.5. Пряме державне регулювання підприємництва

Важливим елементом мікроекономічної політики є зміна соціально-економічної структури через роздержавлення і приватизацію. Метою роз­державлення є прискорене створення потрібних для повноцінної ринкової економіки різноманітних суб'єктів підприємницької діяльності, ліквідація майнової монополії держави у підприємницьких відносинах.

Роздержавлення передбачає: ліквідацію диктату плану, централізо­ваного розподілу ресурсів; комерціалізацію діяльності державних підпри­ємств (запровадження принципу самостійного господарювання); демоно­полізацію виробництва і розвиток конкуренції; приватизацію державної власності, тобто її перехід у недержавні форми (приватна, індивідуальна, кооперативна, колективна, акціонерна, змішана).

Приватизація в Україні підпорядкована трансформації командно-адміністративного типу національної економіки у змішану економіку рин­кового типу. Способи приватизації: 1) викуп об'єктів малої приватизації; 2) продаж на аукціоні; 3) продаж за некомерційним конкурсом; 4) продаж за комерційним конкурсом; 5) продаж за конкурсом з відтермінуванням платежу; 6) викуп державного майна підприємства згідно з альтернатив­ним планом приватизації; 7) викуп державного майна, зданого в оренду з викупом; 8) продаж акцій відкритих акціонерних товариств.

Антимонопольно політика включає два аспекти: демонополізацію і регулювання діяльності підприємницьких монополій. Метою антимонопо­льно! політики є створення ринкового середовища та сприяння конкурен-

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

ції. Рівень монополізації перехідної національної економіки значно вищий, ніж у державах з розвинутою ринковою економікою. В Україні у 2002 р. майже половину промислового виробництва забезпечували сто найкруп­ніших підприємств, а у переробній промисловості частка ста найбільших підприємств складала 48,6% (у США в 1992 р. — 31,8%).

Перехід до сучасної змішаної ринкової економіки означає формування ринкових структур, які класифікуються за коефіцієнтами концентрації CR 1, CR З, CR 5 (ринкові частки одного, трьох, п'яти найбільших учасни­ків ринку). Згідно з методикою Антимонопольного комітету України, мо­нополістом вважається фірма, частка ринку якої перевищує 35% (CR 1 > 35%, CR 3 > 50%, CR 5 > 70%). Обсяг пропозиції продукту на рин­ку (обсяг ринку) визначається як сума випуску певного продукту вітчизня­ними виробниками (за мінусом експорту) і обсягу його імпорту. Відповід­но, частка ринку — відношення випуску продукту фірмою, без урахування експорту, до обсягу ринку. За ступенем концентрації в Україні сформовані такі види ринкових структур:

• чиста монополія. Частка ринку складає приблизно 100%, здійсню­ється ефективне блокування проникнення на ринок інших фірм;

• домінуючі фірми. Частка ринку — від 50 до 90%, значні перепони для проникнення в галузь і можливість самостійно здійснювати ці­нову політику;

• обмежена олігополія. Коефіцієнт концентрації для чотирьох фірм до 60%, значні бар'єри проникнення у галузь, наявність стратегічної поведінки;

• ефективна конкуренція. Коефіцієнт концентрації менше 35%, незна­чні перепони для проникнення на ринок, відсутність змов;

• досконала конкуренція. На ринку діють понад сто дрібних фірм, жо­дна з яких займає не більше 1% ринку, відсутні бар'єри для вхо­дження у галузь.

За оцінкою Антимонопольного комітету України, частка монопольно­го сектора складає близько 40% (для порівняння: в економіці США прева­лює ефективна конкуренція, а частка монопольного сектора складає при­близно 35%) і представлена підприємствами гірничо-металургійного ком-

88