4. Гормонотерапія:

• з метою зменшення набряку головного мозку (як правило дексаметазон); в передопераційному періоді 10 мг + 4 мг кожні 6 годин під прикриттям Н2-блокаторів (фамотідіна 20мг чи ранітідина 150 мг);

• замісна, корегуюча терапія при гормонозалежних пухлинах;

5. Імунотерапія (специфічна, неспецифічна, клітинна, цитокінова, комбінована тощо із введенням моноклональних антитіл, протипухлинних вакцин та ін.)

6. Генна терапія (введення генетично-модифікованих вірусів на поверхню клітин пухлини та ін.).

Критерієм ефективності хірургічного лікування пухлин головного мозку є максимальне збереження “якості життя” пацієнта, під якою розуміють сукупну характеристику фізичного, психологічного, емоційного статусу хворого, а також його соціальну адаптацію, фінансове та духовне благополуччя.

Для лікування дислокаційних синдромів необхідно застосовувати комплекс інтенсивних консервативних та хірургічних заходів. Безперечно найбільш оптимальним заходом є усунення першопричини, яка зумовила розвиток дислокаційного синдрому, тобто видалення пухлини. До тимчасових заходів слід віднести: пункцію та дренування шлуночкової системи; створення зовнішньої декомпресії головного мозку шляхом проведення декомпресивної трепанації черепа, рідше — тенторіотомію (при скронево-тенторіальному вклиненні), реклінацію (при вклиненні мигдаликів мозочка в потилично-шийно-дуральну лійку) тощо.

Невринома слухового нерва

Невринома слухового нерва є первинною пухлиною головного мозку, яка переважно росте з верхньої вестибулярної гілочки n. vestibulocochlearis в мосто-мозочковому куті. Невриноми слухового нерва складають до 10% всіх пухлин головного мозку і зустрічаються переважно у жінок на четвертому десятку життя і старше. Двосторонні невриноми слухового нерва, як правило, є проявом нейрофіброматозу 2 типу.

Топографо-анатомічні особливості невриноми слухового нерва.

Сьома та восьма пара черепних нервів відходять від стовбура головного мозку щільно прилягаючи один до одного. Вони проходять латерально від моста і мозочка та входять у внутрішній слуховий канал в певній послідовності. При формуванні невриноми слухового нерва переважно з верхньої вестибулярної порції слухового нерва відбувається зміщення лицевого нерва вперед або вверх. Гістологічно невриноми формуються в зоні переходу центральної частини мієлінової оболонки (яку формують олігодендроцити) та зони периферичного мієліну, яку формують шванівські клітини. Невриноми слухового нерва називають шваномами.

Основні клінічні симптоми:

• втрата слуху (поступова, прогресуюча);

• шум у вусі (частіше височастотний);

• запаморочення (як результат вестибулярної дисфункції);

• дисфункція лицевого нерва (пухлини великих розмірів чи _нутрішньо канальні пухлини стискають лицевий нерв.

• при невриномах великих розмірів розвивається гіпертензивний синдром, можлива поява інших вогнищевих симптомів.

Діагностика:

• Аудіометрія (специфічними ознаками є сенсоневральна втрата слуху на високі тони).

• КТ головного мозку;

• МРТ головного мозку (в тому числі з контрастуванням ).

Диференційна діагностика проводиться з менінгіомою; епідермоїдом; метастатичною пухлиною; невриномою інших черепних нервів.