Іv. Завдання для самостійної праці під час підготовки до заняття (або під час засвоєння теми)

1. Вивчити класифікації больових синдромів.

2. Намалювати схему патогенетичного механізму формування больового синдрому компресійного (тонельного) генезу.

3. Засвоїти методики надання невідкладної допомоги (блокад) при тяжких формах больових синдромів.

Перелік основних термінів, які повинен засвоїти студент під час підготовки

Термін	Визначення
Каузалгія (causalgia; грец.kausis пекучість + algia біль)	Синдром (Хвороба Пирогова–Мітчела) розвивається після пошкодження периферичного нерва і зумовлений подразненням симпатичних волокон; характеризується інтенсивними пекучими болями, а також вазомоторними та трофічними порушеннями в ділянці інервації пошкодженого нерва.
Прозопалгія (грец. Prosopalgia –біль + algia обличчя )	Біль в ділянці обличчя невиясненного генезу
Тригеміналгія (лат. Trigeminus- трійчастий біль + algia)	Болі в ділянці обличчя неуточненного характеру, в яких задіяні структури системи трійчастого нерва

Перелік теоретичних питань, на основі засвоєння яких можливе виконання цільових видів діяльності:

1. Основні механізми формування болю.

2. Причини виникнення больових синдромів

3. Основні етіопатогенетичні механізми формування больових синдромів.

4. Класифікація больових синдромів.

5. Післяопераційні больові синдроми

6. Невралгія трійчастого нерва.

7. Невралгія язикоглоткового нерва.

8. Тунельні і міофасцикулярні больові синдроми.

9. Корінцеві больові синдроми.

10. Фантомні болі.

11. Основні алгоритми та принципи діагностики причин больових синдромів.

12. Особливості клінічного протікання больових синдромів викликаних онкозахворюванням.

13. Основні принципи надання невідкладної допомоги при тяжких больових синдромах.

14. Принципи вибору методу лікування больових синдромів.

15. Показання та протипоказання до хірургічного лікування тяжких больових синдроміві.

16. Можливі ускладнення після хірургічних втручань при лікуванні тяжких больових синдромів та заходи, щодо їх профілактики та усунення.

17. Принципи реабілітації та соціальної реадаптації хворих, що перенесли тяжкий больовий синдром, чи перебувають в стадії ремісії останнього.

V. Зміст теми:

Больовий синдром: За визначенням Міжнародної асоціації досліджень болю, біль - це індивідуальна, фізіологічна, завчена та соціальна реакція у відповідь на шкідливі подразники. Пов’язаний з набутим досвідом сприйняття, біль завжди суб’єктивний і є однією з найскладніших емоцій людини.

Етіопатогенез: Больові відчуття можуть бути гострими, швидкоминучими і стійкими, хронічними. Сприйняття болю пов’язано з подразненням рецепторів у вигляді нервових закінчень в шкірних покривах, слизових оболонках, окісті та інших тканинах. Передача болю здійснюється, як прийнято вважати, по нервових волокнах двох типів: немієлінізованими С-волокнами і тонкими мієлінізованими “альфа-сігма” волокнах. По “альфа-сігма” волокнах з великою швидкістю передаються імпульси гострого чітко локалізованого болю. Імпульси проводимі по С-волокнах, відрізняються меншою швидкістю передачі і передають пекучі, тупі погано локалізовані відчуття. Останнім часом, на основі численних експерементально-клінічних досліджень запропонована інформаційно-хвильова гіпотеза болю. Вона дає адекватне пояснення ефективному лікуванню стійкого больового синдрому за допомогою низькоінтенсивних електромагнітних полів, які генеруються приладами інформаційно-хвильової терапії. Запропоновані концептуальні моделі патогенезу посттравматичного больового синдрому кінцівок. За останні роки у вітчизняній та зарубіжній літературі зібраний великий фактичний матеріал, що розкриває значення імунної системи у формуванні механізмів, що лежать в основі хронічного патологічного болю.

Класифікація: За весь період вивчення даної проблеми було запропоновано багато класифікацій больових синдромів, однак на сьогодні вважається, що больові синдроми слід поділяти:

а). за фактором часу;

б). за типом болю;

в). за механізмом больового відчуття;

г). за локалізацією болю;

д). за інтенсивністю болю;

е). за характером болю.

Больві синдроми поділяють також по анатомічному субстрату на соматичні і вегетативні. Часто до больових синдромів, з окрема, ділянки обличчя відносять парестетичні синдроми, а за останнє дисятиліття в окрему нозологічну форму було виділено ще парестетичний-вісцеро-рефлекторний стволовий синдром (глоссодинія), а також в окрему групу виділено і систематизовано лицевий біль психічного походження.

Клініка: Кожна група захворювань, яка характеризується больовим синдромом має типову клінічну симптоматику (скарги і об’єктивні дані). А загалом клінічна симптоматика того чи іншого больового синдрому зумовлена топографоанатомічними і функціональними особливостями периферичного і центрального відділів соматичних і вегетативних нервових утворень задіяних в паталогічний процес. Клінічні прояви заключаються також в поліморфізмі чутливих порушень, зумовлених вибірковістю уражень регіонарних соматичних або вегетативних нервових структур, центральних або периферичних ділянок, чи тих і інших, а також характеру, механізму і ступеню та тривалості ураження (ірритативний, чи дистрофічний процес).

Діагностика: Діагностика больових синдромів часто буває достатньо не легкою, а особливо диференційна діагностика і, з окрема, це стосується больових синдромів ділянки обличчя, де інколи лікар змушений зупинятись (до детального дообстеження і уточнення) на діагнозі: прозопалгія – больовий синдром неуточненого генезу, який ще часто називають – больовим феноменом. Отже, з метою уточнення причин появи того чи іншого больового синдрому застосовують наступні допоміжні методи обстеження:

І. огляд суміжних спеціалістів:

1). офтальмолога;

2). отоларинголога;

3). стоматолога;

4). нейроінфекціоніста;

5). токсиколога.

ІІ. інструментальні методи:

1) магнітно-резонансна томографія;

2) комп’ютерна томографія;

3) рентгенографія;

4) електроенцефалографія;

5) електронейроміографія.

ІІІ. лабораторні методи:

1) розгорнутий аналіз крові;

2) загальний аналіз сечі;

3) аналіз ліквора.

Лікування: Лікування больвих синдромів є надзвичайноважливим і актуальним в медичній практиці, особливо, що стосується тяжких хронічно рецидивуючих болей. Воно являє собою складну медичну проблему і є, як правило, комплексним: включає різного виду знеболюючі припарати, антиконвульсанти і психотропні засоби, різні методи рентгенотерапії та фізіотерапії, а також рефлексотерапії та інші комплексні консервативні методи, які на жаль не завжди дають змогу отримати належний результат лікування, чи хоч би тимчасового усунення больового синдрому. В подібних випадках нерідко приходиться усувати больовий синдром хірургічними методами, однак, на жаль, і останні теж не завжди дають змогу досягнути позитивного результату в лікуванні тяжких больових синдромів.

До хірургічних методів лікування больових синдромів належать:

1) малі хірургічні втручання (медикаментозні блокади, алкоголізації);

2) малоінвазивні перкутанні та ендоскопічні нейрохірургічні втручання (в тому числі методи з використанням лазерних технологій);

3) стереотаксичні операції;

4) відкриті нейрохірургічні втручання;

5)гамма ніж.

Слід зазначити, що, у всіх випадка, з метою отримання кращого результату, вибір того чи іншого методу лікування повинен бути суто індивідуальним до кожного хворого окремо, в залежності від причини, виду та стадії больового синдрому, а також віку і загального соматичного стану та сопутніх захворювань пацієнта.