Глава 6

ходження на безповоротній основі, здійснення яких передбаче­но законодавством України (включаючи трансферти, подарун­ки, гранти).

§ 2. Поняття й види державних і муніципальних витрат

Формування державних (муніципальних) доходів і викори­стання їх для забезпечення державних (місцевих) потреб є тісно взаємозалежними процесами, а відповідно державні (муніци­пальні) доходи й державні (місцеві) витрати — взаємозалеж­ними категоріями. Обсяг витрат безпосередньо залежить від обсягу доходів. За їх невідповідності неминуче настають нега­тивні наслідки (бюджетний дефіцит, інфляція, введення додат­кових податкових важелів, фінансова криза). Тому під час пла­нування витрат органи держави й місцевого самоврядування в обов'язковому порядку передбачають можливості їх покриття за рахунок передбачуваних доходів.

Державні витрати є однією зі сторін фінансової діяльності держави. Також як і мобілізацію державних доходів, цей про­цес здійснюють безперебійно, безупинно.

Державні витрати — це планова діяльність органів дер­жави й місцевого самоврядування щодо цільового використан­ня публічних коштів.

Також у складі державних витрат виділяють і витрати бюд­жетів. Це обумовлено як значенням стрункої бюджетної систе­ми в житті держави, її роллю й місцем у системі централізова­них фондів, так і абсолютними величинами акумульованих бюджетами коштів. Цілком природно, що в зв'язку з цим, дуже значуща роль бюджетного права в регулюванні питань держав­них і місцевих витрат.

Можна виділити такі підходи до класифікації державних і муніципальних витрат:

1) залежно від форм власності:

— державні;

— муніципальні;

2) за характером участі в суспільному виробництві:

— основні кошти;

— оборотні кошти;

Правове регулювання державних доходів і державних...

95

— резерви;

3) за джерелом отримання й використання:

— централізовані (фінансують з державного та місцевого бюджетів і державних позабюджетних цільових фондів);

— децентралізовані (фінансують державні або муніципальні підприємства за рахунок власних коштів, залишених у їхньому розпорядженні);

4) за цільовим призначенням:

— на заробітну плату;

— на господарські витрати;

— на поточний ремонт тощо;

5) за роллю в суспільному виробництві:

— на розвиток матеріального виробництва;

— на нематеріальну сферу.

Особливий інтерес становить класифікація за функціональ­ною ознакою. В цьому випадку кошти спрямовують відповідно до функцій діяльності держави. Наприклад, можна виділити такі основні напрями витрат на:

— економіку держави (з виокремленням її галузей: будів­ництво, промисловість, зв'язок і т. д.);

— національну оборону;

— соціально-культурну сферу;

— науку й освіту;

— державне управління й місцеве самоврядування;

— правоохоронну систему;

— судову систему;

— охорону здоров'я;

— попередження та ліквідацію надзвичайних ситуацій, наслідків стихійних лих;

— обслуговування державного боргу;

— міжнародну діяльність тощо.

Державні й муніципальні витрати здійснюють шляхом фінансування, яке можна визначити як безоплатне та безпо­воротне виділення коштів із державних або муніципальних фінансових фондів на здійснення публічних потреб.

Фінансування поширено здебільшого на державні об'єкти. Разом з тим порядок фінансування має свої особливості, за­лежно, наприклад, від цільового призначення коштів, суб'єктів, що їх отримують, або джерел фінансування. Слід також зазна-

96