§ 5. Правові гарантії

у сфері соціального захисту

та реабілітації інвалідів

Забезпечення в Україні соціальних, економічних, правових і кон­ституційних гарантій у сфері соціального захисту та реабілітації інвалідів є одним з актуальних питань сучасної соціальної політики уряду та парламенту країни.

В Україні в 2002 р. вперше було підготовлено Державну доповідь «Про становище інвалідів в Україні та основи державної політики щодо вирішення проблем громадян з особливими потребами», яка дала змогу здійснити кількісну та якісну оцінку сучасного стану справ у цій сфері, визначила перспективи та шляхи розв'язання цілої низ­ки питань, що стосуються інвалідів.

11 равовий режим цільових державних і місцевих фондів коштів 227

Парламент у березні 2003 р. ратифікував Конвенцію про профес-ійну реабілітацію та зайнятість інвалідів № 159, ухвалену Генераль­ною конференцією Міжнародної організації праці в Женеві 12 чер-Ішя 1983 р. (Закон України від 6 березня 2003 p. № 624-IV).

У своїй постанові від 20 лютого 2003 р. Верховна Рада України на­голосила, що 2003 р. оголошений в Європі Роком людей з інвалідні­стю, і Україна повинна й надалі вирішувати ті питання, що стоять перед нею у сфері проголошеного соціального захисту та забезпе­чення інвалідів1.

Останніми роками спостерігається істотне зростання рівня бю­джетного забезпечення програм соціальної підтримки інвалідів2, хоч І досі він не досяг необхідного мінімуму, а наявні показники рівня соціальної захищеності цієї категорії населення не відповідають ви­могам сьогодення та життєвим потребам інвалідів.

Зокрема, у 2002 р. Кабінет Міністрів України був змушений пого­дитися з пропозицією Мінпраці щодо спрямування відповідно до ст. 57 Закону України «Про Державний бюджет України на 2002 рік» частини коштів Фонду соціального захисту інвалідів, включених до спеціального фонду державного бюджету, що перевищують витра­ти, передбачені законом, в сумі 14млнгрн. на фінансування програм соціального захисту інвалідів, у тому числі 12 млн грн. — на забезпе­чення інвалідів протезно-ортопедичними виробами, по 1 млн грн. — па санаторне лікування інвалідів та ветеранів війни і на санаторно-курортне оздоровлення інвалідів3.

Реальний розмір соціальних виплат, пенсій інвалідам значно мен-Іпий, ніж встановлений прожитковий мінімум. Не додержуються Ішмоги чинного законодавства щодо надання інвалідам за рахунок держави належної медичної допомоги та пільгового забезпечення їх необхідними ліками. Потребує істотного вдосконалення та поліпшен­ня робота медико-соціальних експертних комісій щодо встановлен­ня інвалідності.

1 Постанова Верховної Ради України «Про стан забезпечення в Україні вста­не жлених чинним законодавством соціальних, економічних, правових і конститу­ційних гарантій у сфері соціального захисту та реабілітації інвалідів» від 20 люто­го 2003 р. № 560-IV// Голос України. — 2003. — 18 березня.

•' Наприклад, у січні 2003 р. видатки Фонду соціального захисту інвалідів профі-ІІ.ІІІсовано з Державного бюджету України в повному, передбаченому на цей пе­ріод, обсязі.

' Розпорядження КМУ «Про фінансування програм соціального захисту иміалідів» від 4 листопада 2002 р. № 625-р. •

228

Лекція 9

Серед завдань, що поставлені перед урядом на сучасному етапі: розроблення концептуальних засад системи реабілітації інвалідів в Україні, що передбачають, зокрема, наукове обґрунтування, фінан­сування та організаційне супроводження реабілітаційного процесу, створення відповідної нормативно-правової бази, розвиток та належ­не фінансове забезпечення мережі центрів медичної, соціальної, трудової, професійної та фізкультурно-спортивної реабілітації, у тому числі реабілітаційних центрів для дітей-інвалідів.

Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»1 передбачає, що роботу з соціальної захищеності інвалідів фінансує Фонд України соціального захисту Інвалідів (ст. 10). По­ложення про Фонд затверджене Кабінетом Міністрів України.

Бюджет Фонду України соціального захисту інвалідів формуєть­ся за рахунок коштів республіканського бюджету, благодійних внесків організацій, трудових колективів і громадян, інших надхо­джень, у тому числі від підприємницької діяльності Фонду, що не су­перечить чинному законодавству. За місцевими радами законодав­ство залишає право утворювати власні фонди соціальної допомоги інвалідам. Порядок і умови витрачання коштів цих фондів визнача­ються відповідними місцевими радами з урахуванням пропозицій громадських організацій інвалідів.

Для стимулювання діяльності щодо соціальних гарантій інвалідам держава встановлює ряд пільг. Зокрема, підприємства та організації громадських організацій інвалідів мають право на пільги зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів Ук­раїни з питань оподаткування, які застосовуються на підставі дозво­лу, який надається міжвідомчою Комісією з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів.

Платники. Для підприємств (об'єднань), установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік — у кількості одного робочого місця. При порушенні зазначених нормативів керівники таких суб'єктів господарювання несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

1 Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 р. № 875-ХІІ // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1991. — №21. — Ст. 252 (з наступними змінами та доповненнями).

Правовії» режим цільових державних і місцевих фондів коштів 229

Підприємства, на яких працює 15 і більше чоловік, реєструються Vвідділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місце­знаходженням і щороку не пізніше 1 лютого подають до зазначених шдділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за фор­мою, що затверджується Держкомстатом за поданням Фонду.

Якщо кількість працюючих менша вищезазначеної, такі суб'єкти господарювання щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповід­ному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (ст. 20 Закону)1. При цьому пору-11 Іення термінів сплати штрафних санкцій тягне за собою нарахуван-мя пені із суми недоїмки за кожний день прострочення, включаючи день сплати, в розмірі, передбаченому законом. Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи та організації прова­дять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Порядок застосування заходів відповідальності визначається по­становою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку І плати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів» від 28 грудня 2001 р. N" 1767.

Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казна­чейства. Штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних ГіІІІкцій використовуються виконавчою дирекцією та відділення­ми Фонду в межах затверджених Мінпраці кошторисів доходів та иидатків виконавчої дирекції, відділень Фонду. Проекти цих кош­торисів за поданням виконавчої дирекції Фонду затверджує Мінпраці на відповідний рік.

Фінансування видатків відділень Фонду здійснюється відповідни-м й територіальними органами Державного казначейства на підставі

' Середня річна заробітна плата на підприємстві обчислюється шляхом ділен­им І уми нарахованого фонду оплати праці яку грошовій, такі в натуральній формі, м.к І чн-дньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу, щовиз-иігі.істіо.'яу порядку, встановленому Інструкцією зі статистики чисельності праців-никі», чайнятих у народному господарстві, затвердженою Держкомстатом.

230

Лекція 9

кошторисів доходів і видатків цих відділень, що розробляються і за­тверджуються виконавчою дирекцією Фонду в межах загального кошторису доходів та видатків відділень Фонду, затвердженого Мінпраці. У кошторисах обов'язково передбачаються видатки відділень Фонду на судові витрати, а також кошти, необхідні для організаційно-технічного забезпечення здійснення Фондом функцій реєстрації та обліку підприємств, контролю за надходженням сум штрафних санкцій.

Контрольні запитання:

1. Для чого створюються цільові фонди коштів?

2. Як можна класифікувати цільові фонди коштів?

3. Проаналізуйте правові засади організації й діяльності Пенсійного фонду України.

4. Які ставки збору на обов'язкове державне пенсійне страхування Ви можете назвати?

5. Хто є платниками цього збору?

6. Охарактеризуйте порядок правового забезпечення загальнообов'яз­кового державного соціального страхування на випадок безробіття.

7. Поясність, які правові засади функціонування Фонду соціального стра­хування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворю­вань визначені в Україні?

8. Які правові гарантії у сфері соціального захисту та реабілітації інвалідів надає держава?

Розділ II

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНИХ ДОХОДІВ

ЛЕКЦІЯ 10 Правові засади регулювання

державних доходів. Система державних доходів

Для виконання завдань і функцій держава повинна мати у своєму розпорядженні достатню кількість коштів, тобто мобілізувати не­обхідні фінансові ресурси для забезпечення фінансової діяльності. Основним джерелом доходів держави є валовий внутрішній продукт, частину якого вона використовує для покриття власних видатків. Таке використання відбувається внаслідок переходу до державної иласності у вигляді різних видів платежів. Враховуючи значення та­ких платежів, держава закріпила на рівні Конституції України (ст. 92), що виключно законами встановлюються система оподатку­вання, податки і збори, порядок утворення і погашення державного Ішутрішнього і зовнішнього боргу.

Відповідно до ст. 142 Конституції України та ст. 60 Закону Украї­ни «Про місцеве самоврядування в Україні» власні доходи мають територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах, якими роз­поряджаються відповідні органи місцевого самоврядування.

Державні доходи являють собою сукупність надходжень у гро­шовій формі до державних фондів коштів для подальшого їх вико­ристання з метою реалізації завдань і функцій держави. Доцільно Іауважити, що не слід плутати поняття державних доходів та фінан­сових ресурсів держави, оскільки останні є значно ширшим понят­тям, що включає у себе доходи не лише держави, а й усіх фізичних та юридичних осіб України, що отримують доходи на території Ук­раїни і за її межами та володіють певним майном на праві власності.

У свою чергу доходи бюджету — це усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких пе­редбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарун-

232

Лекція 10

ки, гранти). Вони посідають центральне місце у системі доходів дер­жави.

За Бюджетним кодексом України, доходи бюджету поділяються на податкові надходження; неподаткові надходження; доходи від операцій з капіталом та трансферти. Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загально­державні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі; непо­датковими надходженнями — доходи від власності та підприємниць­кої діяльності; адміністративні збори та платежі, доходи від некомер-ційного та побічного продажу; надходження від штрафів та фінан­сових санкцій; інші неподаткові надходження.

Збалансування доходів бюджету з обсягом державних видатків є аксіомою фінансової науки. Відхід від неї не призводить до наслідків більш тяжких, ніж високий рівень оподаткування, оскільки тягне за собою інфляцію.

Залежно від порядку формування системи державних доходів їх можна поділити на:

— централізовані — кошти, що утворюються у процесі розподілу валового продукту і надходять до державних та муніципальних цен­тралізованих фондів, у тому числі цільових позабюджетних;

— децентралізовані — доходи, що залишаються у розпорядженні державних підприємств, установ, організацій при розподілі та пере­розподілі внутрішнього валового продукту і формуються переваж­но за рахунок їх прибутку.

У світовій практиці ведення національного господарства пробле­ма застосування податків є однією з найскладніших і суперечливих. Як свідчить практика, існує залежність співвідношення прямих і непрямих податків від таких факторів, як життєвий рівень населен­ня країни, рівень його культури, існуючі традиції в оподаткуванні та шляхи вдосконалення механізму стягнення податків, зборів та обо­в'язкових платежів, властивості системи оподаткування мінімізува­ти ухилення від їх сплати. Зокрема, істотні масштаби непрямого опо­даткування у Франції, Німеччині, Італії зумовлені особливостями соціально-економічної політики, яка проводиться у цих країнах.

Особливістю економічної політики держави е те, що життєво не­обхідний для неї потенціал може забезпечити тільки вона сама, ма­ючи таке важливе прибуткове джерело, як податки. Завдання мак-роекономічної стабілізації та економічного піднесення має пов'язу­ватися тільки з податками, їх фіскальною і регулюючою функціями. Мета здійснення фіскального адміністрування — забезпечення

Правові засади регулювання державних доходів

233

держави фінансовими ресурсами, а також ефективне їх використай -І Ія. Якщо податки можуть дорівнювати державним витратам, бюджет буде збалансований1.

З перетворенням податків на постійне джерело доходів держави ступінь їх раціональності набуває першочергового значення. Ос­кільки вміла організація оподаткування нерідко перетворюється на визначальний фактор суспільного, у тому числі економічного, про­гресу, її вирішення не може залишитися прерогативою однієї особи, а передається на волю колективного розуму. Податкова система як складне фінансове явище формується на досить високому рівні соці­ально-економічної організації суспільства.

Обов'язкові платежі посідають провідне місце у формуванні до-ходної частини бюджетів будь-якого рівня. При цьому, як правиль­но зазначають науковці, обов'язкові платежі не вичерпуються по­датками, зборами та іншими платежами податкового характеру2. Значну їх частину становлять неподаткові надходження (штрафи; плата за послуги, надані органами державної влади та місцевого са­моврядування; кошти, що надходять від використання державного та комунального майна тощо), які мають відмінні від податків право­ву природу та механізм регулювання.

Отже, податки і збори є найголовнішим, але не єдиним джерелом наповнення бюджетів. Перебільшення їх ролі і значення орієнтує на жорстку фіскальну політику держави і не стимулює пошук інших, неподаткових джерел ресурсів. А податки і збори повинні покрива­ти ту частину бюджету, яка недостатньо наповнюється за рахунок інших джерел надходжень. Звідси доцільно погодитися з висновком, що чисто фіскальна спрямованість податкової політики значною мірою невиправдана і свідчить про недостатнє використання держа­вою інших ресурсів3.

Аналізуючи стан економіки останніх років, слід зазначити, що мобілізація податкових доходів до бюджетів відбувалася в умовах

1 Луцик А. І. Податки як інструмент фіскального адміністрування // Фінанси України. — 2002. — № 9. — С. 42.

2 Пришва Н. Ю. Основні засади справляння обов'язкових платежів // Матері­али IXрегіональної науково-практичної конференції «Проблеми державотворен­ня і захисту прав людини в Україні» (13—14 лютого 2003 p.).— Львів: Вид-во ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. — С. 228—229.

3 Кадькаленко С. Т. До питання про систему оподаткування і поняття податку // Доклади та виступи на міжнародній науково-практичній конференції «Правове регулювання державних доходів та видатків»(24—26 вересня 1998 p.).— Харків: ЛПрН України, 1998. — С. 145—146.

234

Лекція 10

певної стабілізації економіки, про що свідчить зростання валового внутрішнього продукту. При цьому одним з головних резервів вико­ристання потенціалу податків у дохідній частині бюджетів є діяльність органів.

Основними фінансовими інструментами формування доходів виступають:

— податки, що являють собою плату суспільства державі за ви­конання нею певних завдань та функцій, відрахування частини ВВП на суспільні цілі та потреби;

— відрахування, що здійснюються за встановленими нормати­вами та передбачають цільове призначення платежів, у тому числі при зарахуванні до Спеціального фонду бюджету;

— плати, які передбачають певну еквівалентність взаємовідно­син між державою та платниками, оскільки держава виступає влас­ником ресурсів або має монопольне право на надання певних послуг, яких потребують юридичні та фізичні особи.

Мобілізація фінансових ресурсів забезпечується набором фінан­сово-правових норм, що регулюють відносини, які виникають при: встановленні та введенні податків, неподаткових доходів до бюджетів та цільових фондів; визначенні принципів мобілізації фінансових ресурсів, структури доходів бюджетної системи; справлянні податків та обов'язкових зборів, плат тощо; здійсненні контрою за надхо­дженням коштів до бюджету; застосуванні уповноваженими орга­нами санкцій за порушення фінансового законодавства.

Контрольні запитання:

/. В чому полягає економічна суть державних доходів?

2. Як Ви можете класифікувати державні доходи?

3. Чи різняться за змістом поняття «державні доходи» та «доходи дер­жавного бюджету»?

4. В чому полягає завдання держави у формуванні політики з мобілізації фінансових ресурсів до бюджетів відповідних рівнів?

5. Які відносини у сфері акумуляції фінансових ресурсів регулюються нормами фінансового права?

ЛЕКЦІЯ 11

Правові засади організації податкової системи України