§ 1. Порядок фінансування соціально-культурних заходів

У Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоро­в'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3). Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість соціальності діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвер­дження і забезпечення прав і свобод людини — головний обов'язок держави.

Отже, необхідність виділення коштів з державного та місцевих бюджетів на фінансування соціально-культурних заходів є законо­мірним і виправданим з позицій розвитку держави. Саме цей напрям кошторисно-бюджетного фінансування є найбільшим порівняно з усіма іншими бюджетними витратами.

До соціально-культурних видатків держави належать видатки на: соціальний захист населення і соціальне забезпечення, освіту, на­уку, культуру і засоби масової інформації, охорону здоров'я, фізич­ну культуру та спорт, заходи у сфері молодіжної політики. Фінан­сування зазначених видатків відіграє велику соціальну та політич­ну роль, формуючи в суспільстві відчуття «благополуччя й задово­лення» або «розчарування» тими процесами, що відбуваються у країні. Разом з тим в умовах існування бюджетного дефіциту соці­ально-культурна сфера є найвразливішою, тому що велика кіль­кість цих видатків фінансується за «залишковим принципом», тоб­то в останню чергу або ж за дуже скороченими нормативами та нормами.

Соціальна інфраструктура, яка включає органи підтримки і роз­витку культури, мистецтва, освіти, науки, охорони здоров'я і фізич­ної культури, пенсійні і різні соціальні виплати, політику робочої сили, нині розглядається як обов'язкова умова повноцінного функ­ціонування суспільно-економічної системи і, відповідно, потребує до себе значної уваги.

Кошторисно-бюджетний режим фінансування

421

Видатки на соціальний захист населення

Світовий досвід свідчить, що перехід до ефективної ринкової еко-иоміки можливий лише у межах більш загальних соціальних цінно­стей. З другої половини XXст. соціальні видатки почали розглядати­ся не як непродуктивні витрати, а як інвестиції в сьогоднішню та майбутню стабільність. У промислове розвинутих країнах видатки на соціальне забезпечення та страхування, починаючи з середини 80-х років минулого століття, становлять 14 — 15 % ВВП1. При цьому з метою скорочення видатків бюджету держава часто використовує партнерство з приватними організаціями, залишаючи за собою част­кове фінансування та загальне керівництво.

В Україні прийнято ряд нормативно-правових актів, що регулю­ють відносини у галузі соціального захисту населення. У Конституції України, Основах законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, інших законах, актах Президента України визначено основні форми й методи соціального захисту на­селення. Так, Конституція встановлює, що громадяни мають право на соціальний захист (ст. 46), що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право га­рантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуван­ням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ та організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального за­безпечення, створенням мережі державних, комунальних, приват­них закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно з функціональною структурою видатків бюджетів Украї­ни розділ видатків «Соціальний захист та соціальне забезпечення» (код 1000) включає такі підрозділи: 1) соціальний захисту разі непра­цездатності; 2) соціальний захист пенсіонерів; 3) соціальний захист ветеранів війни та праці; 4) соціальний захист сім'ї, дітей та молоді; 5) соціальний захист безробітних; 6) допомога у розв'язанні житло­вого питання; 7) допомога на утримання житла; 8) допомога на за­безпечення житлом; 9) соціальний захист інших категорій населення; 10) дослідження і розробки у сфері соціального захисту; 11) інша діяльність у сфері соціального захисту.

1 Жаліло ЯЛ. Регулювання ринкової економіки: сучасний досвід розвинених країн. — Вип. 1. — С. 60—61. >

422

Лекція 23

Враховуючи гарантії, встановлені Конституцією України, держа­ва бере на себе зобов'язання зі здійснення більшої частини видатків | на соціальний захист та соціальне забезпечення населення. Так, з Державного бюджету України фінансуються:

а) державні спеціальні пенсійні програми (пенсії військовослуж- і бовцям рядового, сержантського та старшинського складу строко­вої служби та членам їх сімей, пенсії військовослужбовцям та осо­бам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, пенсії, призначені за іншими пенсійними програмами);

б) державні програми соціальної допомоги (грошова допомога біженцям; компенсації на медикаменти; програма протезування; програми і заходи із соціального захисту інвалідів, у тому числі про­грами і заходи Фонду України соціального захисту інвалідів; відшко­дування збитків, заподіяних громадянам; заходи, пов'язані з повер­ненням в Україну кримськотатарського народу та осіб інших на­ціональностей, які були незаконно депортовані з України; щорічна разова грошова допомога ветеранам Великої Вітчизняної війни; до­вічна стипендія для учасників бойових дій; кошти, що передаються до Фонду соціального страхування на випадок безробіття; частко­ве покриття витрат на виплату заборгованості з регресних позовів шахтарів);

в) державна підтримка громадських організацій інвалідів і вете­ранів, які мають статус всеукраїнських;

г) державні програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї; ґ) державна підтримка молодіжних громадських організацій на

виконання загальнодержавних програм і заходів стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

д) державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян.

За рахунок коштів місцевих бюджетів здійснюється фінансуван­ня державних програм соціального забезпечення: притулків для неповнолітніх; територіальних центрів і відділень соціальної допо­моги на дому. Здійснюються видатки, спрямовані на соціальний за­хист, зокрема фінансуються пільги ветеранам війни і праці, допомо­га сім'ям з дітьми, додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян. Місцеві бюджети бе­руть участь у будівництві (реконструкції) житла для окремих кате­горій громадян.

Кошторисно-бюджетний режим фінансування

423

Водночас практично всі напрями соціального захисту та забез­печення населення потребують реформування, у тому числі при­ведення у відповідність до європейських стандартів фінансових нормативів забезпечення. Так, нечітка невизначеність та невід­повідність нормативів фінансового забезпечення заходів щодо зай­нятості населення та соціального захисту безробітних обмежує надання необхідної фінансової допомоги з боку держави. Зокрема, потребує вдосконалення надання допомоги по безробіттю, в пер­шу чергу шляхом доведення її розміру до прожиткового мінімуму. На рівні законодавчого регулювання мають бути переглянуті нор­мативи розмірів допомоги сім'ям з дітьми при наданні державної допомоги.

Метою реформування обов'язкового (державного) соціального страхування є створення фінансове стійкої системи, яка забезпечу­вала б громадянам встановлені державою гарантії захисту від соці­альних і професійних ризиків, пов'язаних з втратою заробітку, здо­ров'я, а також ефективніше використання страхових коштів. Основ­ним положенням соціального захисту інвалідів має бути реалізація права інвалідів на економічне та соціальне забезпечення та на нор­мальний рівень життя за допомогою необхідних грошових виплат та медичного обслуговування1.

Законодавче необхідно врегулювати надання соціальної допомо­ги, а також форми соціальної допомоги, яка може надаватися в гро­шовій, матеріальній формі або у формі особистої допомоги (соціаль­не обслуговування). Необхідним є перехід на систему фінансування за методом адресного грошового відшкодування соціальних пільг. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2002 р. було затверджено Стратегію заміни системи пільг на адресну гро­шову допомогу населенню. Зазначена Стратегія має створити еко­номічні й соціальні передумови для підтримки незахищених верств населення та сприяти реалізації конституційного права на соціаль­ний захист. Запровадження адресної грошової допомоги населенню планується здійснити в три етапи, створивши при цьому єдиний реєстр одержувачів. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку фінансування видатків місце­вих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм

1 Руденко В.М. Фінансово-правові основи соціального захисту населення.. Лнтореф. дис.... канд. юрид. наук. — К.: Вид-во КНУ, 1999.

424

Лекція 23

соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету» від 4 березня 2002 р. починаючи з 1 січня 2003 року го­ловні розпорядники коштів місцевих бюджетів повинні вести пер­соніфікований облік отримувачів пільг.

Слід підкреслити, що при проведенні фінансування заходів со­ціального захисту населення, зокрема при визначенні розмірів заробітної плати та соціальних виплат, необхідно додержуватися норм Конституції України та спеціальних законів, а також Євро­пейського кодексу соціального забезпечення та Європейської соці­альної хартії.

' Порядок фінансування освіти

Освіта створює основу інтелектуального, культурного, духовно­го, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. У про-мислово розвинутих країнах видатки на освіту на всіх рівнях дер­жавного сектора, як правило, становлять від 4,5 до 7 % ВВП. У краї­нах, що розвиваються, видатки на освіту коливаються від 2,5 до 7,5 % ВВП і в середньому становлять меншу частину ВВП порівняно з про-мислово розвинутими країнами1. Водночас у більшості країн саме державний сектор прямо надає послуги у сфері початкової і серед­ньої школи в широкому обсязі, оскільки цей показник, як правило, перевищує 90 % від загальної суми витрат. Державний сектор впли­ває на попит освітніх послуг за допомогою таких чинників, як надан­ня студентам стипендій, субсидій і допомог через рішення, що сто­суються оплати навчання, а також через загальну структуру регу­лювання приватної освіти.

Конституція України встановлює, що в Україні кожен має право на освіту (ст. 53), причому повна загальна середня освіта є обов'яз­ковою. Згідно з принципами, проголошеними Конституцією, держа­ва забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної серед­ньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комуналь­них навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної се­редньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням та студентам.

Нормативно-правове регулювання надання освітніх послуг за­кладено у законах України «Про освіту», «Про професійно-технічну

1 Розпутенко І. Упраа^ння державними видатками в перехідних економіках. -К.: Основи,1993. — С. 196—197.

Кошторисно-бюджетний режим фінансування 425

освіту», «Про загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту», «Про дошкільну освіту», «Про вищу освіту»1.

Чинним законодавством передбачено, що заклади освіти створю­ються органами державної виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями неза­лежно від форм власності, громадянами відповідно до соціально-еко­номічних, національних, культурно-освітніх потреб у них за наяв­ності необхідної матеріально-технічної, науково-методичної бази,

педагогічних кадрів.

Фінансування державних закладів освіти, установ та організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, дер­жавних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Відповідно до ст. 61 Закону України «Про освіту» держава забез­печує бюджетні асигнування на освіту в розмірі не меншому 10 % національного доходу, а також валютні асигнування на основну діяльність. При цьому кошти закладів і установ освіти та науки, які повністю або частково фінансуються з бюджету, одержані від здійснення або на здійснення діяльності, передбаченої їх статутни­ми документами, не вважаються прибутком і не оподатковуються.

Додатково заклади освіти як джерела фінансування можуть роз­глядати:

— кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфі­кації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів;

— плату за надання додаткових освітніх послуг;

1 Закони України «Про освіту» від 23 травня 1991 р. № 1060-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — №34. — Ст. 451 (з наступними змінами та допов­неннями); «Про професійно-технічну освіту» від 10лютого1998 р. № 103/98-ВР // Відомості Верховної Ради України.— 1998. — №32. — Ст. 215 (з наступними зміна­ми та доповненнями); «Про загальну середню освіту» від 13 травня 1999 р. № 651-XIV //Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 28. — Ст. 230 // (з наступними змінами та доповненнями); «Про позашкільну освіту» від 22 червня

2000 р. № 1841-ІН // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 46. — Ст. 393 (з наступними змінами та доповненнями); «Про дошкільну освіту» від 11 липня

2001 р. № 2628-ПІ // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 49. — Ст. 259 (з наступними змінами та доповненнями); «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 р.// Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 20. — Ст. 134 (з наступними зміна­ми та доповненнями). .

426

Лекція 23

— кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані закладом освіти на замовлення підприємств, уста­нов, організацій та громадян;

— доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майсте­рень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду при­міщень, споруд, обладнання;

— дотації з місцевих бюджетів;

— кредити і позички банків, дивіденди від цінних паперів та до­ходи від розміщення на депозитних вкладах тимчасово вільних по­забюджетних коштів;

— валютні надходження;

— добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян;

— інші кошти.

Згідно з функціональною структурою видатків бюджету видатки на освіту (код 0900) включають асигнування на: 1) дошкільну освіту; 2) загальну середню освіту (у тому числі загальноосвітні навчальні заклади; загальноосвітні спеціалізовані школи-інтернати та загаль­ноосвітні спеціальні навчальні заклади); 3) професійно-технічну ос­віту; 4) вищу освіту (вищі навчальні заклади 1 і 2-го рівнів акреди­тації та вищі навчальні заклади 3 і 4-го рівнів акредитації); 5) після -дипломну освіту; 6) позашкільну освіту та заходи з позашкільної ро­боти з дітьми; 7) програми матеріального забезпечення навчальних закладів; 8) дослідження і розробки у сфері освіти; 9) інші заклади та заходи у сфері освіти.

За рахунок коштів Державного бюджету України фінансуються видатки на:

а) загальну середню освіту, у тому числі спеціалізовані школи (в тому числі школи-інтернати), основані на державній формі влас­ності, та загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

б) професійно-технічну освіту (навчальні та інші заклади освіти, основані на державній формі власності);

в) вищі навчальні заклади, основані на державній формі власності;

г) післядипломну освіту;

ґ) позашкільні навчальні заклади та заходи з позашкільної роботи з дітьми згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

д) інші заклади та заходи в галузі освіти, що забезпечують вико­нання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердже­ним Кабінетом Міністрів України.

Кошторисно-бюджетний режим фінансування 427

Міністерство освіти і науки України розробляє пропозиції щодо обсягів фінансування з Державного бюджету на розвиток соціаль­но-культурної сфери, науки, навчально-виховних закладів, установ, організацій, що перебувають у функціональному управлінні міністерства. Спільно з центральними органами державної влади визначає економічні та фінансові норми і нормативи на утримання державних навчально-виховних закладів організовує збирання й аналіз державної та відомчої статистики і бухгалтерської звітності.

З Державного бюджету фінансуються лише наукові дослідження фундаментального й пошукового характеру або виконання науко­вих програм державного значення. Відповідно до Закону України «Про освіту» виконання їх здійснюється на конкурсній основі при відборі найбільш наукомістких та високоефективних досліджень у галузі техніки й передової технології в пріоритетні галузі народного

господарства.

Виконання прикладних досліджень та розробок здійснюється за господарськими договорами і оплачується замовником. Виконання наукових досліджень доручається колективам науковців на кон­трактній основі.

За рахунок коштів місцевих бюджетів фінансується дошкільна та загальна середня освіта (школи, дитячі садки, спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, колегіуми, вечірні (змінні) школи). На фінансуванні міських та районних бюджетів перебувають заклади освіти для гро­мадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації. За раху­нок коштів обласних бюджетів та бюджету АРК фінансуються за­клади професійно-технічної освіти, що виконують державне замов­лення, а також вищі заклади освіти 1, 2, 3 та 4-го рівнів акредитації, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим та спільній власності територіальних громад.

Поряд з державними та муніципальними освітніми закладами в Україні активно розвивається приватний сектор, який надає послу­ги у сфері освіти. Для цього сектора держава розробляє стандарти та систему норм, які визначають обов'язковий мінімум змісту освітніх програм, обсяг навантаження на учнів (студентів), а також мінімум кількості годин на вивчення тих чи інших предметів. На підставі цих стандартів та показників засновники приватних закладів освіти повинні розробити виробничі показники, на яких формуєть­ся кошторис.

Отже, слід зазначити, що держава здійснює всебічне регулюван­ня діяльності у сфері надання освітніх послуг, враховуючи,значення

428

Лекція 23

такої діяльності для майбутнього розвитку та становлення освічено­го покоління громадян України.

Порядок фінансування науки

Розвиток науки і техніки є визначальним фактором прогресу су­спільства, підвищення добробуту його членів, їх духовного та інте­лектуального зростання. Цим зумовлена необхідність пріоритетної державної підтримки розвитку науки як джерела економічного зро­стання і невід'ємної складової національної культури та освіти, ство­рення умов для реалізації інтелектуального потенціалу громадян у сфері наукової і науково-технічної діяльності, цілеспрямованої полі­тики у забезпеченні використання досягнень вітчизняної та світової науки і техніки для задоволення соціальних, економічних, культур­них та інших потреб.

У Конституції України зазначено, що держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співто­вариством (ст. 54). Отже, держава повинна приділяти велику увагу фінансуванню наукової та науково-технічної діяльності, що вклю­чає фінансування фундаментальних досліджень та видатків на роз­робку перспективних технологій і пріоритетних напрямів науково-технічного прогресу.

Кошти виділяються на фундаментальні дослідження, пошукові та прикладні розробки; державні та міждержавні науково-технічні про­грами; державні премії України у галузі науки і техніки; фінансуван­ня наукових розробок з проблем стандартизації, сертифікації та ета­лонної бази, державних контрактів; фінансування наукової частини національних, міжгалузевих та галузевих програм тощо. У цій групі фінансуються науково-дослідні інститути, що виконують фундамен­тальні дослідження на державне замовлення, а також науково-дослідні організації, що перебувають на господарському розрахун­ку, але виконують державне замовлення з оплатою за рахунок дер­жавно-бюджетних асигнувань.

Держава забезпечує бюджетне фінансування наукової та науко­во-технічної діяльності (крім видатків на оборону) у розмірі не мен­ше 1,7% ВВП України. Безпосередньо за рахунок коштів державно­го бюджету здійснюється фінансування фундаментальних та при­кладних досліджень і сприяння науково-технічному прогресу дер­жавного значення, міжнародним науковим та інформаційним зв'язкам державного значення.

Відповідно до законодавства бюджетне фінансування наукових досліджень здійснюється шляхом базового та програмно-цільового

Кошторисно-бюджетний режим фінансування 429

фінансування1. Базове фінансування надається для забезпечення: фундаментальних наукових досліджень; найважливіших для держа­ви напрямів досліджень, у тому числі в інтересах національної без­пеки та оборони; розвитку інфраструктури наукової і науково-тех­нічної діяльності; збереження наукових об'єктів, що становлять на­ціональне надбання; підготовки наукових кадрів.

Перелік наукових установ та вищих навчальних закладів, яким надається базове фінансування для здійснення наукової і науково-технічної діяльності, затверджує Кабінет Міністрів України.

Програмно-цільове фінансування здійснюється, як правило, на конкурсній основі для:

• науково-технічних програм і окремих розробок, спрямованих на реалізацію пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки;

• забезпечення проведення найважливіших прикладних науко­во-технічних розробок, які виконуються за державним замовленням;

• проектів, що виконуються у межах міжнародного науково-тех­нічного співробітництва.

Видатки на культуру і мистецтво

Складність правового регулювання фінансування витрат на культу­ру і мистецтво полягає у не лише в об'єктивних причинах, пов'язаних із загальним становищем у країні, а й у специфіці самої галузі культу­ри. З одного боку, культура не може існувати без свободи творчості і тому одне з найважливіших завдань правового забезпечення культур­ної сфери — це гарантування та забезпечення творчих свобод: свобо­ди художньої творчості, свободи слова, свободи друку тощо. З іншого боку, в умовах класичного ринкового господарювання значна частина організацій культурно-мистецької сфери є економічно неприбуткови­ми, але суспільне необхідними. З цього випливає, що суспільство (дер­жава) , яке зацікавлене в існуванні та розвиткові культури, повинно ство­рити такий правовий простір, у якому культура зможе існувати, зали­шаючись економічно неприбутковою, навіть за умов ринкової економі­ки. Відповідно до функціональної класифікації видатків до них належать витрати на утримання засобів масової інформації, у тому числі телеба­чення і радіомовлення, пресу, книговидання тощо, а також дослідження і розробки у сфері духовного та фізичного розвитку2.

1 Стаття 34 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13 грудня 1991 р. № 1977-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1992. — № 12. — Ст. 165 (з наступними змінами та доповненнями).

2 Нечай А.А. Правові основи фінансування витрат на культуру в Україні: Авто-реф. дис.... канд. юрид. наук. — К.: Вид-во КНУ, 1995. ,

430

Лекція 23

Згідно з функціональною структурою видатків на культуру та мистецтво їх включено до розділу «Духовний та фізичний розвиток» (код 0800) та підрозділу «Культура та мистецтво» (код 0821). Ці ви­датки включають фінансування театрів; художніх колективів, кон­цертних і циркових організацій; кінематографії; творчих спілок; бібліотек; музеїв та виставок; заповідників; клубних закладів; інших заходів і закладів у галузі культури та мистецтва.

При фінансуванні культури головними розпорядниками бюджет­них коштів є Міністр культури України, міністри та керівники дер­жавних комітетів та відомств України, а також Автономної Республі­ки Крим, у підпорядкуванні яких перебувають підприємства, органі­зації, заклади культури. Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є керівники відповідних закладів, підприємств та організацій.

Фінансування за Державним бюджетом України здійснюється Міністерством фінансів України шляхом надання головним розпо­рядникам бюджетних призначень у межах встановлених поточним актом про бюджет асигнувань. З бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, міських (крім міст районного підпорядкування) та районних бюджетів фінансування здійснюється відповідно Міністер­ством фінансів Автономної Республіки Крим, місцевими фінансо­вими відділами шляхом перерахування коштів з рахунків відповід­них бюджетів на реєстраційні рахунки головних розпорядників бю­джетних коштів, що відкриті у відповідних територіальних органах Державного казначейства України. Після отримання коштів із бю­джету на свої рахунки головні розпорядники у встановленому по­рядку перераховують кошти на реєстраційні рахунки підвідомчих підприємств, організацій та закладів культури.

З бюджетів міст районного підпорядкування, сільських та селищ­них бюджетів фінансування здійснюється відповідними місцевими державними адміністраціями та виконавчими комітетами органів місцевого самоврядування. Отже, у бюджетному фінансуванні ви­трат на культуру та мистецтво беруть участь усі ланки бюджетної системи України.

Кожне окреме підприємство, організація або заклад культури от­римує асигнування лише з одного бюджету. Розподіл установ куль­тури та мистецтва на ті, що фінансуються з державного бюджету, і ті, що отримують асигнування з місцевих бюджетів, здійснюється залежно від їх значимості та підпорядкування.

Так, за рахунок коштів державного бюджету фінансуються такі заклади та заходи:

Кошторисно-бюджетний режим фінансування

431

а) державні культурно-освітні програми (національні та державні бібліотеки, музеї і виставки національного значення, заповідники національного значення, міжнародні культурні зв'язки, державні культурно-освітні заходи);

б) державні театрально-видовищні програми (національні театри, національні філармонії, національні та державні музичні колективи і ансамблі та інші заклади і заходи мистецтва згідно з переліком, за­твердженим Кабінетом Міністрів України);

в) державна підтримка громадських організацій культури і мис­тецтва, що мають статус національних;

г) державні програми розвитку кінематографії; ґ) державна архівна справа.

За ознакою підпорядкування з державного бюджету фінансують­ся також усі підприємства, організації та заклади культури, що без­посередньо підпорядковані Міністерству культури та іншим міністер­ствам, державним комітетам та відомствам.

Інші бюджетні культурно-мистецькі заклади фінансуються голов­ним чином із відповідних місцевих бюджетів. Зокрема, до видатків, що здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республі­канського значення Автономної Республіки Крим і міст обласного значення, належать державні культурно-освітні (бібліотеки, музеї та виставки) та театрально-видовищні програми (філармонії, музичні колективи і ансамблі, театри, палаци і будинки культури республі­канського Автономної Республіки Крим і обласного значення, шко­ли естетичного виховання дітей, інші заклади та заходи у галузі мис­тецтва) .

За рахунок держави фінансуються державні програми підтрим­ки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформацій­них агентств тощо. Відповідно до функціональної класифікації ви­датків до них відносять витрати на утримання засобів масової інфор­мації, у тому числі телебачення і радіомовлення, пресу, книговидан­ня тощо, а також на дослідження і розробки у сфері духовного та фізичного розвитку.

Особливість фінансування витрат на пресу, телебачення та радіо­мовлення полягає в тому, що з переходом до ринкових відносин де­далі більша їх частина працює на змішаних джерелах фінансування, серед яких основним стає самоокупність та доходи від діяльності, основаної на приватній власності. Державні програми телебачення, радіомовлення та преса, які одержують бюджетні асигнування, та­кож фінансують значну частину своїх видатків за рахунок власних

432

Лекція 23

коштів, отриманих переважно від надання рекламних послуг. У свою чергу редакції газет та журналів, що належать органам місцевого самоврядування, частково фінансуються з місцевих бюджетів. Зо­крема, право місцевих органів на заснування власних засобів масо­вої інформації, призначення і звільнення їх керівників закріплено в ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».