9.2. Методи вимірювання продуктивності праці

Виділяють такі методи вимірювання продуктивності праці як натуральний, умовно-натуральний, вартісний і трудовий.

Натуральний метод вимірювання продуктивності праці характеризується показником середньої продуктивності праці, який отримано шляхом відношення обсягу виробництва в натуральних одиницях вимірювання (т, шт, м, кг) до середньооблікової чисельності працівників (робітників) або витрат праці (люд.-год, люд.-день).

Перевага даного методу полягає в його простоті та наочності, а саме: даний метод дозволяє встановити взаємозалежність між обсягом виробництва та трудовими витратами, між змінами продуктивності праці та резервами її росту, між витратами праці на однакові вироби в різних цехах підприємства.

Недоліком даного методу є умови його використання, а саме:

- продукція повинна бути тільки однорідною;

- не враховуються усі результати праці (напівфабрикати, незавершене виробництво).

Продуктивність праці може розраховуватися з урахуванням як всього обсягу виготовленої продукції, так і тієї її частини, яка реалізована або відправлена споживачам. Тому, якщо обсяг нереалізованої продукції або незавершеного виробництва буде різний, наприклад, у звітному і базовому періоді, то і рівень продуктивності праці буде не точно відображати результативність праці. Адже, на ці два види продукції праця вже витрачена, а в обсяг випуску, що використовується для розрахунку продуктивності праці, - не врахована.

З іншого боку, якщо включити готову, але ще не реалізовану продукцію, і незавершене виробництво в обсяги щодо розрахунку продуктивності праці, то цей показник також не повною мірою буде відображати ефективність праці, оскільки продукція на складі не включається в господарський оборот.

Показник продуктивності праці на базі натуральних вимірників, як правило, дає динаміку продуктивності праці, яка відрізняється від динаміки на базі вартісної оцінка продукції, особливо, це проявляється в умовах інфляції, неконтрольованого (вільного) зростання цін; тому при плануванні продуктивності праці обов'язково використовуються також натуральні показники продуктивности.

Умовно-натуральний метод вимірювання продуктивності праці застосовується у тому випадку, коли на підприємстві виготовляється декілька видів однорідної продукції. Для обчислення обсягів виготовленої продукції перераховують планову і фактично виготовлену кількість кожного виду продукції в умовні одиниці за допомогою коефіцієнтів, які встановлюються за спеціальною шкалою. Обгрунтуємо вище сказане таким чином.

Повністю однорідної продукції немає навіть у сировинних галузях промисловості: вугільній, нафтовій, газовій, гірничорудній, тому що неоднорідність обумовлена відмінностями в калорійності, зольності, дернистості, відсотковому змісті металу тощо. Звідси не можливо підсумовувати різну за якістю, навіть однорідну продукцію.

Для вирішення такої проблеми застосовується умовно-натуральний метод, заснований на виділенні з суми властивостей продукції, що випускається, такої ознаки, яка може, застосуються для вимірювання різних видів однорідної продукції.

Таку ознаку називають умовною обліковою одиницею. Вся різноманітність таких одиниць поділяється на три групи за певними ознаками:

- за корисністю (наприклад, вугілля за теплотворною придатністю, мило за змістом жиру);

- за потужністю (двигуни внутрішнього згорання тракторів різної потужності перераховуються на 15-ти сильні трактори);

- за трудомісткістю виробництва одиниці продукції (взуття різних моделей в умовних парах взуття, чавун у тоннах передільного чавуну).

Перерахунок обсягу продукції, що випускається, в умовно-натуральних вимірниках здійснюється за допомогою перевідних коефіцієнтів, що враховують різну трудомісткість продукції або інші споживацькі властивості виробів:

де: - обсяг i-го виду продукції в натуральних одиницях (тонн, метрів, літрів тощо);

- перерахунковий коефіцієнт i-го виду продукції.

Перерахунковий коефіцієнт визначається діленням реального значення якої-небудь ознаки (властивості) виробу на його умовну величину:

.

Вартісний метод характеризується вартісними показниками продуктивності праці, які розраховуються як співвідношення виготовленої продукції у вартісному вираженні до витрат робочого часу або середньооблікової чисельності робітників (працівників). Вартісні показники продуктивності праці є універсальними, оскільки вони дозволяють порівнювати продуктивність праці при виробництві в непорівнювальних умовах, але необгрунтоване завищення ціни продукції товаровиробниками може призвести до фіктивного зростання продуктивності їх праці. В якості ефекту при вартісному методі розрахунку продуктивності праці можна брати обсяг виробництва у фактично діючих цінах (товарну продукцію) або в порівняних цінах (валову продукцію), чи нормативно-чисту продукцію (валова продукція без матеріальних витрат).

Нормативно-чиста продукція - це грошова оцінка трудомісткості виробничої програми або вартісна оцінка повної (загальної) трудомісткості товарної продукції підприємства. Вона є частиною ціни продукції і відображає величину нової вартості, що створена працею колективу даного підприємства:

,

де: - основната додаткова заробітна плата виробничих робітників з урахуванням відрахувань на соціальне страхування в плановій калькуляції собівартості виробу;

- коефіцієнт співвідношення заробітної плати виробничо-промислового персоналу і заробітної плати основних робітників;

- прибуток, який встановлюється на базі нормативної рентабельності.

Для розрахунку нормативно-чистої продукції визначають спочатку норматив чистої продукції за певним видом продукції (НЧП).

Нормативно-чиста продукція розраховується за формулою:

,

де: - обсяг виробництва і-того виду продукції;

n – кількість видів продукції.

В якості ефекту можна брати також чисту продукцію (ЧП). Обсяг чистої продукції визначається відніманням з обсягу товарної продукції в діючих оптових цінах підприємств загальної суми матеріальних витрат, включаючи амортизаційні відрахування. В основі чистої продукції лежить знов створена на підприємстві вартість, тобто в даному показнику відображається основний результат діяльності його колективу (живої праці).

В умовах ринкової економіки такі показники продуктивності праці як нормативна і нормативно-чиста продукція не належать до основних методів вимірювання обсягів виробництва і на їх основі не доцільно розраховувати продуктивність праці, їх можна використовувати для аналізу ефективності використання живої праці на підприємстві.

Переваги:

• застосовується для порівняння продуктивності праці різнорідної продукції;

• визначає рівень і динаміку продуктивності праці на усіх рівнях виробництва.

Недоліки:

- спотворює динаміку продуктивності праці при зміні асортименту, номенклатури, матеріаломісткостіь продукції, цін на ресурси;

- на продуктивність праці впливають витрати уречевленої праці.

Трудовий метод вимірювання продуктивності праці використовується в умовах випуску на підприємстві різнорідної незавершеної продукції. В якості показника-вимірювача використовується нормативна трудомісткість (кількість праці в людино-годинах, необхідна за нормами для виготовлення одиниці продукції). Вказаний показник вільний від впливу ціноутворюючих чинників. При науково-обгрунтованих нормах цей метод точно характеризує динаміку продуктивності праці, тому використання цього методу потребує добре поставленого процесу нормування праці. В якості ефекту при цьому методі використовується обсяг продукції в трудо-витратах ().

Переваги:

- враховує результат праці в кожній точці виробництва;

- усуває спотворення показника продуктивності праці через зміни в асортименті, матеріалоємності продукції, цін на ресурси виробництва.

Недоліки:

- не можна проводити порівняння рівня продуктивності праці на підприємствах, які випускають однакову продукцію, через різний їх організаційно-технічний рівень;

- необхідно здійснювати перерахунок на підприємстві норм виробітку або норм часу за різні періоди.

З метою визначення динаміки або характеристики виконання плану з продуктивності праці розраховують індекси продуктивності праці:

• Індивідуальний індекс продуктивності праці: .

• Зведений (агрегатний) індекс продуктивності праці:

- для однорідної продукції;

- для різнорідної продукції.

Де:,- продуктивність праці на і-тому підприємстві відповідно в базовому та звітному періодах;

, - трудомісткість одиниці продукції відповідно в базовому та звітному періодах;

- обсяг виробництва продукції на і-тому підприємстві в звітному періоді;

- загальні витрати робочого часу на виробництво продукції або середньооблікова чисельність працівників (робітників) на і-тому підприємстві у звітному періоді.

3. Чинники та резерви росту продуктивності праці

Чинниками росту продуктивності праці називаються рушійні сили або причини, під впливом яких змінюється її рівень. Зростання продуктивності праці полягає в тому, що частина витрат живої праці в продукті зменшується, а частина витрат минулої (уречевленої) праці – збільшується, але таким чином, щоб загальна кількість праці в кожній одиниці продукту також зменшується.

Збільшення обсягів виробництва можна досягати за рахунок різних чинників. Зокрема, за рахунок екстенсивних чинників виробництва, які проявляються в кількісному збільшенні всіх виробничих ресурсів (засобів виробництва, робочої сили). Зростання обсягів виробництва на основі розширення чинників виробництва має свої межі, оскільки кожна країна має обмежені виробничі можливості (певна чисельність робочої сили, землі, сировини) і в короткий термін не може вийти за їх межі.

Коли обсяг національного виробництва досягає потенційного свого рівня і можливості суспільства розвиватися за рахунок збільшення праці та капіталу вичерпуються, темпи росту продуктивності праці залежать лише від прискорення науково-технічного прогресу та інноваційного розвитку. Тільки останній є невичерпним джерелом росту випуску продукції. На його основі відбуваються зміни в кількості праці і капіталу, а також у величині сукупної продуктивності чинників виробництва.

Крім того, слід зазначити, що продуктивність праці не обмежується лише вищезазначеними чинниками. В великій мірі вона залежить від працівників. Як суб'єкти трудової діяльності, люди розглядаються з погляду біологічних, психологічних і соціальних властивостей, які впливають на результати трудового процесу. Це стать, вік, стан здоров'я, знання, уміння, досвід, винахідливість, свідомість, дисциплінованість тощо. Ефективність праці залежить також від умов трудової діяльності. Стан середовища, в якому працюють люди, впливає на них, визначає рівень їх фізичних, інтелектуальних і моральних сил, відношення до праці.

Чинники росту продуктивності праці підрозділяються на три групи:

1) Матеріально-технічні, до яких належать:

- комплексна механізація і автоматизація виробництва;

- упровадження прогресивних технологій;

- упровадження нових технологічних процесів;

- поліпшення конструкторських властивостей виробів;

- підвищення якості сировини і нових матеріалів тощо.

2) Організаційні чинники включають:

- удосконалення організації праці і виробництва, структури управління;

- механізацію і раціоналізацію праці в управлінні;

- упровадження наукової організації праці;

- удосконалення нормування праці;

- підвищення або зменшення питомої ваги окремих видів продукції з різним рівнем трудомісткості.

3) Соціально-економічні чинники включають:

- підвищення освітнього рівня працівників;

- підвищення виробничої кваліфікації;

- поліпшення характеру і умов праці;

- стимули, мотиви і мотивацію до трудової діяльності.

Під резервами росту продуктивності праці розуміють можливості більш повної реалізації продуктивної сили праці за рахунок поліпшення використання всіх чинників її підвищення.

Резерви росту продуктивності праці можна визначити як різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем продуктивності праці в конкретний період часу.

Зв'язок чинників і резервів росту продуктивності праці полягає в тому, що якщо чинники виступають рушійною силою або причиною зміни її рівня, то використання резервів є безпосередньо процесом реалізації дії тих або інших чинників.

У сучасних умовах в економічній літературі відсутня загальновизнана класифікація резервів росту продуктивності праці. В основу класифікації можуть бути покладені різні критерії: час, сфера дії, місце їх реалізації. Резерви росту продуктивності праці реалізуються в усіх галузях національного господарства, тому залежно від сфери дії вони можуть бути розділені на: національногосподарські, галузеві, міжгалузеві, внутрішньовиробничі.

Національногосподарські резерви пов'язані з розвитком у всіх напрямів НТП, раціональним розміщенням продуктивних сил, нівелюванням рівня економічного розвитку районів країни, вдосконаленням управління і планування.

До галузевих резервів відносять спеціалізацію, концентрацію і комбінування виробництва, вдосконалення технології, розповсюдження передового досвіду, кращих технічних досягнень у межах галузі.

Міжгалузеві резерви характеризуються використанням можливостей більш ефективного функціонування виробництва в одній галузі для підвищення продуктивності праці в суміжних галузях. Так, підвищення якості сировини, яка добувається в добувних галузях, дає економію і підвищення продуктивності праці в обробних галузях.

Внутрішньовиробничі резерви обумовлені вдосконаленням і найефективнішим використанням технічних засобів і поліпшенням структури робочих кадрів, скороченням втрат робочого часу, економією сировини і матеріалів безпосередньо на підприємстві.

Внутрішньовиробничі резерви розподіляються на загальновиробничі, цехові і резерви підвищення продуктивності праці на конкретному робочому місці.

Внутрішньовиробничі резерви за змістом можна класифікувати так само, як і чинники:

- матеріально-технічні: визначають можливості використання більш ефективних засобів виробництва;

- організаційні: визначають можливості вдосконалення поєднання робочої сили та засобів виробництва;

- соціально-економічні: визначають підвищення якості використання робочої сили.

Оскільки резерви зростання продуктивності праці виступають як невикористані можливості скорочення витрат праці під впливом тих або інших чинників, кожний резерв можна розглядати відносно певного чинника, а всю сукупність резервів доцільно класифікувати відповідно до класифікації чинників. Така класифікація дає можливість більш повно виявити склад і структуру резервів, провести комплексний аналіз при їх оцінюванні, встановити основні причини і визначити певні шляхи усунення втрат і невиробничих витрат праці на виробництві.

Резерви росту продуктивності праці можна об’єднати в такі групи:

• резерви, які пов’язані з недовикористанням можливостей особистого чинника виробництва (соціально-економічних чинників);

• резерви, які виникають у результаті нераціонального поєднання матеріально-технічних і особистих чинників виробництва (недовикористання організаційних чинників).

Життя показало, що в умовах ринку особливу увагу слід приділяти продуктивності праці, тому що шляхом підвищення продуктивності праці та покращення управління цим процесом можна досягти зростання інтенсивності використання як живої, так і уречевленої праці.

Узагальнюючим показником ефективності використання живої праці є її продуктивність у розрахунку на одного працівника виробництва, яка розраховується як відношення випуску продукції у порівняних цінах (ф. № 1, ряд. 810) до середньої облікової чисельності працівників підприємства (ф. № 1 - ПВ, ряд. 1010). Даний показник виступає результатом взаємодії основних засобів виробництва з робочою силою, яку неможливо визначити до того, як будуть побудовані основні промислово-виробничі засоби. Ще до з'єднання робочої сили і основних промислово-виробничих фондів у виробничому процесі, тобто в період створення основних промислово-виробничих засобів, формується певний рівень фондоозброєності, який значною мірою впливає на рівень фондовіддачі. Частково фондовіддача створюється в процесі використання основних промислово-виробничих фондів, тобто після з'єднання робочої сили з основними засобами, а продуктивність праці – стовідсотково. Таким чином, формування рівня фондоозброєності повністю передує формуванню рівня продуктивності праці, а формування рівня фондовіддачі частково - продуктивності праці, а частково співпадає з цим процесом у часі. Той факт, що основні промислово-виробничі засоби виступають пасивною стороною у виробничому процесі, а робоча сила – активною, тому що вона приводить у рух машини і устаткування, свідчить не про те, що продуктивність праці виникає до формування фондовіддачі, а лише про те, що не тільки технічний рівень основних промислово-виробничих фондів, але й рівень професійної підготовки кадрів визначає продуктивність праці. Кваліфікація працівників, у першу чергу, впливає на рівень ефективності використання основних засобів, а вже потім – на рівень продуктивності праці. Отже, між фондоозброєністю праці (ФО), фондовіддачею (f) і продуктивністю праці (q) існує взаємозв'язок, який можна виразити такими мультиплікативними математичними моделями:

або .

Де: - коефіцієнт використання виробничих потужностей;

- потенціальна фондовіддача, грн.;

- питома вага активної частини в загальній вартості основних засобів підприємства.

За допомогою мультиплікативної моделі продуктивності праці (9.3.2) можна визначити зміну продуктивності праці на підприємстві в цілому або за планом на майбутній період від факту звітного періоду, а також під впливом змін у динаміці або за планом наступних техніко-економічних чинників виробництва:

а) коефіцієнта використання виробничих потужностей підприємства; б.) потенційної фондовіддачі; в) питомої ваги активної частини в загальній вартості основних засобів підприємства; г) фондоозброєності праці в абсолютному і відносному вираженні за такою схемою (Таблиця 9.3.1.).

Таблиця 9.3.1.