11.6. Вартість і ціна робочої сили

Існує декілька трактовок вартості робочої сили:

- Це усереднений еквівалент життєзабезпечення типового представника асоційованої групи людей, поєднаних спільністю інтересів та цілей, умов життя та результатів праці, рівнів інтелектуального та культурного розвитку.

- Це розмір фактичних видатків наймача на утримання робочої сили (за визначенням Міжнародної конференції зі статистики праці, червень 1985р.).

- Це об’єктивна основа, навколо якої відбуваються коливання ціни товару «робоча сила».

Вартість робочої сили визначається вартістю життєвих засобів, необхідних для підтримання життя працівників та членів їх родин, забезпечення нормальної трудової діяльності, отримання професійних знань та задоволення соціально-культурних потреб працівників відповідно до прийнятого в суспільстві рівня.

Вартість робочої сили залежить від 2-х основних факторів:

- Результативності трудової діяль-ності, здатності цих послуг створювати більший чи менший дохід.

- Результативності трудової діяль-ності, здатності цих послуг створювати більший чи менший дохід.

До факторів, що підвищують вартість робочої сили, слід відносити:

- зростання загального та кваліфікаційного рівня працівників;

- розширення потреби в нових товарах і послугах у залежності від економічного зростання в суспільстві;

• підвищення витрат на комунальні, транспортні послуги;

• зростання інтенсивності праці працівників, що вимагає більшого обсягу життєвих засобів для відновлення витрачених фізичних, нервових і моральних сил;

• сприятлива кон'юнктура на ринку праці.

Основний фактор, який знижує вартість робочої сили – це зростання продуктивності праці, що приводить до зниження вартості життєвих засобів для відтворення робочої сили (споживчого кошика).

На ціну робочої сили впливують чинники:

• ринкового характеру: попит та пропозиція робочої сили; тип конкуренції на ринку праці;

• неринкового характеру: талант людини; непрестижність деяких видів професій; наявність на ринку праці неконкурентних груп.

Вартість робочої сили (згідно з Національною методикою визначення вартості робочої сили) включає такі елементи:

1. Пряма заробітна плата (основна заробітна плата за відрядними розцінками, тарифними ставками, посадовими окладами, стимулюючі надбавки й доплати за роботу понаднормово, у нічний час і святкові дні).

2. Оплата за невідпрацьований час (щорічні й інші оплачувані відпустки).

3. Премії і подарунки.

4. Харчування, напої й ін. виплати натуральними продуктами.

5. Витрати на житло працівників, що бере на себе роботодавець (утримання житла, що належить роботодавцю, витрати на житло, що йому не належить, субсидії, доплати за оренду житла працівником та ін.).

6. Витрати роботодавця на соціальне забезпечення (обов'язкові виплати: пенсійний фонд за віком, інвалідність, утрати годувальника; виплати з тимчасової непрацездатності й народження дитини; компенсації у випадку виробничого травматизму; допомога по безробіттю; допомога родинам; колективно–договірні необов'язкові внески в приватні фонди соцзабезпечення і страхування).

7. Витрати на професійну підготовку.

8. Витрати на соціальні послуги (утримання їдалень, медичних, освітніх, культурних установ, надання відповідних послуг).

9. Інші витрати на робочу силу (заводський транспорт по доставці працівників на роботу і додому, проїзні квитки, оплата паркування транспорту працівників і ін.)

10. Податки на витрати на робочу силу (на Фонд заробітної плати).

Витрати роботодавця на робочу силу включають:

1. Прямі витрати, тобто пряма вартість праці: зарплата за відпрацьований і невідпрацьований робочий час; премії та нерегулярні виплати; виплати у натуральній формі.

2. Непрямі витрати, тобто опосередкована вартість праці: витрати на оплату житла працівників; професійне навчання; соцзабезпечення працівників; утримання суспільних служб.