1. Поняття продуктивності та ефективності праці

В умовах переходу до ринкових відносин зміна змісту (а нерідко – і сутності) колишніх понять і економічних категорій, поява нових показників відбувається швидше, ніж розвиток економіки в цілому. Це повною мірою відноситься і до продуктивності праці.

Відповідно до рекомендацій Міжнародної Організації Праці необхідно розрізняти поняття «продуктивність» і «продуктивність праці».

Під продуктивністю розуміють ефективність використання різних ресурсів – праці, капіталу, земли, матеріалів, енергії, інформації, що використовуються у процесі виробництва будь-якихтоварів і надання послуг. Ця економічна категорія відображає взаємозв'язок між кількістю і якістю виготовлених товарів або послуг і ресурсами, які витрачають на їх виробництво.

Продуктивність дає можливість порівнювати обсяги випуску продукції і наданих послуг на різних рівнях економічної системи (окремий працівник, первинний трудовий колектив, цех, підприємство або організація, галузь, держава) з ресурсами, що були використані, у відповідних ланках суспільного виробництва. В процесі такого порівняння та оцінки слід враховувати дію на продуктивність і чисто ринкових чинників: зростання вартості енергії, ресурсів; збільшення витрат, пов'язаних з безробіттям; вплив форс-мажорних обставин (повінь, засуха, корумпованість влади тощо).

Більш висока продуктивність означає збільшення обсягів продукції при тих самих (незмінних) витратах. При цьому необхідно враховувати потребу в тій або іншій продукції на ринку товарів або в суспільстві в цілому. Слід також зауважити, що на підприємствах країн з розвиненою ринковою економікою приймається до розрахунку продуктивності та продукція, яка вже реалізована, а не просто виготовлена.

Таким чином, продуктивність можна розглядати як загальний показник, який характеризує ефективність використання різних ресурсів на виробництво продукції. Але, сучасна економічна теорія доводить, що абсолютно точно роль і питому вагу витрат тих або інших ресурсів, які було використано на виробництво продукції, визначити достатньо важко. Наприклад, майже неможливо 100%-е використання того або іншого виду ресурсу (особливо, це стосується ресурсу праці); неоднакова ефективність використання різних ресурсів або одних і тих же ресурсів, але в різний час. Тому для визначення ефективності виробництва найчастіше за все використовується показник продуктивності праці (q); хоча це і не означає, що праця є єдиним джерелом продуктивності. Розраховуються і застосовуються такі показники, як: продуктивність матеріалів (коефіцієнт обіговості оборотних засобів), капіталу (рентабельність капіталу, фондовіддача), землі (врожайність), інформації.

Ефект – це результат, який характеризується певною кількісною величиною, тобто абсолютною.

В якості ефекту живої праці:

• в галузях виробничої сфери можуть виступати: обсяг продукції (робіт, послуг) в натуральному та вартісному вираженні або в трудовитратах [обсяг продукції у порівняних цінах (валова продукція); обсяг продукції у фактично діючих цінах (товарна продукція)]; валовий дохід; чистий прибуток;

• в галузях невиробничої сфери можуть виступати: обсяг діяльності (виконаних робіт, наданих послуг) у вартісному вираженні.

Ефективність – це якісна (відносна) узагальнююча характеристика результату діяльності, яка визначається відношенням ефекту до витрат на досягнення результату.

В якості ефективності живої праці виступає:

- продуктивність праці, яка визначається як відношення обсягу виготовленої продукції у натуральному або вартісному вираженні до витрат часу в люд.-год. або люд.-днях, або до середньооблікової чисельності працівників (робітників);

- рентабельність праці, яка визначається як відношення валового прибутку (збитку) чи чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), або чистого прибутку (збитку) до витрат на оплату праці.

Найпоширенішим показником ефективності праці є продуктивність праці. Але слід розрізняти такі поняття як продуктивність праці та рівень продуктивності праці. Залежно від прямого або зворотного співвідношення обсягу виробництва та витрат часу на його виготовлення, виділяють два показники рівня продуктивності праці: середнє виробництво продукції у розрахунку на одиницю часу або одного робітника (працівника) та трудомісткість одиниці продукції, тобто середні витрати часу на виготовлення одиниці продукції.

Середнє виробництво продукції у розрахунку на одиницю часу або одного робітника (працівника) – це прямий показник рівня продуктивності праці, тобто це кількість виготовленої продукції в середньому за одиницю часу (годину, день) або обсяг продукції, що припадає в середньому на одного працівника або виготовляється в середньому одним робітником за рік (квартал, місяць), день, годину. Даний показник вимірюється як відношення кількості виготовленої продукції до обсягу робочого часу, що було витрачено на її виробництво, або середньооблікової кількості найманих на виробництві робітників (працівників) і в практичній діяльності його умовно називають середня продуктивность праці:

де: – середня продуктивність праці [середньогодинна, середньоденна, середньомісячна (середньоквартальна, середньорічна) одного робітника або середньомісячна (середньоквартальна, середньорічна) продуктивність праці одного працівника];

Т - витрати робочого часу (люд.-год.; люд.-дні) або середньооблікова чисельність робітників (працівників);

Q – обсяг виготовленої продукції в натуральному або вартісному (у порівняних або фактично діючих цінах) вираженні.

Таким чином, у залежності від того, чим представлено числівник і знаменник формули середньої продуктивності праці та групової ознаки, розрізняють такі види продуктивності праці:

Групова ознака	Система показників продуктивності праці
Рівень вимірювання	Суспільна, галузева, локальна, підприємства, цехова, бригадна, індивідуальна.
Метод вимірювання результатів праці (ефекту)	Натуральні, трудові, вартісні.
Момент реєстрації результатів діяльності	Потенціальна, планова, фактична
Форма обліку загальних витрат робочого часу	Середньогодинна продуктивність праці одного робітника (): Показує скільки продукції у вартісному (натуральному) вираженні у середньому за одну годину виготовляє один робітник. Середньоденна продуктивність праці одного робітника (): Показує скільки продукції у вартісному (натуральному) вираженні у середньому за один день виготовляє один робітник.
Облік витрат праці певної категорії працівників	Середньомісячна (середньоквартальна, середньопіврічна, середньорічна) продуктивність праці одного робітника (): Показує скільки продукції у вартісному або натуральному вираженні у середньому виготовляє за місяць (квартал, півріччя, рік) один робітник. Середньомісячна (середньоквартальна, середньопіврічна, середньорічна) продуктивність праці одного працівника (): Показує скільки продукції у вартісному або натуральному вираженні у середньому за місяць (квартал, півріччя, рік) приходиться на одного працівника.

Між вищезазначеними показниками середньої продуктивності праці існує взаємозв’язок наступного виду:

Де:- відповідно середня тривалість робочого дня і робочого періоду;

- питома вага робітників в загальній кількості працівників.

Трудомісткість одиниці продукції (t) – це обернений показник рівня продуктивності праці, який характеризує витрати робочого часу в середньому на виготовлення одиниці продукції, тобто він є зворотньою величиною показника середньої продуктивності праці: .

Чим більше випуск продукції за одиницю часу або чим менше витрати робочого часу на виготовлення одиниці продукції, тим вище рівень продуктивності праці. Але відсоток зростання продуктивності праці не є рівнозначним відсотка зниження трудомісткості одиниці продукції.

Існують такі види трудомісткості:

• Технологічна трудомісткість () включає всі витрати праці основних робітників як відрядників, так і почасовиків:

де: -витрати робочого часу робітників-відрядників;

- витрати робочого часу робітників-почасовиків.

• Трудомісткість обслуговування виробництва () включає всі витрати робочого часу допоміжних робітників.

• Виробнича трудомісткість () – це усі витрати праці основних і допоміжних робітників:

• Трудомісткість управління виробництвом () містить витрати праці управлінського персоналу (керівників, спеціалістів, службовців).

• Повна (загальна) трудомісткість () –це трудові витрати всіх категорій промислово-виробничого персоналу, які можна розрахувати за такими формулами:

;

;

У залежності від характеру та призначення є нормативна, планова і фактична трудомісткість:

• Нормативна трудомісткість ()визначає витрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт, які розраховано відповідно до діючих норм.

• Планова трудомісткість () - це витрати праці на одиницю продукції або на виконання певної роботи з урахуванням можливої зміни нормативної трудомісткості шляхом здійснення заходів, які передбачено комплексним планом підвищення ефективності виробництва.

• Фактична трудомісткість () відображує фактичні витрати праці на виготовлення одиниці продукції або певного обсягу роботи.

У залежності від об'єкта є трудомісткість операції, виробу, товарної і валової продукції.

У залежності від сфери прикладання праці є трудомісткість підприємства, цеху, ділянки, бригади, робочого місця.