8.3. Джерела соціального розвитку. Конфлікти

На думку соціологів, основні джерела суспільного розвитку містяться в соціальних об’єктах і поза ними: це внутрішні та зовнішні протиріччя, які виникають і розвиваються в соціальних системах. Соціальні протиріччя – це взаємодія протилежних тенденцій розвитку суспільного життя, що виступає джерелом саморуху соціальних процесів або явищ. Слід мати на увазі, що не всі протилежні тенденції складають протиріччя. Для того щоб виникло протиріччя, вони повинні знаходитися у взаємодії. Крім того, як уважають деякі вчені, протиріччя самі по собі ще не забезпечують зміни та розвитку. Вони можуть існувати, але соціальних змін може не бути. Щоб стати джерелом розвитку, протиріччя повинні розв’язуватися: тобто зміни та розвиток відбуватимуться там, де не просто виникають протиріччя, а де вони ще і долаються. Розв’язування протиріч може мати різні наслідки. По-перше, воно може привести до виникнення нової якості, нового соціального явища, по-друге, сприяти перемозі однієї з протилежних тенденцій, по-третє, призвести до зникнення обох протилежностей.

Оскільки самі протиріччя знаходяться в русі, можна виділити кілька етапів, які вони послідовно проходять: а) гармонії певних взаємодіючих тенденцій та сторін суспільних явищ, б) дисгармонії цих тенденцій і, нарешті, в) їх конфлікту. Цьому останньому етапу соціологія завжди приділяла велику увагу: проблема соціального конфлікту знайшла відображення практично в усіх соціологічних школах і течіях.

Що таке соціальний конфлікт? Які бувають соціальні конфлікти? Як їх регулювати? На думку американського соціолога Р.Коллінза, теорія конфлікту в суспільній думці сягає щонайменше часів Фукідіда. До її засадничих тез належать такі:

1. Центральною рисою соціальної організації є стратифікація, різновиди і ступені нерівності груп та індивідів, їх домінування один над одним.

2. Причини того, що відбувається в суспільстві, треба шукати в інтересах груп та індивідів і, над усе, в інтересі щодо утримування своїх домінуючих позицій або уникнення домінування інших.

3. Хто і що виграє в цій боротьбі, залежить не тільки від контрольованих різними домінуючими соціальними групами ресурсів, уключаючи матеріальні ресурси для здійснення примусу та економічного обміну, а й також від ресурсів для суспільної організації та формування ідей.

4. Соціальна зміна має своїм рушієм, головним чином, конфлікт, отже довгі періоди відносно стабільного домінування чергуються з інтенсивними і драматичними епізодами мобілізації груп.

У західній соціології розповсюджене визначення соціального конфлікту, що належить німецькому соціологу, спеціалісту з теорії соціального конфлікту Р.Дарендорфу. Згідно з ним, соціальний конфлікт – це будь-які відносини між елементами, які можна характеризувати через об’єктивні або суб’єктивні протилежності. У соціологічному довіднику, що був виданий у Києві в 1990 році, соціальний конфлікт визначається як зіткнення інтересів різних соціальних груп, частковий випадок проявлення соціального протиріччя, одна з його форм, яка характеризується наявністю вираженого протистояння громадських сил або проблеми, котрі є ядром конфлікту, а також усвідомлення носіями конфліктної ситуації своїх протилежних інтересів і цілей діяльності.

На думку соціологів, соціальний конфлікт відіграє в суспільстві двояку роль: з одного боку, результатом конфлікту може бути боротьба та розбіжності, а з іншого – згуртованість і солідарність людей. У зв’язку з цим соціальний конфлікт може бути як фактором руйнування суспільства, так і своєрідним рушієм його розвитку.

У соціології прийнято класифікувати соціальні конфлікти за різними критеріями. За рівнем спільності розрізняють такі види соціальних конфліктів; міждержавні, регіональні, класові, конфлікти між різними соціальними групами і соціальними інститутами, конфлікти всередині цих груп та інститутів. За структурою виділяють горизонтальні конфлікти, які відбуваються на одному рівні, і вертикальні соціальні конфлікти, які виникають між системами, що управляють, і тими, котрими управляють.

У соціології використовуються різні принципи класифікації соціальних конфліктів. Наприклад, одним із таких критеріїв, на основі якого можна виділити кілька типів конфліктів, є характер взаємодіючих сторін конфліктів, тобто їх суб’єктів. Виходячи з цього критерію, виділяють такі типи соціальних конфліктів:

• конфлікт між окремими особистостями;

• конфлікт між особистістю та суспільством;

• конфлікт між різноманітними соціальними групами (класами, соціальними верствами і т.д.);

• міжнаціональний конфлікт як специфічний прояв конфлікту між соціальними групами;

• міждержавні конфлікти, суб’єктами яких є найбільші та організовані соціальні спільності.

Іншим критерієм типологізації часто називають сфери суспільного життя, у яких має місце зіткнення протилежностей. Наприклад, розрізняють конфлікти у сфері праці й трудових відносин, конфлікти у сфері влади та політичній системі суспільства, конфлікти у сфері культури.

У західній соціології прийнято розподілення соціальних конфліктів на горизонтальні і вертикальні. До перших відносять такі соціальні конфлікти, що відбуваються на одному рівні суспільного життя (конфлікти між робітниками та селянами, між членами трудового колективу, між державами, націями тощо). Другі включають у себе конфлікти, які мають місце між системою, що управляє, і системою, якою управляють (конфлікти між пануючими і не пануючими класами, між керівником і підлеглим, між системою влади і населенням).

Р.Дарендорф уважає, що специфіка всіх видів соціальних конфліктів обумовлена соціальною структурою. Він підкреслює, що соціальні конфлікти виростають із структури суспільства, але джерела споріднених конфліктів у різних суспільствах і в різні часи не однакові. Теорія конфліктів, на його думку, повинна дати відповідь на питання, у яких аспектах можна знайти зміни форм соціальних конфліктів, і з чим вони пов’язані. Особливо важливими змінними соціальних конфліктів він уважає інтенсивність і насильництво: конфлікти можуть бути більш або менш насильницькими, причому обидві змінні не залежні одна від одної.

Учений уважав, що змінна насильництва відноситься до форм прояву соціальних конфліктів. Тут маються на увазі засоби, які обирають сторони, що борються, для досягнення своїх цілей. Один полюс шкали насильництва – війна, громадянська війна, боротьба з використанням зброї та із загрозою для життя учасників. Другий полюс даної шкали – бесіда, дискусія, переговори згідно з існуючими правилами. Між ними існує велика кількість більш або менш насильницьких форм зіткнення груп людей – страйк, конкурентна боротьба, бійка тощо.

Змінну інтенсивності Р.Дарендорф відносить до ступеня участі в конфлікті сторін, яких він стосується. Інтенсивність конфлікту збільшується, якщо для учасників багато що пов’язане з ним. Чим більшого значення надають учасники зіткненню, тим воно інтенсивніше. Учений пояснює це прикладом: боротьба за головування у футбольному клубі може проходити бурно і дійсно насильницьки, але, як правило, вона означає для учасників не так багато, як у випадку конфлікту між підприємцями та профспілками.