1.2. Соціально-психологічна структура праці

Поняття “зміст і характер праці”, як уже зазначалося, стосується техніко-організаційного і соціально-економічного аспектів праці. Але праця − це свідома, доцільна діяльність людини, вона включає в себе і соціально-психологічний аспект, поза яким неможливо зрозуміти до кінця сутність праці та окремі проблеми, що виникають у процесі її здійснення. На думку російського соціолога А.І.Кравченка, соціально-психологічна структура праці включає в себе такі елементи, як мета праці, стимули та мотиви праці, цінності та ціннісні орієнтації трудової діяльності, ставлення до праці.

Мета праці − це усвідомлений образ визначеного наперед результату праці, ідеальний план дій. Стимули праці − це зовнішні фактори, які спонукають до трудової діяльності. Мотиви праці − це внутрішні стимули трудової активності, в основі яких лежать певні потреби людини, котрі треба задовольнити.

Німецький соціолог Р.Штольберг запропонував таку класифікацію мотивів трудової діяльності:

1. Громадський мотив − пов’язаний з потребою у виконанні сус­пільно значущої роботи.

2. Мотив досягнення − виражає потребу розвивати в процесі праці свої розумові та фізичні здібності, застосовувати свої знання і на­вички, досягнути самоствердження себе як особистості.

3. Мотив контакту − забезпечує задоволення потреби в соціально­му контакті, у співробітництві, у порівнянні здібностей, у включенні в життя групи тощо.

4. Мотив матеріальної винагороди − пов’язаний з потребою в матеріальному забезпеченні робітника та його сім’ї.

Цінності та ціннісні орієнтації − етичні спонуки трудової діяльності. Цінність − позитивна значущість об’єктів оточення, яка визначається не їх реальними властивостями, а тими якостями, то їм приписує суспільство. Цінності, що сприймаються особистістю, перетворюються в ціннісні орієнтації, ціннісні установки людини. За твердженням А.І.Кравченка, протягом існування людства цінності трудової етики постійно змінювалися.

Ставлення до праці − це поняття, що виражає зв’язок між працівником і працею. Воно характеризує прагнення (або його відсутність) людини максимально проявляти свої фізичні та духовні сили, використовувати свій досвід і знання, здібності для досягнення певних якісних та кількісних результатів праці. Ставлення до праці − це певний індикатор погодження або відсутності погодження між метою праці та мірою її реалізації.

Об’єктивними показниками ставлення до праці можуть бути: кількість та якість виробленого продукту, ступінь ініціативності в процесі праці, рівень дисципліни. Суб’єктивними показниками ставлення до праці є задоволеність або незадоволеність людини трудовою діяльністю. Вони являють собою емоційно забарвлений стан збалансованості між метою праці та її досягненнями. Можна говорити про різні аспекти задоволеності (незадоволеності) працею − загальну задоволеність роботою, задоволеність окремими складовими праці та трудових відносин. Перший вид задоволеності-незадоволеності має глобальний характер, він пов’язаний з неможливістю досягнути мети, здійснити мрію, тобто − реалізувати ціннісні установки. Другий вид задоволеності-незадоволеності має тимчасовий, ситуаційний характер. Він може викликатися такими причинами, як погані умови праці, недостатні стимули (низька зарплата, відсутність додаткових виплат та пільг), нереалізовані мотиви (невизнання колегами, керівником). Якщо перший вид незадоволеності може тривати досить довго і носити прихований характер, другий може виникати лише в певні періоди і піддаватися регулюванню та коригуванню.

Суб’єктивні показники ставлення до праці можуть по-різному проявлятися в реальному житті: незадоволеність працею може виражатися в низькій її продуктивності, порушенні дисципліни, неякісному виконанні робіт, швидкому втомленні, нервових стресах, хворобах тощо. Наприклад, в одному із зарубіжних досліджень плинності кадрів було з’ясовано, що незадоволеність працею може виражатися як у звільненнях з підприємств, так і в пропусках роботи з посиланням на здоров’я. Причому перше частіше проявляється на маленьких підприємствах, а друге − на великих.

На основі емпіричних досліджень соціологами СРСР була складена така типологія ставлення до праці.