Тип житлового помешкання української сім’ї

	2002	2003	2004	2005
Індивідуальний будинок	38.9	35.2	34.3	34.7
Частина індивідуального будинку	3.1	3.1	2.2	3.7
Окрема квартира	52.0	55.9	58.4	55.1
Загальна (комунальна) квартира	2.6	2.5	2.6	2.7
Гуртожиток	1.2	1.2	0.7	1.2
Будинок-інтернат для громадян похилого віку, інвалідів, монастир	0.0	0.0	0.0	0.1
Готель	0.0	0.0	0.0	0.1
Інше приміщення	0.4	0.1	0.3	0.4
Наймане в громадян житлове приміщення	1.5	2.1	1.4	1.8

Результати соціального моніторингу, проведеного Інститутом соціології НАН України, свідчать про певне поліпшення життєвих умов населення України. Збільшилася житлова площа й загальна площа проживання. Від 1998 року тривав процес поліпшення житлових умов: зменшувалася частка людей, змушених мешкати в одній кімнаті утрьох, учотирьох або вп’ятьох і, відповідно, збільшувалася кількість тих, хто мешкав в одній кімнаті вдвох, ба навіть мав власну кімнату. Проте у 2002 році ця тенденція загальмувалася, і впродовж 2004 року істотних змін не зафіксовано. З огляду на те, що поряд зі збільшенням житлової площі дещо зросла частка тих, хто у своєму розпорядженні має частину будинку, можна припустити, що поліпшення житлових умов у 2004 році відбувалося, зокрема, за рахунок розширення прибудов до будинків.

Проблеми житла в Україні пов’язані не тільки з кількісними параметрами, а й з якісними. Значна частина житлового фонду в нас не пристосована для нормального життя. На питання „Чи маєте Ви у квартирі (будинку)...? (Відзначте всі відповіді, що підходять)” були отримані такі відповіді (%)³⁶:

1994 1995 1996 199

У квартирі (будинку) маю	2000	2001	2002	2003	2004	2005
Холодну воду	76.4	75.0	76.9	78.3	80.8	80.4
Гарячу воду	56.5	46.8	44.0	41.8	39.7	38.7
Каналізацію (туалет)	66.5	66.5	65.7	67.7	71.4	69.8
Центральне опалення	63.0	61.4	59.4	62.3	62.8	60.0
Телефон	47.5	47.2	48.7	53.6	53.7	55.8
Газову/ електроплиту	92.7	94.1	87.8	92.9	91.7	95.4

7 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005

Ці результати підтверджують і дані статистики. За даними статистики, 45,1% житлових приміщень у нашій країні не мають водопроводу, 51,1% – каналізації, 61,9% – гарячого водопостачання, 54,4% – ванни або душу. Це також зменшує продуктивність праці в домашньому господарстві й робить незадовільними наші побутові умови. З цього випливає, що перспективи щодо поліпшення побуту в нашій країні пов’язані як із забезпеченням громадян країни якимось житлом, так і з підвищенням рівня його благоустрою, поліпшенням планування житлових приміщень.

На думку американських експертів, підвищення продуктивності праці та вдосконалення побутових умов життя людей у розвинутих країнах буде певною мірою залежати від комп’ютеризації житла. Це означає, що в будинках до центрального комп’ютера буде підключена практично вся побутова техніка, а система сигналізації будуватиметься таким чином, щоб зайти в будинок можна було, набравши певний код. При цьому в пам’яті комп’ютера залишається час входу і виходу. Із закінченням, наприклад, циклу прання та сушіння білизни на екрані з’являтиметься потрібний сигнал. Таким же чином можна дізнатися про готовність м’яса в духовці чи про те, що посуд у посудомийній машині вимитий і висушений. Можна також вибрати зручний температурний режим для кожної кімнати, регулюючи її за часом. Від’їжджаючи з дому, можна включити кондиціонер і запрограмувати, щоб він почав працювати за три години до передбаченого повернення. Поки що найдешевші такі системи коштують дуже дорого, їх можуть дозволити собі лише заможні люди, але з часом, можливо, такі зручності стануть доступними для значної більшості громадян розвинутих країн.

Залишається невирішеною проблема забезпечення житлом громадян, які потребують соціального захисту. Лише для пільгових згідно з чинним законодавством категорій громадян необхідно побудувати близько 70 млн. кв. метрів житла. Повільними темпами здійснюється реконструкція житлових будинків перших масових серій забудови, яка б дала змогу відновити 72 млн. кв. метрів житла. У зв’язку з цим основними завданнями у сфері забезпечення житлом населення України є: збільшення у два рази протягом 1999-2005 років обсягів житлового будівництва в Україні та здача в експлуатацію до 2005 року до 55 млн. кв. метрів житла, для чого необхідно залучити 45 млрд. гривень, у тому числі завершення спорудження близько 10 млн. кв. метрів тимчасово припиненого будівництвом житла; удосконалення в 1999-2001 роках нормативно-правових актів щодо фінансування та кредитування будівництва житла з метою нарощування обсягів будівництва; сприяння збільшенню інвестицій у житлове будівництво.

Яка ситуація сьогодні з житлом в інших країнах? За даними статистики: забезпеченість житлом на душу населення в Австралії становить 26 кв. метрів, Великобританії – 34,5, Італії – 42,8 кв. метра. 68% американських домогосподарств у 2001 році були власниками свого житла. У 2001 році тут був побитий ряд національних рекордів − щодо угод купівлі-продажу будинків та обсягу ринку нового будівництва житлових будинків для однієї родини. За даними Гарвардського Університету\Harvard University, що обстежував ринок житлової нерухомості США, головною причиною росту числа домовласників став наплив іммігрантів, що складають більше 40% покупців житла.

Національна Асоціація Домобудівників США і Національна Асоціація Ріелтерів провели дослідження, щоб визначити, де хочуть жити американці. 32% опитаних повідомили, що вони хотіли б жити в ближньому передмісті, 28% − у місті, 25% − у віддаленому передмісті і 15% − у великому місті. Найважливішим фактором при виборі житла 41% опитаних назвали його ціну, 39% − розташування, 11% − красу, 2% − близькість до роботи, 1% − близькість до школи. Під час покупки будинку головну роль грають його розміри − чим більший будинок, тим краще (цієї думки дотримують 64% опитаних). 27% оцінюють: чи знаходяться в межах пішохідної прогулянки до школи, магазину, місця відпочинку й розваг. 23% респондентів звертають увагу на близькість будинку до місця їхньої роботи, 9% − хочуть жити ближче до маршрутів суспільного транспорту і 5% − якнайближче до міста (опитані могли вибрати кілька варіантів відповіді). На момент проведення цього дослідження 58% опитаних жили в окремому будинку, 7% − у таунхаузі, 22% − у багатоквартирному будинку, 8% − у мобільному будинку.

Середньостатистичний американський будинок зразка 2002 року мав площу 196 кв. м. Приблизно 87% будинків оснащені централізованою системою кондиціонування повітря. У 55% було принаймні дві туалетних кімнати. У 58% − один  і більше камінів.  52% будинків були не нижчі двох поверхів.

Однак і в США існує гостре житлове питання: проблема полягає в нестачі недорогого житла. Причому гострота цієї проблеми наростає: за останні 25-30 років кількість недорогого житла ($300 на місяць, у цінах 1995 року) залишалася на одному рівні, при тім що число орендарів житла з низькими доходами ($12 тис. у рік, у цінах 1995 року) неухильно зростало. 14,4 млн. американських родин з низьким рівнем доходу вкрай мають потребу в поліпшенні житлових умов. Як правило, дешеве житло перебуває в поганому стані й виявляється першим у черзі на знос, на реконструкцію або приходить у непридатний для життя стан. Між 1973 і 1993 роками 2.2 млн. одиниць дешевого житла зникло з ринку. У 2003 році 57,7% американських родин відповіли позитивно на питання: „Могла б ваша родина придбати недорогий будинок?”. Це означає, що 57,7% родин були готові протягом 30 років погашати кредит з фіксованою процентною ставкою. Ціна „недорогого будинку” визначається за такою схемою: 25% будинків у даному районі дешевші і 75% будинків дорожчі цієї ціни.

Розходження між домовласниками за віковою ознакою красномовно описують типову американську вікову модель благополуччя. Так, у 2003 році лише 22,8% молодих людей у віці до 25 років були власниками будинків. У віковій категорії від 25 до 29 років відбувається стрибок − уже 40,6% молодих людей є домовласниками. А серед американців у віці від 30 до 34 років більшість знаходить статус домовласника − 57,3 %. Таким чином, у 25-34 років більшість американців не тільки піднімається на новий і „знаковий” для США рівень статку, але й бере на себе досить тверді зобов’язання щомісячного погашення кредиту. У наступних вікових категоріях відсоток домовласників неухильно росте: 66,2% (35-39 років), 71,6% (40-44 роки), 76% (45-49 років) і т.д. − і досягає піка в групі 65-69 літніх американців − 82,3%.

Надалі відсоток власників житла знижується (для людей у віці старше 75 років він зменшується до 79,3 %), оскільки багато літніх американців продають будинки. І не тільки тому, що в такому віці господарювати стає не під силу, але й тому, що ці засоби потрібні для оплати витрат на проживання в будинках для старих і на медичні витрати. Таким чином, у типовій американській життєвій стратегії будинок є одним з головних об’єктів вкладення капіталу і гарантом благополучної старості³⁷.

Розглядаючи проблему житла та місця його в житті людини, потрібно відзначити, що намічається процес зміни функцій житла. Як відомо, воно завжди були місцем, де задовольнялися первинні потреби людей (харчування, догляд за собою, спілкування, відпочинок тощо). Будинок був „фортецею”, де люди ховалися від складностей великого світу. Зараз же через різні причини він стає і місцем роботи: сфера праці і побуту для окремих людей зливаються докупи. У нашій країні найбільш поширеною причиною об’єднання праці та побуту є розвиток індивідуальної трудової діяльності, поява невеликого підприємництва, коли сім’я, не маючи інших приміщень, використовує своє житло як майстерню, склад тощо. Це найчастіше погіршує житлові умови людей, і таке становище не може бути тривалим, його не можна розглядати як позитивну тенденцію розвитку побутової сфери.

У більш розвинутих країнах, де широко запроваджена електронна техніка, житловий будинок стає також місцем роботи, коли людина має комп’ютер і працює на ньому вдома, виконуючи свої робочі функції у звичайних побутових умовах. У тих країнах, де житлова забезпеченість є досить високою, це не погіршує побутових умов людей, а, навпаки, сприяє збереженню часу (він не витрачається на дорогу до роботи й назад) і, отже, збільшенню вільного часу, що можна розглядати, як позитивну тенденцію у розвитку побуту.

Суспільний побут – інша важлива частина побутової сфери життя – включає в себе систему державних і приватних підприємств та установ, які займаються побутовим обслуговуванням населення як безпосередньо у себе,так і дома в клієнтів. Це перукарні й пральні, майстерні ремонту техніки, взуття, одягу тощо, хімчистки, їдальні, система комунального обслуговування і т. ін. Здійснюючи побутові послуги населенню, ці заклади безпосередньо задовольняють потреби людини, породжуються особистими та сімейно-побутовими запитами, веденням домашнього господарства. Соціологи відзначають, що серед цих послуг можна виділити дві основні групи: матеріальні (ремонт побутової техніки, наприклад) і нематеріальної, які складаються з послуг перукарів, спеціалістів обслуговування свят, догляду за хворими й дітьми і т.п.

Суспільна форма побуту має більш високу продуктивність праці порівняно з домашнім господарством, сприяє економії часу. Згідно з розрахунками вітчизняних економістів, повна електрифікація побутових процесів може скоротити час ведення домашнього господарства лише на одну третину, а суспільні форми побуту скорочують його вже на дві третини. Існує думка, що функції домашнього господар­ства поступово передаватимуться суспільним формам побуту, але це, думається, не означає повного зникнення першого, як це вважали, наприклад, у 20-30-х роках, пропонують поступову заміну індивідуальних форм побуту колективними (комунальна квартира, їдальня, виховні заклади для дітей, колективні форми відпочинку тощо). Головне значення суспільних форм побуту полягає в максимальному полегшенні домашньої праці, а не в заміні її.

Серед найбільш трудомістких частин домашнього господарства можна назвати приготування їжі. Для того щоб знизити витрати часу та затрати фізичної енергії, потрібно розвивати такі форми суспільного побуту, як їдальні, кулінарії та підприємства харчової промисловості, які зможуть забезпечувати господарку не сировиною, а максимально підготовленими до споживання продуктами (напівфабрикати). Вони (насамперед їдальні, кафе, ресторани) можуть розглядатися не як основний спосіб харчування людей, а допоміжний – для організації великих свят на дому, задоволення потреб людей у харчуванні, коли вони знаходяться поза межами своїх осель − на відпочинку, на роботі, навчанні тощо.

Сучасні дослідники вважають, що збереження домашнього господарства пов’язане як з об’єктивними причинами (низький рівень розвитку суспільних форм побуту та їх неспроможність охопити всю різноманітність людських потреб та інтересів, низька купівельна спроможність деяких категорій населення, які не можуть користуватися послугами громадських підприємств побуту, тощо), так і з суб’єктивними. Дуже виявляється консерватизм людей, їх прихильність до традиційних форм задоволення потреб навіть тоді, коли існуючі форми вже застаріли й не відповідають можливостям сучасного суспільства. Так, деякі сім’ї визнають за краще прати білизну в домашніх умовах, а не віддавати в пральні, оскільки вважають це більш гігієнічним. Підраховано, що сім’я витрачає на прання білизни приблизно 25 днів на рік, тобто, скориставшись пральнею, жінка збереже місячну відпустку. Та значна частина нашого населення ігнорує громадські підприємства, які б полегшили домашню працю. У той самий час деякі сім’ї погодились би на використання білизни одноразового призначення (постільна білизна, деякі види одягу, рушники, серветки тощо), але у нас поки що не виробляються матеріали, які дозволили б це зробити.

Крім консерватизму населення, існують і деякі психологічні причини, що не дозволяють повністю відмовитися від домашнього господарства: споживання має індивідуальний характер, громадські форми побуту практично не здатні передбачити всю різноманітність інтересів, смаків і потреб людей, забезпечити їх задоволення.

Третя частина побуту – це так званий „виробничий побут” – специфічна форма суспільного побуту, яка являє собою обслуговування потреб людини в процесі її трудової діяльності. Він включає в себе ті побутові структури, які забезпечують відновлення сил працівника та його особисту гігієну: їдальні та буфети на підприємствах й установах, побутові приміщення (гардероби, душові, умивальники тощо), кімнати гігієни, відпочинку, психологічного розвантаження і т. ін. Від якості виробничого побуту залежить працездатність людей, ефективність їх трудової діяльності, задоволеність працею, самопочуття та здоров’я. У розвинутих країнах цьому питанню приділяється досить багато уваги: розробляються програми соціального розвитку організацій та установ, вивчаються потреби працюючих та можливості їх задоволення. Цим займаються і соціологія, і психологія, і соціальна гігієна, й інші науки.